Рішення № 75141814, 31.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 травня 2018 року №826/5086/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної фіскальної служби України та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт», (далі - позивач), до Державної фіскальної служби України, (далі - відповідач-1), та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві, (далі - відповідач-2), з урахуванням уточнених позовних вимог,про:

- визнання протиправними систематичних та умисних дій відповідачів щодо невиконання умов договорів про визнання електронних документів;

- зобов'язання відповідачів прийняти та зареєструвати датою подання податкову накладну від 09.03.2016 р. №30903 та податкові декларації з податку на додану вартість, (далі - ПДВ), з додатками за березень та квітень 2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що протиправні дії відповідачів порушують права та інтереси позивача як платника податків, що мають бути відновлені у судовому порядку.

У ході судового розгляду даної справи представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх повністю.

Представники відповідачів проти позову заперечували та просили суд залишити його без задоволення, оскільки ними не порушено вимог законодавства та не вчинялось протиправних дій щодо позивача в частині виконання умов договорів про визнання електронних документів, а підставою для розірвання договору була відсутність позивача за податковою адресою, що встановлено довідкою № 423 від 12.03.2016 р. та відповідає вимогам законодавства України.

У відповідному судовому засіданні представниками сторін заявлено письмове клопотання про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

29.12.2015 р. між відповідачем-2 та позивачем укладено договір №1 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, податних платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису, (далі - ЕЦП), до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу (далі - договір про визнання електронних документів).

Підтвердженням укладення договору про визнання електронних документів є квитанція №2, надана позивачу засобами телекомунікаційного зв'язку.

Відповідно до розділу 6 вказаного договору про визнання електронних документів, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. З моменту укладення договору всі попередні домовленості та укладені правочини між платником податків та органом ДФС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків документ в електронному вигляді не приймається.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що позивачем, згідно з умовами договору, засобами електронного зв'язку подано до контролюючого органу податкову накладну від 09.03.2016 р. №30903 та податкові декларації з ПДВ з додатками за березень та квітень 2016 р.

Як вбачається із доданих до позову копій квитанцій, податкову накладну від 09.03.2016 р. №30903 подано 22.03.216 р., податкову декларацію з ПДВ за березень 2016 р. з додатками - 20.04.2016 р., податкову декларацію з ПДВ за квітень 2016 р. з додатками - 20.05.2016 р.

Однак, перелічені документи не прийнято у зв'язку із виявленням помилок: порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 р. №233, а саме: - ЄДРПОУ: « 25284783». Можливо розірвано договір про визнання електронної звітності.

Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, листом відповідача-2 від 22.03.2016 р. №4242/10/26-58-10-52 позивача повідомлено про розірвання договору про визнання електронних документів, підстава розірвання: «місцезнаходження платника податків не встановлено».

Враховуючи викладене, суд зауважує, що договір про визнання електронних документів укладено між сторонами у сфері податкових правовідносин, пов'язаних із порядком подання платником податків податкової звітності, а саме на підставі Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», постанов Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. №680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу» та від 28.10.2004 р. №1452 «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності», Інструкції з підготовки і подання податкових документів засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 р. №233, (далі - Інструкція №233).

Так, відповідно до ст.ст. 5, 6, 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Згідно з пп. «в» п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Крім того, відповідно до п. 42.4 ст. 42 ПК України, з платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з контролюючими органами може здійснюватися засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Інструкцією №233 визначено загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. Ця Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів, п. 4 розділу 6 якого визначено, що орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Отже, законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів контролюючим органом в односторонньому порядку є 1) ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або 2) зміна платником податків місця реєстрації.

Разом з тим, відповідачем-2 не надано суду жодних доказів, які б підтвердили, що позивач не надав нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованого (скасованих) та (або) змінив місце реєстрації.

Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, (далі - ЄДР), зареєстроване місцезнаходження позивача: 03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок, №7-А.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, враховуючи, що державним реєстратором до ЄДР не вносилися зміни щодо місцезнаходження позивача або запис про відсутність за місцезнаходженням, - розірвання договору про визнання електронних документів контролюючим органом в односторонньому порядку є протиправним.

А тому, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними дій відповідача-2 щодо розірвання договору про визнання електронних документів від 29.12.2015 р. №1.

