Рішення № 75142447, 05.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Київ № 826/17220/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Держгеокадастру у Київській областіпровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо надання ОСОБА_1 відмови (викладеної в листі № Г-15965/0-9904/6-17 від 14 червня 2017) у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада, на підставі його клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на відведення земельної ділянки у власність не містить жодних правових підстав. Як вказує позивач, відповідач не вказав в листі №Г-15965/0-9904/6-17 від 14 червня 2017 року про невідповідність розташування об'єкта, зазначивши підставу для відмови, яка не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України (зарезервовано для потреб військовослужбовців-учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули в ході її проведення).

На думку позивача, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 07 червня 2017 року «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправним, оскільки вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 17 червня 2017 року, в той час як відповідь відповідача датована 14 червня 2017 року.

Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначив, що у даному випадку, місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає схемам землеустрою, оскільки зазначена земельна ділянка входить до масиву Іванківської сільської ради, зокрема, земельної ділянки загальною площею 45,0815 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка поділена на окремі ділянки площею по 0,5000 га.

Також відповідач зазначив, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, діяльність Головного управління є дискреційними повноваженнями та виключно компетенцією уповноваженого органу, а відтак при задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо надання у власність земельних ділянок порушується порядок такого надання, який регулюється Земельним кодексом України та рядом інших нормативно-правових актів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 18 травня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з письмовим клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада, з масиву земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1.

В додаток до даного клопотання позивачем надано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, копію довідки про безпосередню участь у проведенні АТО, план-схему розташування земельної ділянки.

За результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 відповідачем листом №Г-15965/0-9904/6-17 від 14 червня 2017 року надано відповідь, що за наявною у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області інформацією бажана до відведення земельна ділянка розташована на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців-учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для ведення особистого селянського господарства, площею по 0,5000 га).

Зазначеним вище листом позивачу рекомендовано визначитись з іншим розташуванням бажаної до відведення земельної ділянки та звернутись з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, враховуючи вимоги статей 118, 121 та 122 Земельного кодексу України.

Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає чинному законодавству, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

При вирішенні даного спору по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Отже, повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Київської області покладені на Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, може бути підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

В той же час судом встановлено, що відповідач надав позивачу відповідь, яка по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, не було встановлено невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством.

Така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як «резерв» земельної ділянки для потреб військовослужбовців-учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (для ведення особистого селянського господарства, площею по 0,5000 га) Земельним кодексом України або іншим законом не передбачена.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем в додаток до клопотання від 18 травня 2017 року було надано копію посвідчення учасника бойових дій та копію довідки про безпосередню участь в проведенні АТО, однак вказані обставини не враховані відповідачем при наданні відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В той же час, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено першочергове відведення земельних ділянок учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни, особам (сім'ї загиблих), на яких поширюється чинність цього Закону.

Вказаним Законом дійсно передбачено надання пільг учасникам бойових дій (пункту 4 статті 12 цього Закону), інвалідам війни (пункт 18 статті 13 цього Закону), учасникам війни (пункт 13 статті 14 цього Закону), особам (сім'ї загиблих), на яких поширюється чинність цього Закону у вигляді першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Суд зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №898-р від 19 серпня 2015 року «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками, Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київська міська державні адміністрації повинні забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що до відповідача звернувся в.о. начальника відділу у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області листом №23-6008/0/1-17 від 27 квітня 2017 року щодо включення в наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області масив земельної ділянки для індивідуального садівництва та для ведення особистого селянського господарства площею 45,0815 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована за межами населеного пункту на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області в резерв для учасників АТО.

02 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ №144, яким внесено зміни до пункту 1 наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10 лютого 2016 року №15 «Про затвердження переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, підібраних (зарезервованих) на території області для задоволення потреб військовослужбовців-учасників антитерористичної операції та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення, та альбому-атласу місць розташування цих земельних ділянок».

Наведене свідчить, що станом на момент звернення позивача із клопотанням від 18 травня 2017 року земельна ділянка, яка вказана ним у такому клопотання, не була віднесена до земель «зарезервованих» для задоволення потреб військовослужбовців-учасників антитерористичної операції та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення.

Також суд зазначає, що наведені відповідачем підстави для відмови зводяться до посилань на накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області, які не містять правових норм для врегулювання відносин, які склалися між позивачем та відповідачем щодо отримання/надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Процедура регулювання зазначених правовідносин чітко визначена в Земельному кодексі України.

Право громадянина на безоплатне отримання земельної ділянки не може бути обумовлено діями чи бездіяльністю будь якого державного органу чи його посадової особи, або поставлено в залежність від настання подій, на які не може впливати громадянин.

Відповідач в своїй діяльності повинен керуватися чинним законодавством та приймати свої підзаконні акти з дотриманням вимог нормативно-правових актів, що врегульовують порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність. Водночас, такі підзаконні акти відповідача, прийняті у формі наказів, не є спеціальними актами, що врегульовують спірні правовідносини, на відміну від Земельного кодексу України.

Додатково суд вважає за необхідне підкреслити, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Позивач та відповідач мають ще вжити певні заходи, які передбачено для остаточного оформлення права власності.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності відмови відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада на підставі його клопотання від 18 травня 2017 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю, в тому числі, шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада на підставі його клопотання від 18 травня 2017 року, оскільки позивачем виконано всі умови, визначені чинним законодавством, а протиправність відмови відповідача встановлена в межах розгляду даної адміністративної справи.

Також, спростовуючи доводи відповідача, що задоволення позову в такий спосіб є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Київській області, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а статтею 8 Конституції України закріплено що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Крім того, як уже зазначалось вище судом, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). Саме такою є правова позиція Верховного Суду України, викладена 07 червня 2016 року у справі №820/3507/15.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо надання ОСОБА_1 відмови (викладеної в листі № Г-15965/0-9904/6-17 від 14 червня 2017) у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада;

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада, на підставі його клопотання.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко