Постанова № 75144232, 06.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3986/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріком" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4647/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріком" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя в 1-й інстанції - Гавдик З.В.,

час ухвалення рішення - 11.04.2018 року, 11:58 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 23.04.2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Юріком» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області №№ 0021601414, 0021611414 від 30.11.2017 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки придбання позивачем товару у ТОВ «Ладон» підтверджене не тільки первинними документами, а й реальністю переміщення товару. Здійснення спірних господарських операцій підтверджується належними чином оформленими первинними документами, а також спірні операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача. Позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4647/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того апелянт вказує, що на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами було подано ряд первинних документів, що були оформлені як з постачальником ТзОВ «Ладон», так із підприємством куди товарно-матеріальні цінності були поставлені в подальшому, а саме ПАТ «Шахта імені А.Ф. Засядько», однак такі документи були критично дослідженні та не прийняті до уваги судом першої інстанції.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4647/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 17.11.2017 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань проведення взаємовідносин з ТОВ «Дет-ЮА» за серпень 2014 року, січень 2015 року, ТОВ «Агромаштрейд» за листопад 2014 року, ТОВ «Торгпромкомпані» за липень 2014 року, ТОВ «Ладон» за квітень 2016 року, листопад 2016 року. За результатами якої складено акт № 2024/13-01-14-14/32640045.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. п.п. 14.1.27., п.п. 14.1.36., п.14.1., ст.14, п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України (із змінами та доповненнями в редакції що діяла після 01.01.2015 року), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 300110,76 грн. по взаєморозрахунках із ТОВ «Ладон» за 2016 рік.

2. п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 ПК України із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 333456,6 грн. в тому числі за періоди квітень 2016р. на 249016,78 грн., листопад 2016р. на 84439,8 грн.

30.11.2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0021601414, яким на підставі акта від 17.11.2017 року за № 2024/13-01-14-14/32640045 встановлено порушення п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість: за грошовими зобов'язаннями 333456,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 83364,15 грн.

30.11.2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0021611414, яким на підставі акта від 17.11.2017 року за № 2024/13-01-14-14/32640045 встановлено порушення п.п. 14.1.27., п.п. 14.1.36., п.14.1., ст.14, п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток: за грошовими зобов'язаннями 300110,76 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 75027,69 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що докази надані позивачем, копії, а саме: - Договору № 803 на поставку продукції від 13.08.2013 року між позивачем, як постачальником, та ПАТ «Шахта імені А.Ф. Засядько», як покупцем, згідно якого постачальник зобов'язується поставити продукцію і кількості і по ціні передбачені в заявці покупця і специфікації до цього ж договору, а покупець зобов'язується отримати і оплатити її по встановленій ціні; - специфікації до вказаного договору; - товарно-транспортні накладні судом, не враховуються, оскільки такі жодним чином не підтверджують спірні обставини придбання позивачем відповідної продукції саме в ТОВ «Ладон», - Договору № 15/12 поставку від 15.12.2015 року між ТОВ «Ладон», як постачальником, та позивачем, як покупцем, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар. Кількість, найменування, вартість визначається в рахунках-фактурах. Загальна сума договору не узгоджена, тощо; - видаткові накладні; - акти приймання-передачі робіт, по кількості і номенклатурі виконаних послух не співпадають із придбаними ТМЦ; - накладні на отримання продукції, без зазначення дати і місця їх складання; - накладні про передачу ТМЦ, також без зазначення дати і місця їх складання; - товарно-транспортні накладні, не відповідають кількості місць згідно видаткових документів, номенклатурі товарів, тощо; - банківські виписки про рух коштів; - акти виконаних послуг, які сторонами по вказаних документах не узгоджувались тощо; - технічного паспорта на автомобіль «Peugeot 407» (легковий седан), яким неможливо на думку суду за один раз перевезти відповідно: 125, 240, 740, 880, 3675.6, 7727.4, кількість місць зазначених ТТН товару з врахуванням його габаритів та ваги, судом першої інстанції не враховувалися, оскільки підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Надані позивачем докази, щодо обліку ТМЦ та їх реалізації судом першої інстанції не враховувалися, оскільки такі жодним чином не підтверджують саме придбання ТМЦ саме у ТОВ «Ладон».

Враховуючи вищенаведене та відсутність ділової мети даних операцій, неможливість встановлення реального походження товару, перевіркою не підтверджується факт придбання позивачем вищевказаних товарів у ТОВ «Ладон» за період квітень 2016 року на загальну суму 1494100,66 грн. (в т. ч. ПДВ 249016,78 грн.) та за листопад 2016 року в сумі 506638,80 грн. (в т. ч. ПДВ 84439,80 грн.).

