Постанова № 75137430, 05.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/119/18

Провадження № 22-ц/772/1313/2018

Категорія: 57

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 рокуСправа № 136/119/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Марчук В.С.,

розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відпові-

дальністю «Авто Просто» про захист прав споживача, стягнення коштів,

за апеляційною скаргою голови правління Товариства з обмеженою відпові-дальністю «Авто Просто» ОСОБА_4 на рішення Липо-вецького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року, ухвалене в м. Липовець Вінницької області за головування судді Стадника С.І.,

В С Т А Н О В И В:

26 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся у Липовецький районний суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ ) «Авто Просто» про захист прав споживача, стягнення коштів у сумі 40790,25 гривень ( а. с. 1 - 4 ). Позов мотивований тим, що 16 листопада 2010 року сторони у справі уклали угоду № 330980 про надання позивачу пос-луги з придбання автомобіля ЗАЗ Ланос вартістю на день укладення угоди 71680,00 гривень через систему придбання у групах. Відповідачем порушується право споживача послуг ОСОБА_3 у зв’язку з неповерненням йому вкладених до системи АвтоТак коштів внаслідок подання заяви про розірвання угоди. На власне звернення позивач отримав відповідь товариства від 16 берез-ня 2015 року про те, що угода вважається розірваною, але кошти в сумі 40790,25 гривень підлягають поверненню у порядку черговості серед інших учасників програми, які також розірвали аналогічні угоди раніше ОСОБА_3 Дату повернення чистих внесків відповідач не зазначив, кошти по даний час не повернув, що спонукало ОСОБА_3 звернутися в суд з даним по-зовом.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволений, з ТОВ «Авто Просто» на ко-ристь позивача стягнуто сплачені на виконання угоди від 16 листопада 2010 ро-ку № 330980 чисті внески в сумі 40790,25 гривень, які підлягають поверненню у зв’язку з розірванням вказаної угоди, на користь держави - судовий збір у роз-мірі 704,80 гривень ( а. с. 106 - 110 ).

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, голова правління ТОВ «Авто Просто» ОСОБА_4 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повністю, стягнути з нього на користь товариства понесені судові втрати у справі. Скаржниця вважає оскар-жуване рішення ухваленим на підставі неповно, необ’єктивно розглянутої спра-ви, з порушенням норм процесуального та матеріального права, з однобічним дослідженням матеріалів справи виключно зі сторони позивача, без досліджен-ня позиції, заперечень відповідача, внаслідок чого судом ухвалене незаконне рішення, яке значним чином впливає на права ТОВ «Авто Просто» ( а. с. 114 - 120 ).

20 червня 2018 року до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ТОВ «Авто Просто», де він вказує, що в ній відсутні переконливі аргументи, які б спростовували висновки суду, покладені в основу оскаржуваного рішення. Відповідач порушує граничний дворічний строк повер-нення коштів за розірваною угодою та порядок формування фонду повернення коштів, який має здійснюватися не за рахунок 5% відрахувань від внесків учас-ників, а за рахунок формування резервного капіталу відповідача із власних коштів, до чого його зобов’язано Ліцензійними умовами після їх прийняття. Крім цього, настання черги для отримання коштів не є подією, що має відбути-ся неминуче, оскільки виконання відповідачем зобов’язання з повернення кош-тів за розірваними угодами залежить від інших учасників, за рахунок яких ( у порушення Ліцензійних умов ) наповнюється фонд для повернення коштів. Та-кий висновок суду скаржником не спростований. Позивач просить апеляційну скаргу товариства відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проа-налізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність і об-ґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апе-ляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є без-підставною та задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є законним, об’єктивним і справедливим.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, врахувавши позицію сторін, викла-дену відповідачем у відзиві на позов, позивачем у відповіді на відзив, відповіда-чем у запереченні на відповідь на відзив позивача, суд першої інстанції вказав, що відповідно з Додатком № 2 до Угоди від 16 листопада 2010 року № 330980, укладеної між сторонами у справі, учасник, який ще не отримав автомобіль, вправі за власним бажанням розірвати угоду, про що має повідомити товарис-тво у письмовій формі. ОСОБА_3 скористався таким своїм правом, 29 січня 2015 року подав відповідачу заяву про розірвання укладеного правочину, просив повернути йому сплачені внески. 16 березня 2015 року позивач отримав відповідь, де підтверджувався факт розірвання угоди, але кошти в сумі 40790,25 гривень до цього часу йому не повернуті. Суд дійшов висновку, що подія, з якою відповідач пов’язує термін виконання зобов’язання з повернення ОСОБА_5 внесків у зв’язку з розірванням угоди, не може бути визнанна такою, що має неминуче настати, оскільки вона залежить від наповнення фонду для повернення коштів третіми особами, за рахунок сплати внесків яких цей фонд формується. Крім цього, ТОВ «Авто Просто» у законодавчо визначений річний термін не привело свою діяльність у відповідність до вимог Закону України № 3462-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання рин-ків фінансових послуг», який набрав чинності 08 січня 2012 року, як ліцензіат у максимально визначений дворічний строк з дати отримання відповідної заяви не повернуло позивачеві суму сплачених ним періодичних платежів, тому у від-повідності з нормами статей 509, 526, 610 - 612 ЦК України позов задоволений у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні від 19 квітня 2018 року як такими, що є вірними, обгрунтованими та справедливими.

