Ухвала суду № 75142568, 06.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

06 липня 2018 року м. Київ№ 826/19559/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доПрокуратури міста Києва, Печерського районного суду міста Києвапровизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

12.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Прокуратури міста Києва, Печерського районного суду міста Києва про:

- визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва за ухилення від звернення до виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 757/23342/16-к і зобов'язання звернути її до виконання;

- визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва за ухилення від звернення до виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15.07.2016 у справі № 757/3171/16-к і зобов'язання звернути її до виконання;

- визнання незаконною бездіяльності Прокуратури міста Києва у невиконанні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 757/23342/16-к та зобов'язання її виконати, а саме: відновити досудове розслідування кримінального провадження №42015000000002622 від 24.11.2015 і провести досудове розслідування;

- визнання незаконною бездіяльності Прокуратури міста Києва у невиконанні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15.07.2016 у справі № 757/3171/16-к та зобов'язання її виконати, а саме: розглянути заяву позивача від 23.06.2016 за вхідним № 498-ЗП від 23.06.2016 на предмет наявності підстав щодо внесення відомостей за цією заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про що повідомити позивача, як заявника;

- визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва в ухиленні розгляду та наданні позивачу відповідей на звернення до Печерського районного суду міста Києва, а саме: заяву за вхідним № 61480 від 22.06.2016; повторну заяву за вхідним № 64191 від 01.07.2016, скаргу за вхідним № 64813 від 04.07.2016, скаргу за вхідним № 68575 від 13.07.2016, скаргу за вхідним № 73579 від 26.07.2016, заяву за вхідним № 82116 від 18.08.2016, заяву, повторно, за вхідним №103596 від 17.10.2016, запиту за вхідним № 117863 від 21.11.2016;

- зобов'язання Печерського районного суду міста Києва розглянути та надати позивачу відповіді на наступні його звернення до Печерського районного суду міста Києва, а саме: заяву за вхідним № 61480 від 22.06.2016; повторну заяву за вхідним № 64191 від 01.07.2016, скаргу за вхідним № 64813 від 04.07.2016, скаргу за вхідним № 68575 від 13.07.2016, скаргу за вхідним № 73579 від 26.07.2016, заяву за вхідним № 82116 від 18.08.2016, заяву, повторно, за вхідним №103596 від 17.10.2016, запиту за вхідним № 117863 від 21.11.2016;

- відшкодування на користь позивача за протиправну бездіяльність Прокуратури міста Києва, Печерського районного суду міста Києва з коштів державного бюджету моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

В обґрунтування заявлених до суду вимог позивач зазначає, що його права порушені Прокуратурою міста Києва в рамках досудового розслідування кримінального провадження. Посилаючись на норми Кримінально-процесуального кодексу України позивач зазначає, на необхідності відновити досудове розслідування кримінальних проваджень та провести досудове розслідування. Позивач зазначає, що неодноразово звертався до Печерського районного суду міста Києва з заявою про звернення до виконання ухвал суду на підставі ст. ст. 534, 535 КПК України, однак відповідей не отримував. Вважаючи свої права порушеними звернувся за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2016 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення виявлених судом недоліків. Вказані недоліки позовної заяви позивачем в установлений строк не усунено. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2016 позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення позовної заяви. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2017 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2016 скасовано, справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

09.10.2017 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято справу до провадження.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 за №6883 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівській Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/19559/16 та вказану справу 17.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 року адміністративну справу прийнято до провадження суддею Добрівською Н.А., справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 10.01.2018.

Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України - викладено його в новій редакції.

Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи продовжено судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.

02.02.2018 представником Прокуратури міста Києва подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував, надав пояснення щодо справ в рамках кримінального провадження та просив у задоволенні позову відмовити.

14.02.2018 від ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшло клопотання про призначення судово-медичної експертизи для визначення розміру моральної шкоди для встановлення характеру і ступеню ушкодження здоров'я позивача і здоров'я членів його сім'ї, які проживають разом з позивачем: дружини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3

В призначене на 26.03.2018 підготовче засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву, якою просив розглянути справу у його відсутність. Одночасно даною заявою позивач підтримав заявлене раніше клопотання про проведення судово-медичної експертизи та вказав про необхідність призначити судово-психологічну експертизу.

06.04.2018 у підготовчому засіданні судом поставлено на обговорення заявлене позивачем клопотання.

У вирішенні заявленого позивачем клопотання представник відповідача-1 поклався на розсуд суду.

Постановляючи ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відмову у задоволенні клопотання позивача про проведення судово-медичної і судово-психологічної експертиз, суд виходив із відсутності сукупності умов, наявність яких зумовлює необхідність їх призначення у даній справі. Зокрема, суд, з урахуванням положень, наведених в п.п.4, 7, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями), не вбачає необхідності призначення наведених експертиз з метою встановлення обґрунтованості заявлених позивачем вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

При вирішенні питання щодо призначення справи до розгляду, судом було враховано, що у відповідності до частин 1, 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пунктом 6 частини 6 цієї ж статті Кодексу встановлено, що справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відноситься до справ незначної складності

За змістом пункту 4 частини 9 статті 171 Кодексу, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Оскільки провадження у даній справі було відкрито до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України в новій редакції, суд визнав за доцільне вирішити дане питання у засіданні, проведення якого призначена лось ще до 15.12.2017.