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ТОВ «Юріком» безпідставно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ за період квітень 2016 року, листопад 2016 року - 333 456,58 грн., по безтоварних операціях за рахунок виписаних накладних ТОВ «Ладон» за період квітень 2016 року, листопад 2016 року в тому числі за квітень 2016 року на суму 249016,78 грн. та за листопад 2016 року в сумі 84439,80, що не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, чим порушено вищевказані вимоги Податкового кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Ч.2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

На підставі п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У ст. 138 Податкового кодексу в редакції, чинній на момент визначення позивачем об'єктів оподаткування, вказано, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з п.138.8 ст.138 Податкового кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

-прямих матеріальних витрат;

-загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

-інших прямих витрат;

Зокрема, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу). До складу загальновиробничих витрат включається амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; (абз. б) пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу).

Пункт п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) встановлено, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

У пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу вказано, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

Правила формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу.

Згідно з пунктом 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2. статті198 Податкового кодексу в датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За положеннями пункту198.3. статті198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Системний аналіз вказаних норм в сукупності дає підстави стверджувати, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Колегія суддів вивчивши матеріали та обставини справи прийшла до переконання, що договір № 15/12 поставки від 15.12.2015 року між ТОВ «Ладон», як постачальником, та позивачем, як покупцем, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар; видаткові накладні; акти приймання-передачі робіт; накладні на отримання продукції; накладні про передачу ТМЦ; товарно-транспортні накладні; банківські виписки про рух коштів; акти виконаних послуг; технічний паспорт на автомобіль «Peugeot 407» (легковий седан), яким згідно характеристик ТМЦ та технічних характеристик автомобіля можливо перевести продукцію згідно виписаних товарно-транспортних накладних №15,16,17,18,19,19_1,20_1, котрі в свою чергу мають усі ознаки первинного документа: номер та дата товарно-транспортної накладної, автомобільний перевізник, П.І.Б. водія, автомобіль, його державний номерний знак, замовник, вантажовідправник, пункт навантаження, пункт розвантаження, відомості про вантаж, вантаж здав, вантаж прийняв, а також договір № 803 на поставку продукції від 13.08.2013 року укладений між позивачем, як постачальником, та ПАТ «Шахта імені А.Ф. Засядько», як покупцем, згідно якого постачальник зобов'язується поставити продукцію і кількості і по ціні передбачені в заявці покупця і специфікації до цього ж договору, а покупець зобов'язується отримати і оплатити її по встановленій ціні; специфікації до вказаного договору; товарно-транспортні накладні підтверджують реальність господарський операцій.

Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що товари отримані позивачем у ТОВ «Ладон» в квітні і листопаді 2016 року в номенклатурі і кількості співпадають з товарами поставленими на ПАТ «Шахта ім. О.Ф. Засядько», а тому колегія суддів прийшла до висновку, що порушення викладені у акті перевірки про фіктивність операцій між ТОВ «Юріком» та ТОВ «Ладон» є безпідставними та необгрунтованими.

Що стосуються висновку суду першої інстанції щодо підміни контрагентами номенклатури товару, оскільки перевіркою позивача встановлено, що товари, ідентичні тим, що реалізовані позивачу, ТОВ «Ладон» придбано у ТОВ «Юніон-СТ» у квітні 2016 року та листопаді 2016 року, який придбавав ідентичні товари (рукави високого тиску) у ТОВ «Сейл-Плаза» (ТОВ «Арена Люкс») та ТОВ «НАНОАРТ», який грунтувався на підставі аналізу баз даних по ланцюгу постачання товарів ТОВ «Сейл-Плаза» (ТОВ «Арена Люкс») та ТОВ «Наноарт».

Колегія суддів вважає такі висновки помилковими, оскільки як вказано в акті перевірки та підтверджено матеріалами справи ТОВ «Юріком» не здійснював господарських операцій, не укладав жодних договір та не купляв товарів у таких контрагентів, як ТОВ «Юніон-СТ», ТОВ «Сейл-Плаза» (ТОВ «Арена Люкс»), ТОВ «НАНОАРТ», ТОВ «Сейл-Плаза» (ТОВ «Арена Люкс») та ТОВ «Наноарт», а при дослідженні факту здійснення господарської оепрації оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами (постачальниками) є неприпустимим і з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 («Булвес АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Щодо тверджень контролюючого органу про те, що ПП «Компанія «Глобус Плюс» не могло фактично здійснювати господарські операції, передбачені умовами відповідних договорів, у зв'язку з відсутністю необхідних транспортних засобів та майна, недостатньої чисельності трудових ресурсів необхідних для виконання робіт (послуг), суд зазначає таке.

Чинне законодавство України не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Крім того, у комерційній діяльності щодо виконання робіт та послуг не завжди вимагає наявності задекларованих власних основних засобів та значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів виконаних робіт.

Суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Виходячи з викладеного, та враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юріком" - задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 813/4647/17 - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0021601414 та № 0021611414 від 30.11.2017 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юріком» 11 879 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 39 коп. судового збору за подання позовної заяви та 17 819 (сімнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 09 коп. за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Я. С. Попко Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 06.07.2018 року