Постанова № 75142771, 05.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 753/15297/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/ 3510 /2018

Головуючий у суді першої інстанції:Леонтюк Л.К. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м.Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :судді-доповідача: ПрокопчукН.О.

суддів: Поливач Л.Д.,Семенюк Т.А.,

при секретарі: Булах А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 09 листопада 2015 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства &qust;Комерційний банк &qupt;Експобанк&que=; до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки ,-

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства &qula;Комерційний банк &q? У;Експобанк&quос; Волощук І.Г. звернувся до суду з даним позовом до відповідачки. Позивач зазначав, що 29 травня 2008 року між ОСОБА_3 та АТ « КБ « ЕКСПОБАНК», правонаступником якого є ПАТ &q? з;КБ&q?м ; Експобанк&q?дп;, було укладено Договір кредиту № 16 / 08 - USD - СК згідно з п. п. 1. 1, 1. 2 якого ОСОБА_3 наданий кредит в розмірі 60 000 доларів США 00 центів з процентною ставкою за користування кредитом - 15, 5 % річних з терміном повернення до 28.05.2015 року . В цей же день на забезпечення виконання її зобов&q?нт;язань за кредитним договором було укладено Іпотечний договір за умовами якого ОСОБА_3 передала АТ « КБ «ЕКСПОБАНК » в іпотеку належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0.1000 га, що розташована у АДРЕСА_1. Посилаючись на те,що у порушення умов договору відповідач своєчасно кредит та проценти за користування ним не сплачувала в наслідок чого в неї виникла заборгованість станом на 05.08.2015 року в розмірі 322 622 долари США 55 центів та 194 773 гривні 83 копійки, позивач просив в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на земельну ділянку ,площею 0.1000 га, що розташована у АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09.11.2015 року позов задоволено. Звернуто стягнення на земельну ділянку, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, вартістю згідно висновку суб&q?ер;єкта оціночної діяльності, складеного станом на 05 серпня 2015 року, 2 039 160 гривень без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством &qunb;Комерційний банк &qu&n;ЕКСПОБАНК&q?&n; станом на 05.08.2015 року в розмірі 322 622 долари США 55 центів та 194 773 гривні 83 копійки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством &q?рг;Комерційний банк &quпе; ЕКСПОБАНК&quак; право власності на цю земельну ділянку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6 090 гривень 00 копійок .

Не погодившись з рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Посилається на незаконність судового рішення, безпідставність не урахування судом того,що позивачеві вже було відмовлено у зверненні стягнення на зазначений ним предмет іпотеки й що позивачем не доведено того, що він звертався з питання реєстрації права власності на предмет іпотеки у досудовому порядку як це передбачено договором,а реєстратором йому було відмовлено у реєстрації права власності на передану нею в іпотеку земельну ділянку. Вважає, що суд також безпідставно не задовольнив заяву про застосування позовної давності при визначенні розміру заборгованості і не урахував, що у банку відкликано банківську ліцензію 22.01.2015 року, а відтак позивач не мав права з цього часу нараховувати, а суд стягувати проценти та комісію. Зазначає, що суд помилково нарахував пеню у доларах, що є неправомірним.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України ( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 не з&q? у;явилася, повідомлена належним чином ( т.2 а.с.88). Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача - Павлюк А.А. просила апеляційну скаргу відхилити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив із того, що відповідач порушив умови кредитного договору, внаслідок чого у банка виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Колегія суддів з такими висновками суду погодитися не може.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом 29 травня 2008 року між ОСОБА_3 та АТ « КБ « ЕКСПОБАНК » було укладено Договір кредиту № 16 / 08 - USD -СК, згідно з п. п. 1. 1, 1. 2 якого відповідачці був наданий кредит в розмірі 60 000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом - 15, 5 % річних, на умовах забезпеченості кредиту, його цільового використання, строковості, повернення і платності. Відповідно до п.1.5 Договору кредиту, кредит надавався на споживчі цілі.

Позивач умови Договору кредиту виконав, кредитні кошти надав, що підтверджується заявою на видачу готівки № 17 від 29 травня 2008 року.

При цьому відповідачка зобов'язалася щомісяця сплачувати позивачу проценти за користування кредитом у розмірі 15, 5 % річних і комісію за кредитне обслуговування в розмірі 0, 25 % від залишку заборгованості за кредитом ( п. 4. 5. 2 Договору кредиту ), а також повертати кредит на умовах, що передбачені Договором кредиту. Кінцевий термін повернення кредиту визначено договором 28 травня 2015 року.

Згідно п. 2.2 Договору кредиту забезпеченням зобов'язань відповідача за цим Договором є іпотека земельної ділянки площею 0,1000 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди №1 до Договору кредиту від 13.10.2008 року, внесено зміни до п.1.2 Договору кредиту та викладено його у наступній редакції: «1.2. У порядку, що передбачений цим Договором, відповідач сплачує позивачу проценти за користування кредитом у розмірі 17,5% річних.»

29.05.2008 року у забезпечення належного виконання зобов'язання за Договором кредиту, між сторонами було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1049, за яким відповідачка передала позивачу в іпотеку земельну ділянку, площею 0, 1000 га у АДРЕСА_1, що належить їй відповідно до Державного Акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 01 листопада 2006 року, виданого на підставі Договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07 липня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковтуном О. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 1925 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю №10 - 7 - 06065 . Цільове призначення предмету іпотеки - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Предмет іпотеки за цим Договором передається в іпотеку разом з усіма розташованими на ньому будівлями, спорудами та об'єктами незавершеного будівництва, у тому числі тими, що не можуть бути відокремлені на Предмет іпотеки без його пошкодження або зниження його вартості, що побудовані та / або будуть побудованими.

Відповідно до п.2.3 Договору кредиту та п.4.1.Іпотечного договору, у разі неналежного виконання Відповідачем умов цього Договору (в т. ч. несвоєчасного повернення кредиту, несплати процентів, пені) та/або договору іпотеки позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

У п. 4.3.1. Іпотечного договору сторони погодили,що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається Іпотекодержателем одноособово. Підписанням цього договору сторони засвідчують,що Іпотекодавець надає Іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя за рішенням Іпоткедержателя. Сторони цього договору засвідчують,що достатньою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей Договір та письмове рішення Іпотекодержателя про набуття у власність предмету іпотеки.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що вразі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

У даному випадку для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, оскільки договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6 - 1851 цс 15.

Підстав для відступлення від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, викладеного не врахував та визнаючи за банком право власності на нерухоме майно залишив поза увагою, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Тобто такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачено ні положеннями вищевказаного закону, ні самим договором іпотеки, що укладений між сторонами.

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про визнання права власності за позивачем на іпотечне майно є помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1,13 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки належить стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 481 грн.

Керуючись ст. ст. 268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 09 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту : У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства &quyl;Комерційний банк &qupt;Експобанк&quus; до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства &qusp;Комерційний банк &q?и ;Експобанк&q?во; на користь ОСОБА_3 5 481 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач :

Судді :

Повний текст постанови складений : 06 липня 2018 року