Постанова № 75143774, 05.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15849/17 Суддя першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Кузьмишиної О.М. та Коротких А.Ю.,

за участю секретаря - Доник М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року, яка прийнята в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Урбана Д.Д. від 10 серпня 2017 року № 54189215 про стягнення виконавчого збору у розмірі 6400 грн 00 коп.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що постанова про стягнення виконавчого збору могла бути винесена лише після закінчення виконавчого провадження. Також позивач зазначає, що вона позбавлена можливості виконати рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходив.

Під час судового засідання представник позивача підтримала апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте явку свого представника у судове засідання не забезпечив та про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами даної справи не заперечується, що головний державний виконавець Дніпровського районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Урбан Д.Д. 29 червня 2017 року прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 757/12809/14 від 10 січня 2014 року, виданого Печерським районним судом м. Києва про визнання участі батька ОСОБА_4 у виховані малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі спілкування з донькою: другу та четверту неділю кожного місяця з 11:00 до 19:00 години, кожну середу місяця з 14:00 до 19:00 години, місце зустрічі визначити місце фактичного проживання батька за адресою: АДРЕСА_1, без супроводу матері.

Постановою державного виконавця від 10 серпня 2017 року із позивача був стягнутий виконавчий збір у розмірі 6400 грн 00 коп.

Відповідно до постанови державного виконавця від 03 листопада 2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 757/12809/14 від 10 січня 2014 року було закінчене з підстави, передбаченої п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у зв'язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника та надсиланням до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про її скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий документ боржником не виконано у строк, наданий для добровільного виконання.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з позовом та апеляційною скаргою, ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги тим, що виконавчий збір за своїм змістом є винагородою державному виконавцю за вчинення заходів з примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Порядок та підстави стягнення виконавчого збору визначені у ст.ст. 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що виконавчий збір підлягає стягненню державним виконавцем починаючи зі стадії відкриття виконавчого провадження. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору лише після вжиття державним виконавцем дієвих заходів, спрямованих на виконання судового рішення.

Посилаючись на ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 вказувала на те, що постанова про стягнення виконавчого збору могла бути прийнята після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу. Оскільки оскаржувана постанова була винесена 10 серпня 2017 року, а виконавче провадження закінчене лише 03 листопада 2017 року, позивач вважає, що стягнення виконавчого збору є незаконним.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Зазначена норма права встановлює додаткові підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, проте не змінює та не виключає можливості застосування загального правила щодо стягнення виконавчого збору на стадії відкриття виконавчого провадження, передбаченого абз. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Також позивач зазначає, що позбавлена можливості виконати судове рішення з об'єктивних причин. ОСОБА_1 зазначає, що зустрічі батька з дитиною повинні відбуватися без її присутності за місцем проживання батька, проте в рішенні суду не визначено хто буде доставляти дитину до місця зустрічі, а батько за місцем проживання не приходить. Позивач вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору відсутні, оскільки рішення суду залишається невиконаним не з її вини.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 травня 2018 року у справі № П/811/482/17 виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. Пояснення позивача щодо наявних об'єктивних перешкод, що призвели до неможливості виконання ним рішення суду у добровільному порядку, не можуть розцінюватися як підстави для звільнення від сплати виконавчого збору.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що вимога ОСОБА_1 про скасування постанови від 10 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 14 березня 2018 року та не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін.

Згідно з ч. 4 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 242, 272, 287, 308, 310, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді О.М. Кузьмишина

А.Ю. Коротких