Постанова № 75142687, 05.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/9713/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/1351/2018

Головуючий у суді першої інстанції:Чех Н.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м.Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : судді-доповідача: ПрокопчукН.О.

суддів: Поливач Л.Д.,Семенюк Т.А.,

при секретарі: Булах А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, до яких приєдналася ОСОБА_5

на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 жовтня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_5, П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_7,померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 понад п'ять років до часу відкриття спадщини та визнання права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги ,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідачки. Зазначала, що її двоюрідна сестра ОСОБА_8, яка була дружиною ОСОБА_7, з грудня 1972 року була призначена опікуном позивачки і з цього часу вони усі проживали однією сім'єю як мати, батько та вона як їх донька. 17.10.1984 року їх сім'ї було надано квартиру АДРЕСА_1, яка 10.03.1999 року була приватизована ними у рівних частках. Після смерті опікуна ІНФОРМАЦІЯ_6 позивачка залишилася проживати разом з ОСОБА_7, між ними були добрі стосунки, вони мали спільний побут, вели спільне господарство, він вважав її своєю донькою, й ще раніше - 18.07.1990 року вона навіть змінила своє прізвище на ОСОБА_5, ; та мала це прізвище до свого одруження 16.08.1997 року з ОСОБА_9 ОСОБА_7 мав похилий вік та тяжко хворів, а вона доглядала його та піклувалася ним до його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер і позивач його поховала, на час його смерті йому належала 1\3 частина квартири, на яку відкрилася спадщина. Від попередніх шлюбів померлий мав двох дітей: сина ОСОБА_10 та доньку ОСОБА_5, які проживають у Росії та позашлюбну доньку ОСОБА_6, які є спадкоємцями ОСОБА_7 першої черги за законом. Остання звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була відкрита спадкова справа. Син померлого ОСОБА_10 із заявою про прийняття спадщини не звертався, а донька ОСОБА_5 відмовилася від своєї частки у спадщини на користь позивачки. Посилаючись на викладені обставини позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 понад п'ять років до часу відкриття спадщини та визнати за нею право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.10.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач та її представник ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про задоволення позову у повному обсязі. Посилаються на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважають, що судом безпідставно не ураховано спільне проживання позивачки і померлого ОСОБА_7 протягом майже 30 років, що підтверджено доказами, долученими до справи, показаннями свідків, які це підтвердили та вказували, що померлий вважав позивачку донькою, а вона його батьком, що саме позивачка доглядала його і вони мали спільний побут, що позивач переїхала у квартиру в м. Бровари лише після смерті спадкодавця. Зазначають, що у суду були всі підстави для визнання позивачки спадкоємицею першої черги, позивачкою подано достатньо доказів на підтвердження безпорадного стану ОСОБА_7

Третя особа ОСОБА_5 подала заяву про приєднання до апеляційних скарг.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України ( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки та третьої особи ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримав з підстав наведених в ній.

Відповідач ОСОБА_6 та її представники ОСОБА_12 і ОСОБА_13 просили апеляційну скаргу відхилити. Зазначали,що суд обґрунтовано взяв до уваги те, що позивач з часу реєстрації шлюбу у 1997 році мала свою сім&q?ли;ю та не проживала із спадкодавцем однією сім&quоб;єю. Вважали, що суд надав належну оцінку усім поданим сторонами доказам.

Представник П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з&qunt;явився,просив розглядати справу за його відсутності.

Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе провести апеляційний розгляд справи за відсутності осіб що не з&quВи;явилися.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційні скарги не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд вважав недоведеними належними доказами перебування спадкодавця у безпорадному стані та проживання позивачки з ним однією сім'єю після реєстрації нею шлюбу з ОСОБА_9

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 і її батьками були ОСОБА_14 та ОСОБА_15.

У зв'язку із смертю матері позивачки, за згодою її батька на підставі рішення Ленінської районної Ради народних депутатів Чернівецької області № 480/24 від 17.12.1982 року їй було призначено опікуна - ОСОБА_8, яка перебувала з 27.12.1972 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .

