Рішення № 75142172, 05.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 липня 2018 року № 826/6114/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Смолій І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі також - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому призначена пенсія за віком на загальних підставах згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене провадження у справі та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу отримано уповноваженим представником відповідача, проте відзиву щодо заявлених позовних вимог у встановлений судом строк не надав.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив.

На час призначення пенсії позивач працював суддею Апеляційного суду Київської області.

01.11.2010 на підставі Наказу Голови Військового апеляційного суду Центрального регіону №54к ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військовослужбовців Військового апеляційного суду Центрального регіону, та до 31.12.2016 отримував пенсію за вислугу року. З 01.01.2017 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 47 Закону України № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначено, що тимчасово з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів 1 та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", «Про державну службу", «Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

З 01.04.2015 позивачеві призупинено виплату пенсії за віком у зв'язку з тим, що на той час вона працював суддею, тобто на посаді, яка за Законом «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI давала право на призначення пенсії державного службовця чи щомісячного довічного грошового утримання.

Однак позивач вважає, що мав право на отримання пенсії за віком у період з 01.06.2015 по 31.12.2015, оскільки пунктом 5 розділу Ш «Прикінцеві положення» Закону № 213-УШ було передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі і спеціальних, з 1 червня скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до деяких законів, у тому числі і до Закону «Про судоустрій і статус суддів», а такий закон до 01.06.2015 року прийнятий не був. Тому, як зазначає позивач, з 01.06.2015 припинили дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема за Законом України «Про судоустрій і статус суддів», і органи Пенсійного фонду зобов'язані були поновити їй виплату пенсії за віком з 01.06.2015 , чого не зробили.

Лише Рішенням Конституційного суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 (про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) визнано неконституційними положення статті 141 Закону № 2453-VІ у редакції Законів № 213-УШ від 02.03.2015 та № 911-VIII від 24.12.2015, а також норму, передбачену пунктом 5 розділу 3 «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року права на призначення суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання.

Позивач неодноразово зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявами про виплату їй заборгованості по пенсії за віком, призначеної йому у 2010 році відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 01.06.2015 р. по 31.12.2016 р.

Листом відповідача №10743/03/Д-2212 від 20.03.2018 позивача повідомлено про набрання з 01.04.2015 року чинності Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ, №911-VIII від 24.12.2015, якими, зокрема встановлено порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам у період з 01.04.2015 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 31.12.2016, в тому числі особам, які працюють на посадах та умовах, передбачених Законом України « Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про державну службу», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про статус народного депутата України», у зв'язку з чим призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Позивач вважає дії відповідача щодо не виплати йому пенсії за віком з 01.06.2015 по 31.12.2015 незаконними і такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення.

Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату затриманої з 01.06.2015 по 31.12.2015 пенсії за віком, на що листом відповідача від 20.03.2018 йому відмовлено у виплаті заборгованості по пенсійним виплатам.

Відповідно до ст.1 Закону України №2235-ІІІ «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-ІV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України № 2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-Ш) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058-ІУ від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював позицію, згідно з якою, у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком навіть незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

З огляду на це, немає підстав вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Крім того, згідно ст.ст. 22, 64 Конституції України - право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Аналогічно правову позицію висловив і Верховний Суд України у своїй постанові від 25.05.2016 у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР № 58275228), зазначивши, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Однак у цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосовувати положення спеціальних норм. Таким чином, Верховний Суд України визнав, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі частини першої статті 99 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.

Згідно з наданими документами і письмовими поясненнями позивача, незаконно затримано виплату пенсії за віком у розмірі 110790,89 грн.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу року в період 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 незаконну затримку пенсію за вислугу років за 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 110790,89грн.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22869069) на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 коп.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій