Постанова № 75143250, 19.06.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2018 рокусправа № 808/3187/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Суховаров А.В. Головко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року (суддя суду першої інстанції Конишева О.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулось з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача при наданні відповіді за № Ш-2903-2528/6-17 від 21.04.2017 у ненадані дозволу на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської рад Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту. Зобов'язати відповідача видати наказ про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської рад Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у ненадані дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської рад Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильність застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області ОСОБА_2 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000га для ведення особистого селянського господарства на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області була обумовлена невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів.

Так, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів.

Таким чином управління під час розгляду клопотання позивача діяло відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Вказує на те, що підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідача не було. Викладені у листі відповідача мотиви для відмови не містять жодної з передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови. Доводи відповідача спростовані постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року по справі № 808/2782/16, яка набрала законної сили та підлягає виконанню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.11.2016 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області при наданні відповіді за №Ш-1532-2080/6-16 від 10.04.2016 у ненаданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання від 10.03.2016 (вх.№Ш-1532/0/5-16) про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

23.03.2017 позивачем на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 28.11.2016 по справі №808/2782/16 було подано до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області клопотання ( вх. № Ш-2903/0/5-17) про повторний розгляд її клопотання від 10.03.2016 (вх.№Ш-1532-2080/6-16) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

За результатами розгляду повторно клопотання позивача листом від 21.04.2017 за № Ш-2903-2528/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило про повторну відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту посилаючись на те, що додані до клопотання графічні матеріали не дозволяють визначити чи відноситься дана земельна ділянка до земель державної власності сільськогосподарського призначення, перебування її в користуванні, у переліку земельних ділянок державної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, а також перевірити місце розташування на відповідність вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а тому відсутні правові підстави про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені статтею 116 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Отже, вказаними нормами встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

Позивачем, при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з клопотанням про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки додано до клопотання графічні матеріали, які містять зазначення бажаного місця розташування та розміру земельної ділянки (паю), що надає можливість перевірити місце її розташування на відповідність вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому порядку.

Листом від 21.04.2017 за № Ш-2903-2528/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило позивача, що за результатами розгляду повторно клопотання, ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

При цьому, рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки не видавалось.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, в оскаржуваній відповіді відповідачем не встановлено невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Викладені відповідачем у листі № Ш-2903-2528/6-17 від 21.04.2017 підстави для відмови не містять жодної з передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача з приводу того, що суд першої інстанцій приймаючи рішення по даній справі, неправомірно прийняв рішення з питання, віднесеного до виключної компетенції відповідача з посиланням на те, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями відповідача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Вирішуючи питання щодо ефективного способу захисту прав позивача при вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції обґрунтовано враховано ті обставини, що відповідача постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.11.2016 було повторно зобов'язано розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, до повноти пакету документів позивача у відповідача заперечень не було, графічний матеріал земельної ділянки судом визнано належним, відповідачем повторно відмовлено у задоволенні клопотання позивача і таку відмову судом визнано протиправною, та судом цілком вірно визначено, що порушені права позивача підлягають захисту виключно шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою для надання земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з 19.06.2018 та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 25.06.2018.

Головуючий суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко