Рішення № 75140002, 05.07.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/4353/17

2/212/246/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого – судді Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., в порядку ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 212/4353/17, 2/212/246/18 за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3,-

встановив:

У липні 2017 року представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за довіреністю ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно укладеного договору б/н від 19 березня 2013 року, позивач отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ними Договір про надання банківських послуг.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість станом на 30 червня 2017 року у розмірі 12255 грн 00 коп, з яких: 495.56 грн – заборгованість за кредитом; 7999,68 грн – проценти за користування кредитом, 2700,00 грн – пеня та комісія, а також штрафи 500.00 грн ( фіксована складова), 559,76 грн ( процентна складова).

Посилаючись на порушення відповідачем взятих за кредитним договором зобов’язань, позивач просив стягнути з нього зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Ухвалою суду від 19 вересня 2017 року відкрито у справі провадження та призначено розгляд справи.

14 грудня 2017 року отримано заперечення відповідача проти позову та клопотання про витребування доказів, яке судом задоволено.

15 січня 2018 року судом постановлена ухвала про визнання обов’язкової явки позивача до суду.

Позивач не виконав вимоги ухвали суду про обов’язкову участь у судовому засіданні, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів направив суду оригінал анкети – заяви ОСОБА_2, який у подальшому просив повернути, інших доказів не надав.

Представник відповідача надала суду заяву, у якій просила справу розглянути у її відсутність, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Представник позивача у позовній заяві вказує на те, що анкета-заява від 19 березня 2013 року, підписана відповідачем та свідчить про укладення кредитного договору на умовах, визначеній в ній, а також ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», діючих на час приєднання відповідача, що вказує на наявність договірних відносин між сторонами, які в свою чергу регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про банки та банкову діяльність».

Стаття 12 Цивільного процесуального кодексу України визначає принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас ч. 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх позовних вимог надав суду анкету-заяву ОСОБА_2 про приєднання до ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19 березня 2013, в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім’я по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв’язку, види запропонованих платіжних карток, дата та підписи клієнта та працівника банку (а.с. 79); розрахунок заборгованості за договором №б/н від 19.03.2013 року станом на 30 червня 2017 (а.с. 4 включно);витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ( а.с. 6) та витяг з ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів ОСОБА_5 та правил надання банківських послуг розміщений на сайті ( а.с.7-30 включно).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішні переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Так, анкета заява про приєднання від 19 березня 2013 року не містить відомостей про те, що відповідач не лише ознайомився зі змістом, а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився, про що має бути його підпис в цьому документі. За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід’ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в анкеті-заяві не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого частиною третьою статті 203 ЦК України.

Також, в анкеті-заяві зазначено, що, ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, позичальник просить надати перераховані нижче послуги: карта «Універсальна», пенсійна карта, картка «Gold», сберкнижка, ідентифікація з паспортом, дебетова картка. Однак, як установив суд, анкета-заява містить відмітку «пенсійна картка», що спростовує доводи позивача про отримання платіжної картки кредитка .

У бланку анкети-заяви передбачено зазначення позичальником бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою кредитка «Універсальна/Gold», однак відповідна графа не заповнена, що встановлено судом.

Також суд уважає установленим, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, що не був погоджений з відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Належних і допустимих доказів виникнення заборгованості у відповідача в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивач, при наявності процесуальної можливості, до суду не надав.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач ,особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Представник позивача, звертаючись до суду з позовною заявою, використав своє право, та надав усі докази та докази, які були витребувані судом за ухвалою та які досліджені безпосередньо судом.

Таким чином, суд, встановивши фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів у розумінні вимог 77 -80 ЦПК України, на підтвердження факту укладення між сторонами договору на отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500, 00 грн, а також доказів отримання і використання відповідачем кредитних коштів після укладення договору.

На спростування доводів позивача представником відповідача надано копію листа (а.с. 59) про закриття картки №5168755334450570, на яку остання отримувала пенсійні виплати. Як встановлено матеріалами справи, інших договорі відповідач з позивачем не укладала.

Тягар доведення цих обставин покладається на позивача, який саме й звернувся із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

На суд покладається обов’язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Таким чином під час розгляду справи позивачем не надано суду підписаних відповідачем ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надання банківських послуг, ОСОБА_5 надання банківських послуг та ОСОБА_6 користування платіжною карткою, будь-яких відомостей про номер карткового рахунку відкритого саме на ім’я ОСОБА_2, виписки з рахунку, у випадку, якщо він був відкритий на ім`я відповідачки на підтвердження отримання кредитних коштів та користування ними.

Встановивши вказані обставини та надавши належну оцінку доказам, суд дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 205, 207, 610, 614, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законом України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України « Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 4,5,12,13,76,77,81,89,141,259, 263-265. 268 Цивільного процесуального кодексу України,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. №11, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (50098, м. Кривий Ріг, вулиця Миколи Світальського, 14/74, РНОКПО НОМЕР_1) про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя: О. Н. Борис

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2018 року.