Рішення № 75140843, 06.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2145/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Свида Л.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання неправомірним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладеного у відмові відповідача №8094/02 від 17.10.2017 року, зобов'язання Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, а позивачу відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов'язання Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 02.11.2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, залишено без розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі. В позовній заяві, відповіді на відзив позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка постійно проживає в країні Ізраїль з 2000 року та їй припинено виплату пенсії з підстав виїзду на постійне місце проживання за кордон на підставі норм законодавства, які 7 жовтня 2009 року Рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнані неконституційними, а тому відмова відповідача у поновленні виплати пенсії за заявою позивача є протиправною та судом має бути зобов'язано відповідача здійснити поновлення виплати пенсії позивачу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі відповідача. З відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки пенсія позивачу призначалась Ізмаїльським совбезом Одеської області, пенсійної справи ОСОБА_1 в Ізмаїльському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Одеської області не має, листом №8094/02 від 17.10.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність подання заяви заявником особисто та з пред'явленням паспорту громадянина України, тобто, рішення про відмову в поновленні виплати пенсії не приймалося, рішення Конституційного суду України №25-пр/2009 від 07.10.2009 року поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року та враховуючи відсутність укладеного договору між Україною та Ізраїлем про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Ізраїль поновити виплату пенсії позивачу немає законних підстав, позивачем пропущений строк звернення до суду, тощо.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши позовну заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 (Том І, аркуші справи 32-48).

З 14 лютого 1992 року, по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком, що підтверджується відміткою Ізмаїльського совбезу Одеської області від 14.02.1992 року у трудовій книжці позивача (Том І, аркуші справи 50-69).

07.03.2000 року ОСОБА_1 виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, пенсія позивачу була виплачена за шість місяців наперед.

З моменту виїзду за кордон виплату пенсії позивачу припинено на підставі ст. ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак відповідач обставини, зазначені позивачем не спростував.

Представником позивача за довіреністю 31.08.2017 року подано до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області заяву про поновлення та виплату раніше призначеної пенсії (Том І, аркуші справи 72-75).

Однак, з листа Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області № 8094/02 від 17.10.2017 року вбачається, що відповідачем відмовлено в задоволенні заяви позивача з підстав не подання заяви особисто пенсіонером та без пред'явлення паспорту громадянина України (Том І, аркуш справи 76).

Позивач не погодився з правомірністю такої відмови у відновленні пенсійних виплат та звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 24, ч. 1 ст. 46 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ч. 3 ст. 1, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. Громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.49, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

Однак, рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

З Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, вбачається, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 рішення зазначено, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 червня 2018 року по справі №577/50/17-а та у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України має враховуватися судом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач за своєю трудовою діяльністю отримала право на призначення пенсії за віком в Україні, має право на пенсію, виплату якої було припинено, відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії позивачу як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до п. 1.5, 1.7 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З матеріалів справи вбачається, що уповноважений представник позивача 31 серпня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, в якій просив поновити та виплачувати пенсію ОСОБА_1.

Згідно з п. 2.8, 2.22, 2.23 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача до заяви додано всі необхідні копії документів, зокрема: копію довіреності; копію паспорту; копію ІПН; копію трудової книжки; оригіналу апостильованої заяви позивача, що підписана особисто ОСОБА_2, підпис якої звірений нотаріально (Том І, аркуші справи 72-75).

Згідно із п. 4.1, 4.10 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Нормами законодавства передбачена можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

За результатами розгляду заяви позивача, відповідачем надано роз'яснення положень законодавства, тобто, фактично заява про відновлення виплати пенсії не розглянута у відповідності до вимог законодавства, а тому в даному випадку відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не поновлення та не виплати пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою позивача.

Враховуючи зазначені обставини, у суду є всі підстави для виходу за межі позовних вимог позивача для ефективного захисту його прав у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України та визнання протиправною бездіяльності Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо не проведення поновлення та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою позивача.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання неправомірним рішення Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладеного у відмові відповідача №8094/02 від 17.10.2017 року, в задоволенні цих позовних вимог позивачу слід відмовити, оскільки цей лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розмінні КАС України, прийнятим за результатами розгляду заяви позивача про відновлення пенсії, є роз'ясненням, яке не порушує прав позивача та в даному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність, про що зазначено вище.

Відповідно до ст. 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Враховуючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не проведення поновлення та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у суду є всі підстави для зобов'язання відповідача здійснити такі дії, тобто, зобов'язати Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 03.11.2017 року.

Щодо вимог позивача про зобов'язання провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

З позовної заяви позивача вбачається, що вона отримала у 2000 році перед від'їздом за кордон на постійне місце проживання пенсію за шість місяців наперед, починаючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання, що відбувається за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії та таке припинення не є предметом оскарження у цій справі, а з підстав, викладених вище, позивач має право на відновлення виплати пенсії за його зверненням.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно із ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація)

провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Однак, виплата пенсії позивачу була припинена за заявою позивача, і за результатами розгляду цієї справи в судовому порядку суд прийшов до висновку про необхідність зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 03.11.2017 року. Нарахування пенсії позивачу не здійснено, а отже порушення зазначених вимог законодавства не допущено, що свідчить про передчасність цих заявлених позовних вимог.

Крім того, законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення поновлення та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою позивача, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 03.11.2017 року, а в іншій частині позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання неправомірним рішення Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладеного у відмові відповідача №8094/02 від 17.10.2017 року, зобов'язання Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 3 листопада 2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо не проведення поновлення та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою позивача.

Зобов'язати Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 03 листопада 2017 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається відповідно до п. 15.5 ч. 1 розділу VІІ Перехідних положень КАС України учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.І. Свида

.