Рішення № 75140223, 02.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1314/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кисельової Є.О.,

при секретарі: Лященка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, смт. Станиця-Луганська, Луганської області, вул. 1-го Травня, 20) про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 є особою, яка перемістилась з районів проведення антитерористичної операції. Після досягнення 58 років позивач подала відповідачу заяву про призначення пенсії з додатками. Позивач зазначає, що в червні 2017 року нею було отримано рішення про відмову у призначенні пенсії від 19.05.2017. Позивач посилається на те, що згідно рішення від 19.05.2017 період роботи з 04.12.21980 по 01.06.1992 до страхового стажу не зараховано через невідповідність печатки та назви підприємства. Крім того зазначає, що додані архівні довідки відповідачем не були прийняті до уваги. З 01.04.1992 по 05.06.1995 страховий стаж не враховано через відсутність підстави для звільнення, зазначає позивач. Вважає, що згідно трудової книжки, її трудовий стаж складає 21 рік 8 місяців та 16 днів.

Позивач вважає, що рішення від 19.05.2017 прийняте з порушенням діючого законодавства і є таким, що підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд:

-визнати неправомірним рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.05.2017, прийняте управлінням Пенсійного фонду України Станично-Луганського району Луганської області та скасувати його;

-встановити, що страховий стаж згідно трудової книжки ОСОБА_1 складає 21 рік 8 місяців 16 днів.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.75). 12.06.2018 від представника позивача через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника (арк.спр.67).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином (арк. спр. 80). 08.06.2018 відповідач на адресу суду надав відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви за необґрунтованістю та безпідставністю (арк.спр. 51-52), просив розглянути справу за відсутності уповноваженого представника, про що надав відповідну заяву (арк.спр.77).

Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:

-ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження (акр. спр. 1-2);

-ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 витребувано від Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації відомості та оголошено по справі перерву (арк.спр.71).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.03.2016 за № 905005611 (арк.спр.15).

Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 27.06.2018 за № 5/3549-31, дія довідки від 03.03.2016 за № 905005611 не скасована (арк.спр.79).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, яка була прийнята відповідачем 12.05.2018 і зареєстрована за № 450. Відповідно до змісту зазначеної заяви позивач просив призначити пенсію за віком, зазначивши у відповідних графах про те, що на день подачі заяви не працює та просила пенсію виплачувати на розрахунковий рахунок, який відкрито у банківській установі (арк.спр.55 зворотній бік).

За результатами розгляду заяви позивача від 12.05.2017, відповідачем було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії згідно ст. 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» від 19.05.2017 (арк.спр.20)

Відповідач мотивував свої відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 тим, що згідно наданих ОСОБА_1 документів, позивач має загальний стаж 7 років 2 місяці 16 днів, що не достатньо для призначення пенсії за віком.

Поряд з тим, із змісту рішення від 19.05.2017 вбачається, що зарахування періоду роботи з 04.12.1980 по 01.06.1992 до страхового стажу не є можливим у зв'язку з невідповідністю печатки та назви підприємства, та з 01.06.1992 по 05.06.1995 у зв'язку із відсутністю підстави для звільнення.

Згідно із відомостей, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2, судом встановлено наступне: з 04.12.1980 по 11.04.1985 працювала на виробничому об'єднанні «Ворошиловтепловоз»; з 12.04.1985 по 31.03.1992 працювала в трєст «Тепловозстрой», з 01.04.1992 по 01.06.1992 працювала у будівельному підприємстві «Луганбуд»; з 01.06.1992 по 05.06.1995 працювала в МСП «Сплав» (арк.спр. 10-14).

Судом встановлено, що відповідно до довідки від 28.12.2015 основне місце роботи позивача у період з 04.12.1980 по 05.06.1995 неодноразово змінювало свою назву та організаційно-правову форму (арк.спр. 17)

Відомості про трудову діяльність позивача у період з 12.04.1985 по 01.06.1992, окрім записів у трудовій книжці НОМЕР_2 підтверджуються архівною довідкою від 28.12.2015 № 40 (арк.спр.17).

Відповідно до довідок про заробітну плату для обчислення пенсії від 28.12.2015 № 40, заробітна плата, яка враховується при обчисленні пенсії позивача, склала: 1985 - 0,01236 грн.; 1986 - 0,01863 грн.; 1987 - 0,2440 грн.; 1988 - 0,02657 грн.; 1989 - 0,01776 грн.; 1990 - 0,03631 грн.; 1991 - 0,08755 грн.; 1992 - 0,17626 грн. (арк.спр.18-19).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 за № 3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (частина перша та друга статті 7 Закону № 1788-XII).

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від за № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58).

Так, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу (п. 2.2. Інструкції № 58).

Відповідно до п. 2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу (абзац 8 пункту 2.14. Інструкції № 58).

Зазначеною Інструкцією № 58 встановлено та визначено процедуру заповнення керівником підприємства, установи, організації трудових книжок працівників при звільненні, переведені з одного підприємства на інше або на іншу роботу на тому ж підприємстві, тощо.

Згідно до п. 2.26. Інструкції № 58, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записується посилання на погодження: "Звільнений у зв'язку з переведенням на роботу в таке-то підприємство, п.5 ст.36 КЗпП України" (п. 2.28. Інструкції № 58).

Разом з тим, суд зазначає, що згідно п 1.5. Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Так, відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, підставою для не зарахування позивачу трудового стажу за періоди роботи з 04.12.1980 по 01.06.1992 та з 01.06.1992 по 05.06.1995 є саме наявність у трудовій книжці певних невідповідностей та не повноти її заповнення.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає посилання відповідача безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Аналізуючи чинні нормативно - правові акти України, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Відтак, суд вважає, що позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.

Щодо посилання представника відповідача про те, що позивач із заявою про призначення пенсії від 12.05.2017 до теперішнього часу інших документів про стаж, що визначені порядком Підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), суд зазначає таке.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку № 637).

Судом встановлено, що положення Порядку № 637 можуть бути застосовані для підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій у вичерпному переліку випадків, як-то: відсутність трудової книжки або необхідних записів у ній; містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Судом при дослідженні письмових доказів, які містяться у матеріалах справи, не встановлено наявність підстав для необхідності застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 637 щодо підтвердження наявного трудового стажу позивача, оскільки трудова книжка НОМЕР_2 містить всі необхідні записи, у тому числі про періоди роботи позивача, неправильність чи неточність періодів роботи ОСОБА_1 судом не встановлена.

На підставі всього вищевикладеного, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, а саме суд вважає, що рішення управління пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області від 19.05.2017 про відмову в призначенні пенсії згідно ст. 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.

Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, свідчить про те, що вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо відмови у призначенні пенсії згідно статей 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області призначити пенсію ОСОБА_1 згідно статей 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 04.12.1980 по 01.06.1992 та з 01.06.1992 по 05.06.1995.

Проаналізувавши матеріали справи та наведені вище законодавчі положення, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо заявленого клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає наступне.

Згідно частини другої ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач про порушення свої прав дізнався в червні 2017 року. З метою захисту прав, свобод та інтересів у встановлений шестимісячний строк звернувся до Біловодського районного суду Луганської області із відповідним позовом. Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 13.11.2017 залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків. 06.12.2017 адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки у строк встановлений судом, позивачем не виконано ухвалу суду від 13.11.2017 про залишення позовної заяви без руху (арк. спр. 68-69). Також судом встановлено, що у січні 2018 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із відповідним адміністративним позовом, який ухвалою суду від 30.01.2018 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 28.02.2018 ухвалою суду адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки у строк встановлений судом, позивачем не виконано ухвалу суду від 30.01.2018 про залишення позовної заяви без руху (арк. спр. 6-7). Вказана ухвала суду, отримана позивачем 24.04.2018 та у травні 2018 року повторно звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом, у зв'язку з чим суд вважає, що позивач звернувся до суду за захистом порушених прав у межах строку звернення до суду, визначеного чинним законодавством України.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем при подачі позову був сплачений судовий збір у розмірі 704,80 гривень, про що суду надано дублікат чеку № від 07.05.2018 (арк.спр.3).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (93600, смт. Станиця-Луганська, Луганської області, вул. 1-го Травня, 20) про визнання неправомірним та скасування рішення відмови в призначенні пенсії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області від 19.05.2017 про відмову в призначенні пенсії згідно статей 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) призначити пенсію ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) згідно статей 26-28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 04.12.1980 по 01.06.1992 та з 01.06.1992 по 05.06.1995.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Станично - Луганському районі Луганської області (93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд.20, код ЄДРПОУ 21792637) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст повного судового рішення складено 06 липня 2018 року.

Суддя Є.О. Кисельова