На підставі ордеру № 50088 серія Б від 17.10.1984 року ОСОБА_7 на сім'ю з трьох осіб : він, його дружина та підопічна ОСОБА_3 було надано квартиру АДРЕСА_1 і усі ці особи були зареєстровані в зазначеній квартирі.

18.07.1990 року ОСОБА_3 (позивачка) змінила прізвище та по батькові на ОСОБА_3.

16.08.1997 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та змінила своє прізвище на ОСОБА_3;.

10.03.1999 року квартиру АДРЕСА_1 було приватизавано на трьох осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_18 та ОСОБА_3 в рівних частках.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_18 Спадщину після неї фактично прийняв її чоловік ОСОБА_7, однак свідоцтва про право власності у порядку спадкування він не оформив.

31.10.2012 року ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купілі-продажу, за яким продав їй 1\3 частину квартири АДРЕСА_1, належної йому після приватизації, внаслідок чого позивачка стала власницею 2\3 частин зазначеної квартири .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер.

Спадкоємцями ОСОБА_7 першої черги за законом є його діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3

Із заявами про прийняття спадщини до15-й Київської державної нотаріальної контори звернулися діти спадкодавця: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Оскільки ОСОБА_3 не є спадкоємицею померлого ОСОБА_7 за законом, вона звернулася із данним позовом, зазначивши, що із свого дитинства та до дня смерті спадкодавця вона проживала з ним однією сім'єю, піклувалася про нього, доглядала його з урахуваннм того, що він був хворий та перебував у безпорадному стані і потребував її допомоги, а відтак є усі підстави для визнання її спадкоємицею та зміни черговості у спадкуванні.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, п'ятирічний строк спільного проживання позивачки однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_7 повинен обчислюватися з 28.01.2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_4.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем позивач посилалася на показання свідків та її реєстрацію і укладання нею цивільно-правових угод за адресою відкриття спадщини, зокрема: Договору про надання телекомунікаційних послуг № 2201610444 від 06.02.2013 року укладеного між ПАТ «Укртелеком» та нею, щодо встановлення телефону в квартирі АДРЕСА_1; Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 5446 від 21.11.2012 року, укладений між КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у м. Києві ради» та ОСОБА_3 щодо надання послуг у житловому будинку АДРЕСА_1 ;Договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № 301 від 21.11.2012 року, укладений між КП по УЖГ «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва та ОСОБА_3; Замовлення-угоди від 05.03.2005 року ОСОБА_3 з ПП ОСОБА_19, де вказана її адреса квартира АДРЕСА_1.

Проте, зазначені докази свідчать, що будучи зареєстрованою за цією адресою та власником 2\3 частин квартири вона проживала в ній, як і інший співвласник, укладала угоди щодо надання комунальних та телекомунікаційних послуг, несла витрати на утримання своєї власності, але не дають підстав для беззаперечного висновку, що позивачка та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю,мали спільний бюджет, вели спільне домашнє господарство. Опитаним на вимогу позивачки свідкам достаменно не відомо, з чого складався бюджет позивачки та спадкодавця та чи був він спільним, чи несли вони спільні витрати .

Крім того, позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з серпня 1997 року з ОСОБА_9, з яким вона проживає однією сім'єю і саме з ним має спільний бюджет, за рахунок якого ними придбана квартира АДРЕСА_2.

Усім зазначеним доказам, які були досліджені судом першої інстанції у повному обсязі, надана належна правова оцінка, з якою колегія суддів погоджується. Доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до переоцінки доказів, колегія суддів відхиляє.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом статті 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

З наявної у справі медичної документації ОСОБА_7 убачається, що у 1977 році йому був встановлений діагноз - гіпертонічна хвороба І ступеню. У 1979 році встановлено діагноз - ішемічна хвороба серця. У 1980 році він проходив лікування виразки 12-ти палої кишки, у 1981 році лікувався від виразкової хвороби. У 1998 році був встановлений діагноз - стенокардія, атеросклероз венозних артерій серця, атеросклеротичний кардіосклероз, ХНК І. У 2008 році встановлено діагнози - кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ степеню, виразкова хвороба, варикозна хвороба вен нижніх кінцівок. У 2009 році були встановлені діагнози - хронічний панкреатит, сечо-сольовий діатез, холецистит. У 2004 році ОСОБА_7 проходив лікування хронічного холециститу з холестерозом стінок жовчного міхура і плаваючим мікролітом в порожнині, мікролітіаз правої нирки. У 2005 році виявлено перші ознаки остеопорозу. У 2011 році лікувався від гіпертонічної хвороби. У 2012 році проходив лікування щодо стенокардії, вегетосклеротичного кардіосклерозу, хронічного панкреатиту, проктиту, акт. І ст. на фоні діарейного синдрому, хронічного геморою ІІ-ІІІ ст., атеросклеротичного аортокардіосклерозу, гіпертонічної хвороби ІІ ступеня, ерозивного гастриту.

Згідно відповіді з Київської міської клінічної лікарні № 3 від 27.07.2015 року ОСОБА_7 протягом 2008-2013 року знаходився на лікуванні в даному медичному закладі в кардіологічному відділенні для хворих на інфаркт міокарда: з 05.07.2008 року по 16.07.2008 року з діагнозом ішемічна хвороба серця: нестабільна стенокардія; з 01.10.2012 року по 15.10.2012 року з діагнозом: ішемічна хвороба серця: нестабільна стенокардія з вогнищами ішемії по передньо-верхівково-боковій лінії лівого шлуночка; з 09.01.2013 року по 24.01.2013 року з діагнозом: ішемічна хвороба серця: повторний Q інфаркт міокарда передньо-перегородочно-верхівково-бокової області лівого шлуночка.

09.01.2013 року ОСОБА_7 поступив до Київської міської клінічної лікарні № 3 по швидкій допомозі з діагнозом ІХС: гострий повторний передньо-септально-верхівковий інфаркт міокарда від 02.02.2013 року, а 24.01.2013 року був переведений в КМКЛ № 5 в реанімаційне відділення .

Отже ОСОБА_7 дійсно хворів на різні захворювання, однак група інвалідності йом не встановлювалася, висновок МСЕК про те, що він потребує сторонньої допомоги та догляду, відсутній. Більш того, з 01.12.2000 року й до дня своєї смерті він працював налагоджувальником верстатів та маніпуляторів з ПК 6 р. дослідно-експериментальної дільниці виробничого цеху № 1 в ПАТ «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для промислового комплексу», мав заробітну плату та отримував пенсію.

При цьому ОСОБА_7 мав три рахунки в ПАТ &q?ра;Ощадбанк України&quві; із залишком грошових коштів на них на час його смерті у загальному розмірі 18 1578.05 грн., що також підтверджує його спроможність не тільки утримувати себе, але й здійснювати накопичення.

Крім того, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі понад 5 років, за згодою свого чоловіка, позивач уклала з померлим 31.10.2012 року договір купівлі-продажу належної йому 1\3 частини квартири, який є чинним до тепер, що також заперечує факт ведення спільного господарства із спадкодавцем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачкою факту спільного проживання однією сім&qu п;єю з померлим протягом п'яти останніх років, перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані, його потреби у сторонньому догляді, допомозі та піклуванні, і доводи апеляційних скарг такого висновку не спростовують та на його правильність не впливають.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач тривалий час опікувалася ОСОБА_7 та надавала матеріальну допомогу, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт надання такої матеріальної допомоги не свідчить про наявність підстав для зміни черговості спадкування після його смерті, в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає,що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, до яких приєдналася ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного судушляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач :

Судді :

Повний текст постанови складений : 06 липня 2018 року