У підготовчому засіданні 06.04.2018 судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначення адміністративної справи №826/19559/16, з урахуванням вищенаведених положень процесуального законодавства, до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом у даному провадженні враховується наступне.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній редакції, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції до 15.12.2017 юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Зважаючи на вимоги позивача щодо визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва за ухилення від звернення до виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 757/23342/16-к і зобов'язання звернути її до виконання; визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва за ухилення від звернення до виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15.07.2016 у справі № 757/3171/16-к і зобов'язання звернути її до виконання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя здійснюється виключно судами. Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі по тексту - Закон), суддя місцевого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Частиною 1 статті 47 Закону встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 4 статті 47 Закону, незалежність судді забезпечується: порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом та забороною втручання у здійснення правосуддя.

Частиною 1 статті 14 цього Закону закріплено право учасників судового процесу та інших осіб на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що процесуальні дії судді під час розгляду справи є відправленням правосуддя і не можуть бути віднесені до владних управлінських функцій суду або судді.

Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

В своєму рішенні від 23.05.2001 року за №6-рп/2001 Конституційний Суд України зокрема зазначив, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Отже, суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Однією із основних конституційних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з цього, рішення судів і, відповідно до них, дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконною бездіяльності Прокуратури міста Києва у невиконанні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі №757/23342/16-к та зобов'язання її виконати, а саме: відновити досудове розслідування кримінального провадження №42015000000002622 від 24.11.2015 і провести досудове розслідування; визнання незаконною бездіяльності Прокуратури міста Києва у невиконанні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15.07.2016 у справі №757/3171/16-к та зобов'язання її виконати, а саме: розглянути заяву позивача від 23.06.2016 за вхідним № 498-ЗП від 23.06.2016 на предмет наявності підстав щодо внесення відомостей за цією заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про що повідомити позивача, як заявника суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 7 лютого 2002 року №3018-ІІІ «Про судоустрій України» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС (в редакції чинній на момент звернення до суду позивачем) компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Зважаючи на те, що процесуальні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які їх вчиняють, перевіряються за нормами того процесу, в межах якого вони вчиняються, зазначені позовні вимоги не можуть бути розглянуті в межах адміністративного провадження. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 24.04.2012.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконною бездіяльності Печерського районного суду міста Києва в ухиленні розгляду та наданні позивачу відповідей на звернення до Печерського районного суду міста Києва, а саме: заяви за вхідним № 61480 від 22.06.2016; повторної заяви за вхідним № 64191 від 01.07.2016; скарги за вхідним № 64813 від 04.07.2016; скарги за вхідним № 68575 від 13.07.2016; скарги за вхідним № 73579 від 26.07.2016; заяви за вхідним № 82116 від 18.08.2016; заяви, повторно, за вхідним №103596 від 17.10.2016; запиту за вхідним № 117863 від 21.11.2016; зобов'язання Печерського районного суду міста Києва розглянути та надати позивачу відповіді на наступні його звернення до Печерського районного суду міста Києва, а саме: заяву за вхідним № 61480 від 22.06.2016; повторну заяву за вхідним № 64191 від 01.07.2016, скаргу за вхідним № 64813 від 04.07.2016, скаргу за вхідним № 68575 від 13.07.2016, скаргу за вхідним № 73579 від 26.07.2016, заяву за вхідним № 82116 від 18.08.2016, заяву, повторно, за вхідним №103596 від 17.10.2016, запиту за вхідним № 117863 від 21.11.2016, суд виходить із наступного.

В матеріалах справи міститься лише одна заява за вхідним №61480 від 22.06.2016 яка не має ознак заяви, яка підпадає під сферу дії Закону України «Про звернення громадян». Зазначена заява має чіткі посилання на норми Кримінально-процесуального кодексу України, що дає підстави вважати, що зазначена заява є процесуальним документом в рамках конкретного кримінального провадження, а одже і розглядатись має в рамках кримінального, а не адміністративного процесу.

Що стосується інших заяв, суд позбавлений можливості встановити їх зміст, а отже і надавати їм оцінки суд не може.

Однак, в обґрунтування вимог в наведеній частині позивач не посилається на норми Закону України «Про звернення громадян», а навпаки, мотивує позовні вимоги в цій частині виключно положеннями кримінально-процесуального законодавства, що дає підстави вважати, що ненадання відповідей судом на зазначені скарги і заяви порушують його права саме в рамках кримінальних проваджень.

Що стосується позовних вимог в частині відшкодування на користь позивача за протиправну бездіяльність Прокуратури міста Києва, Печерського районного суду міста Києва з коштів державного бюджету моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції на день звернення позивача до суду із даним позовом, яка кореспондується з положеннями частини 5 статті 21 цього ж Кодексу у редакції на день розгулу справи по суті, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити саме публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відтак, відшкодування моральної шкоди може розглядатися лише в тому випадку, якщо ця вимога зазначена в межах одного провадження, що пов'язані з позовними вимогами і має зв'язок між порушенням прав та настанням моральної шкоди. У звязку з тим, що позовні вимоги, що є предметом позову не можуть бути розглянуті в рамках адміністративного судочинства то і зазначена позовна вимога має розглядатися в рамках іншого провадження (кримінального або цивільного).

Враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд вважає за доцільне, з урахуванням положень частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити право позивача на звернення за захистом своїх прав до загального суду для розгляду спору в порядку кримінального провадження в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст.3, 19, 21, п.1 ч.1 ст.238, 248, глави 10 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

Провадження в адміністративній справі №826/19559/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Печерського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, - закрити.

Попередити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.А. Добрівська