В апеляційній скарзіголови правління ТОВ «Авто Просто» ОСОБА_4 наголошується, що послуги з адміністрування фінансових активів для придбан-ня товарів у групах надаються товариством у відповідності до норм Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг». Ця діяльність товариства ліцензована. Позивач мав повну і достовірну інформа-цію про послуги товариства, умови укладеної ним угоди. Отримання товарис-твом 15 січня 2013 року ліцензії на право надання послуг, якими скористався ОСОБА_3, свідчить про приведення діяльності відповідача у відповід-ність з Ліцензійними умовами. Умови укладеної угоди є непорушними, дійсни-ми та підлягають виконанню, зокрема, і в частині повернення коштів, у відпо-відності з її положеннями, сторони угоди зобов’язані дотримуватися визначено-го нею порядку.

Доводи апеляційної скарги не можна визнати такими, що заслуговують на увагу, вони не є достатніми, суттєвими для задоволення скарги та скасування законного судового рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесу-ального права. Ці доводи об’єктивно не відповідають фактичним обставинам справи, свідчать про незгоду з висновками суду першої інстанції, покладеними в основу оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 907 ЦК України порядок і строки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін. Укладена між сторона-ми у справі угода розірвана за заявою ОСОБА_3 від 29 січня 2015 року. Відповідно з підпунктами 13.1, 13.3 статті 13 Додатку № 2 до угоди від 16 лис-топада 2010 року у випадку розірвання угоди учасником за власним бажанням йому повертаються сплачені ним чисті внески, які розраховуються згідно з по-точною ціною автомобіля, дійсною у місяці, коли учасник повідомив про розір-вання угоди за вирахуванням відступного за відмову від угоди у розмірі двох цілих чистих внесків.

З такими умовами угоди позивач у свій час погодився, однак суд першої ін-станції дійшов обгрунтованого висновку про порушення прав позивача трива-лістю неповернення йому коштів у зв’язку з розірванням угоди, підставністю вимоги ОСОБА_3 про стягнення на його користь коштів у розмірі, ви-значеному відповідачем. Хоча граничний строк для повернення коштів умова-ми укладеної угоди між сторонами угоди не передбачений, але Ліцензійними умовами провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, затвердженими розпорядженням Національної ко-місії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 жовтня 2012 року № 676, передбачений дворічний граничний строк для по-вернення коштів за розірваними договорами, який відповідачем не дотрима-ний.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що порядок формування фонду повернення коштів всупереч унормованим умовам повинен формуватися за ра-хунок резервного капіталу товариства з власних коштів, як це передбачено Лі-цензійними умовами, а за рахунок 5% відрахувань від внесків учасників, що тягне невиправдану несвоєчасність повернення коштів, зокрема, ОСОБА_3 та порушує його законні інтереси, охоронювані законом права. Такий вис-новок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у поста-нові від 28 лютого 2018 року у справі № 570/4261/15-ц ( провадження № 61-871св18 ).

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням зазначених вище норм ма-теріального права, принципів справедливості, добросовісності, розумності, які є загальними засадами цивільного законодавства ( стаття 3 ЦК України ), врахо-вуючи встановлені обставини та триваючий характер неповернення коштів від-повідачем, погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення по-зову.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним су-дом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в ме-жах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції зали-шає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо виз-нає,що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм мате-ріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК Украї-ни, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу голови правління Товариства з обмеженою відповідаль-ністю «Авто Просто» ОСОБА_4 залишити без задоволен-ня.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 05 липня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_6 ОСОБА_2

Судді: Підпис О.Ю. Береговий

ОСОБА_7 Марчук

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко