Рішення № 75142427, 06.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року м. Київ № 826/12925/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Головного управління Держпраці у Київській областіпроскасування постанови про накладення штрафу,- ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області), в якому просив скасувати постанову від 26.09.2017 № 497 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 32000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки постановою Обухівського районного суду Київської області від 29.09.2017 у справі № 372/2877/17 його вже притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч. 3 ст. 119 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП), а відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, позивач наголосив, що наказом від 15.05.2017 № 1 ОСОБА_2 увільнено від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку за період проходження строкової військової служби. При цьому позивач стверджує, що виплата грошового забезпечення працівникам, яких призвано на строкову військову службу здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на що у фізичної особи-підприємця були відсутні підстави нараховувати ОСОБА_2, якого призвано на військову службу, грошові виплати.

Враховуючи зазначене позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржувану постанову.

Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на те, що наказом від 15.05.2017 № 1 ОСОБА_2 увільнено від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку за період проходження строкової військової служби.

При цьому відповідач наголошує на тому, що у період перебування ОСОБА_2 на строковій службі останньому позивачем не виплачувалось грошове забезпечення, чим порушено ч. 3 ст. 119 КЗпП, з огляду на що оскаржувана постанова є законною та скасуванню не підлягає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.10.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду.

За результатами судового засідання 23.11.2017 на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 31.01.2017 між ФОП ОСОБА_1 (роботодавець) та ОСОБА_2 (працівник) укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. Відповідно до умов вказаного договору працівник зобов'язується виконувати обов'язки продавця-консультанта із оплатою праці працівника у розмірі 3200,00 грн.

15.05.2017 ФОП ОСОБА_1 керуючись ч. 3 ст. 119 КЗпП на підставі повістки Обухівського районного військового комісаріату прийнято наказом № 1 «Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу», яким увільнено ОСОБА_2, продавця-консультанта магазину від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.

В подальшому, на підставі наказу від 07.08.2017 № 2039 та направлення на перевірку від 07.09.2017 № 1711 відповідачем проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання останнім законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-612/862, яким встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, ч. 3 ст. 119 КЗпП, оскільки згідно наданих відомостей про нарахування заробітної плати за травень-червень 2017 року ОСОБА_2 не нараховувалася заробітна плата.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято постанову від 26.09.2017 № 497 про накладення штрафу, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 32000,00 грн.

Разом з тим, позивач, вважаючи вказану постанову незаконною та такою, що порушує його права звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції з 15.12.2017) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов'язок є конституційним обов'язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

В той же час, згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» основними видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Отже, аналізуючи вказану норму, суд зазначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу, і саме цей Закон визначає гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування на строковій військовій службі.

Крім того, ч. 3 ст. 119 КЗпП передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до абз .5 ч. 2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, тощо, зберігається у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. При цьому, суд зазначає, що у разі недотримання суб'єктом підприємницької діяльності вказаних гарантій та пільг, останні несуть відповідальність у вигляді штрафу, встановленому законом на момент виявлення порушення.

Як було зазначено раніше, ФОП ОСОБА_1 наказом від 15.05.2017 № 1 «Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу», увільнено ОСОБА_2, продавця-консультанта магазину від роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи, середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.

В той же час, ч. 3 ст. 119 КЗпП передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На виконання вимог вказаної норм, постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом (далі - Порядок № 105).

Так, відповідно до п. 1 Порядку № 105 передбачено, що цей Порядок визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом (далі - працівники), за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом»(далі - бюджетні кошти).

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу (п. 3 Порядку № 105).

Відповідно до п. 4 Порядку № 105 для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України (п. 6 Порядку № 105).

Отже, проаналізувавши вказані норми у сукупності суд зазначає, що Порядком № 106 визначений механізм компенсації витрат на виплату грошового забезпечення осіб, призваних на строкову військову службу, який здійснюється підприємствам, установам, організаціям та фізичними особами-підприємцями шляхом подання щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету, тобто фактично грошове забезпечення осіб призваних на строкову військову службу здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Іншими словами, роботодавець нараховує та виплачує грошові коши особі, яка призвана на службу, а держава у свою чергу надалі компенсує ці витрати роботодавцю.

Зазначений висновок суду спростовує твердження позивача, що викладені в якості підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки такі підстави ґрунтуються на помилковому трактуванні та застосуванні правових норм.

Також суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що його двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення з огляду на наступне.

Так, позивач зазначає, що не заперечується відповідачем, постановою Обухівського районного суду Київської області від 29.09.2017 у справі № 372/2877/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Разом з тим, ч. 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, з вказаної норми випливає, що за вказане порушення несуть відповідальність посадові особи суб'єкта господарювання, що стосується і позивача, як керівника бізнесу і особи, що здійснює розпорядчі функції у сфері трудових відносин, що і зумовлювало його притягнення до відповідальності на підставі ч. 7 ст. 41 Кодексу України про адміністративній правопорушення.

В той же час, постановою від 26.09.2017 № 497 за порушення вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф, як на суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Таким чином, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки, як встановлено судом, оскаржуване рішення є законним та обрунтованим.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ: 39794214) про скасування постанови від 26.09.2017 № 497 про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 32000,00 грн. відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Суддя О.А. Кармазін