Стосовно вимоги про зобов'язання відповідачів прийняти та зареєструвати датою подання податкову накладну від 09.03.2016 р. №30903 та податкові декларації з ПДВ з додатками за березень та квітень 2016 р., суд зазначає наступне.

Згідно з п. 16.1.3 ст. 16, п. 49.1, п. 49.2 ст. 49, п. 46.1 ст. 46, п. 49.3, п. 49.8 ст. 49 ПК України, платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Тобто, як вбачається з викладеного, під час прийняття податкової декларації перевірці підлягають наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 48.3, п. 48.4 ст. 48 ПК України. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Як передбачено абз. 1 п. 49.9 ст. 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно п. 48.3 ст. 48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 49.11.1 п. 49.11 ст. 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Відповідно до п. 49.15 ст. 49 ПК України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм п.п. 48.3 і 48.4 ст. 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Згідно п.п.7.3-7.6 розділу ІІІ Інструкції №233, після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту). Перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним. Підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Відповідно до п. 4.10 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом ДПС України від 14.06.2012 р. №516, якщо після подачі декларації (незалежно від способу подачі) за звітний період платник податків подає нову декларацію із виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, така декларація заноситься до БДАЗ з ознакою "звітна нова" (якщо це передбачено формою) та "звітна" (якщо інше не передбачено формою), а надана раніше звітність отримує статус "До відома".

Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно п. 201.1 ст. 201 та/або п. 192.1 ст. 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Отже, нормами ПК України визначено обов'язок із реєстрації податкових накладних та, поряд з цим, не визначено можливих підстав для відмови у реєстрації податкових накладних у ЄРПН, при цьому, передбачено певні негативні наслідки для учасників господарських правовідносин у випадку невиконання такого обов'язку.

Встановлення порядку ведення ЄРПН нормами ПК України делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. №1246 (далі - Порядок), причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є наявність помилок під час заповнення податкової накладної. Так причиною відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 2) відсутність в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; 3) факт реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; 4) порушення вимог щодо наявності суми податку, обчисленої відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 ПК України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); 5) порушення вимог, установлених п. 201.1 ст. 201 та/або п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України.

У листі Вищого адміністративного суду України від 24.10.2013 р. №1486/12/13-13 зазначено, що резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність неприйняття податкової накладної для реєстрації, з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, повинна містити висновок про визнання протиправним неприйняття податкової накладної для реєстрації, а також зазначення того, що податкову накладну потрібно вважати прийнятою та зареєстрованою протягом операційного дня, коли її було надіслано платником податку (із зазначенням дати).

Отже, зважаючи, що у ході судового розгляду справи встановлено факт неправомірності дій відповідача-2 щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, які слугували підставою для неприйняття податкової накладної та податкової звітності позивача, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення зазначеної вище вимоги позивача.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом захисту порушених прав та інтересів позивача є визнання протиправними дій відповідача-2 щодо розірвання договору про визнання електронних документів та зобов'язання відповідачів прийняти та зареєструвати податкову накладну і податкові декларації позивача днем їх фактичного подання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної фіскальної служби України та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії є таким, що підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та оплату судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до норм КАС України у редакції, що діяла до 15.12.2017 р., розгляд справи здійснювався колегією суддів, а тому і рішення у даній справі прийнято колегією у складі трьох суддів.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів від 29.12.2015 р. №1.

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийняти та зареєструвати податкову накладну від 09.03.2016 р. №30903 днем її фактичного подання - 22.03.2016 р., звітні податкові декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» (код ЄДРПОУ 25284783) за березень та квітень 2016 р. з додатками до них днем їх фактичного подання - 20.04.2016 р. та 20.05.2016 р. відповідно.

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

5. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» (місцезнаходження: 03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок №7-А; код ЄДРПОУ 25284783) сплачений ним судовий збір у розмірі 689,00 грн. (шістсот вісімдесят дев'ять гривень нуль копійок) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04655, місто Київ, Львівська площа, будинок №8; код ЄДРПОУ 39292197) та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (місцезнаходження: 03151, місто Київ, вулиця Смілянська, будинок №6; код ЄДРПОУ 39471390).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді Н.Г. Вєкуа

Д.А. Костенко