Ухвала суду № 75139231, 06.07.2018, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/271/18

Провадження № 4-с/242/7/18

У Х В А Л А

іменем України

06 липня 2018 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Коліщук З.М.,

з участю секретаря Каменської А.С.,

розглянувши у порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України (за відсутності всіх учасників справи та не здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу) скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_1, заінтересована особа: ОСОБА_2, третя особа: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на дії головного державного виконавця,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_1 07.06.2018 року звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця, в якій просить скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.10.2017 року у виконавчому провадженні № 52211397; постановити ухвалу про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-3042/11 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3042/11 від 01.11.2011 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача АТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № Д002/ІЖ-130.08.1 від 15.04.2008 року у сумі 10616114,95 грн., витрати по сплаті мита 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ 120,00 грн.

У обґрунтування своєї скарги заявник посилався на те, що 09.01.2018 року АТ «Родовід Банк» отримав копію постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 18.10.2017 року у виконавчому провадження № 52211397 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3042/11 від 01.11.2011 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь позивача АТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № Д002/ІЖ-130.08.1 від 15.04.2008 року у сумі 10 616 114,95 грн., витрати по сплаті мита 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ 120,00 грн. Вважає, що державний виконавець не вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчих документів, зазначивши, що у справі виконавчих проваджень відсутні документи, що підтверджують подання запитів з метою встановлення фінансового та майнового стану боржника відповідно до положень інструкції з організації примусового виконання рішень; державним виконавцем не вчинялись перевірки майнового стану боржника за періодичністю, встановленою ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження». При такій відсутності відомостей у боржника доходів та майна, державний виконавець не вдався до додаткових (альтернативних) заходів відшукування майна у боржника, а саме: звернення до відділу РАЦС із запитом щодо перебування боржника у шлюбі; до Головного управління статистики відповідної області щодо відомостей про реєстрацію боржника, як засновника будь-якої установи, підприємства, організації; до виконавчої дирекції ФССНВВПЗ щодо страхових виплат; до Інспекції державного технічного нагляду щодо наявності у боржника сільгосптехніки; до органів нотаріату щодо отримання боржником спадку; до відділу архітектури щодо наявності павільйонів, кіосків, а також інших компетентних служб щодо відомостей про наявність майна у інших осіб(дебіторська заборгованість), щодо зберігання цінностей, майновий найм сейфа чи наявність цінних паперів щодо перебування на обліку в центрі зайнятості щодо наявності у боржника повітряних суден щодо внутрішнього переміщення осіб тощо.

Представник заявника в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду заяви через оголошення на офіційному сайті суду, причини неявки суду не повідомив.

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду заяви.

Від відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на скаргу, згідно з яким представник третьої особи вважає, що позивач оскаржує не рішення суду, а постанову державного виконавця, а отже категорія таких справ підсудна адміністративним судам.

Постановою державного виконавця від 16.09.2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого документа № 2-3042/11 від 01.11.2011 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача АТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №Д002/ІЖ-130.08.1 від 15.04.2008 року у сумі 10616114,95 грн., витрати по сплаті мита 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ 120,00 грн. Рішення суду боржником не виконано, тому державним виконавцем розпочато примусове виконання. З метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім того, зазначив, що згідно відмітки у виконавчому листі боржник мешкає в м.Донецьк. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який діяв на момент виконання виконавчого провадження) на тимчасово непідконтрольній українській владі території на строк дії цього Закону поширювався особливий правовий режим перетину меж цієї території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачав особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на такій території. На тимчасово окупованій території у межах дії цього Закону, буд-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Таким чином, наявна заборона з приводу вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а державний виконавець фізично позбавлений можливості провести опис й арешт майна боржника та перевірити майновий стан боржника за місцем його знаходження.

Всі здійсненні державним виконавцем заходи щодо здійснення розшуку боржника та його майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу виявилися безрезультатними, у зв’язку з чим 18.10.2017 року головним державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Вважає, що державний виконавець діяв в межах у спосіб та в порядку, встановленому чинним законодавством і Законом України «Про виконавче провадження». Просив відмовити у задоволенні скарги.

Боржник ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлений.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, головного державного виконавця не перешкоджає розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст. 448 вказаного Кодексу скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з озгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 27/0/38-14 “Про призначення територіальної підсудності справ”, справи, які підсудні Ворошиловському районному суду м. Донецька, розглядаються Селидівським міським судом Донецької області.

З копії виконавчого провадження № 52211397 вбачається, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.09.2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3042/11 від 01.11.2011 року, виданого Ворошиловським районним судом м. Донецька про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № Д002/ІЖ-130.08.1 від 15.04.2008 року у сумі 10616114,95 грн., витрати по сплаті мита 1700,00 грн. та витрати на ІТЗ 120,00 грн. (арк. справи 66-67).

З наданих копій матеріалів виконавчого провадження вбачається, що з метою повного, своєчасного виконання виконавчого листа головним державним виконавцем направлено запити: до Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області; регіонального сервісного центру в Донецькій області; Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті; Державної служби інтелектуальної власності України; Державної інспекції сільського господарства України щодо зареєстрованих на праві власності транспортних засобів та іншого майна боржника (арк. справи 68).

Згідно відповіді на запит Державної служби інтелектуальної власності України № 1-6/8952 від 10.11.2016 боржник не зареєстрований, як власник зареєстрованих об’єктів права інтелектуальної власності (арк. справи 69).

Згідно відповіді на запит регіонального сервісного центру в Донецькій області №31/5-4796 від 04.11.2016 станом на 03.11.2016 за ОСОБА_2 транспортні засоби не зареєстровані (арк. справи 70).

Згідно відповіді на запит Головного управління Держпраці у Донецькій області № 11/02.11-1374 від 02.11.2016 в період з 24.11.2014 по теперішній час, реєстрація великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, ОСОБА_2 не здійснювалась (арк. справи 71).

Згідно відповіді на запит Державної служби України з безпеки на транспорті відсутні записи щодо суден власником або судновласником яких є боржник (арк. справи 72).

Згідно відповіді на запит Державної фіскальної служби України інформація стосовно боржників – фізичних осіб щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платників податку та сум утриманого з них податку, в ДРФО відсутня; фізичну особу - підприємця припинено (арк. справи 73-74).

Згідно відповіді на запит Пенсійного фонду України від 05.10.2017 інформації про осіб – боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи ОСОБА_2 та про осіб – боржників, які отримують пенсію, не знайдено (арк. справи 75-76).

18.10.2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_2 (арк. справи 78-79).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон нерухомого майна відомості про нерухоме майно відсутні (арк. справи 80-83).

18.10.2017 року головним державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Постанова мотивована тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (арк. справи 84-85).

Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. (стаття 129-1 Конституції України).

Згідно із вимогами частин першо-другої статті 14 ЦПК України ( в редакції, яка діяла на час постановлення оскарженої ухвали суду) судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у пункті 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 червня 2004 року у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

Для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду" ( рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00).

У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1ст.6 Конвенції ("ОСОБА_4 проти Італії", заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно з Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."

Закон України "Про виконавче провадження" регулює порядок здійснення виконавчого провадження, визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

За вимогами ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Разом з тим ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає права виконавця під час здійснення виконавчого провадження, яке не обмежується тільки розшуком транспортного засобу боржника.

Згідно з частинами третьої, п’ятої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Згідно з ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Таким чином, згідно положень діючого законодавства, обов'язком органів виконавчої служби є забезпечення повного, своєчасного та неупередженого виконання рішення суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не здійснено наступні заходи у виконавчому провадженні № 52211397: виклик фізичної особи/посадової особи з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (п. 14 ч. 3 ст. 18 Закону); оскільки боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням не звернувся до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов'язань за рішенням (п. 19 ч. З ст. 18 Закону); не звернувся до органів реєстрації актів цивільного стану - щодо надання інформації, чи перебуває боржник у шлюбі, якщо так, то в подальшому виявити спільне майно подружжя; не звернувся до Територіального відділу адресно-довідкової роботи ДМС України - щодо місця реєстрації боржника.

У зв'язку з чим відсутня інформація щодо повної та вичерпної перевірки майнового стану боржника.

Тобто, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не виконано всіх необхідних виконавчих дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з приводу встановлення майна боржника.

Наведене свідчить про передчасність прийнятого рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, адже оспорювана постанова винесена державним виконавцем із порушенням чинного законодавства, а отже має бути скасована.

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення(поновити порушене право заявника).

Крім того, відповідно до ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до абз. 2,3 п.8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року №6, суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Оскільки права заявника порушуються безпосередньо постановою головного державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, а разом з тим суд не має повноважень на вчинення дій, які мають бути виконанні безпосередньо посадовою особою, суд дійшов висновку щодо задоволення скарги частково, скасувавши відповідну постанову, а в частині постановлення ухвали про відновлення виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що дана вимога не обґрунтована, оскільки відповідно до ст.. 41 Закону України «Про виконавче провадження» дане рішення приймає державний виконавець виконавчої служби.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладені у відзиві на скаргу, на те, що скарга АТ «Родовід Банк» на дії головного державного виконавця підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки зі статті 447 ЦПК України, випливає, що оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм ЦПК України, розглядається в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 258-260, 353, 447, 450, 451, 453 ЦПК України, суд

постановив:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_1, заінтересована особа: ОСОБА_2, третя особа: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на дії головного державного виконавця задовольнити частково.

Постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.10.2017 року скасувати.

В задоволенні решти скарги відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Про виконання ухвали відповідному органу державної виконавчої служби повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня їх одержання.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя