Постанова № 75136027, 26.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17530/17 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/669/18 Категорія: 30 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року істо Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я.О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Сафулька С.С.,

представника третьої особи Авраменка Г. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «СКФ Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про відшкодування шкоди завданої трудовим каліцтвом за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом покликаючись на такі обставини.

02 грудня 1980 року він був прийнятий на роботуна на 28-й Державний підшипниковий завод, правонаступником якого на даний час є Публічне акціонерне товариство «СКФ Україна» акумуляторником другого розряду участку внутріцехового транспорту.

16 жовтня 1994 року о 12.00 годині у робочий час отримав тяжку травму голови. За результатами розслідування нещасного випадку, що трапився з ним під час виконання трудових обов'язків, відповідачем було складено акт за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 26.10.1994 року.

Внаслідок нещасного випадку на виробництві позивач отримав ушкодження здоров'я у вигляді перелому кісток основи черепа, забою головного мозку та закритого перелому обох кісток правого передпліччя із зміщенням.

Висновком Луцької міської медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 1995 року йому вперше встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80 відсотків та другу групу інвалідності з датою переогляду 01 березня 1996 року.

У наступних роках, зокрема, 27 травня 1996 року, 01 квітня 1997 року, 01 квітня 1998 року висновками Луцької міської медико-соціальної експертної комісії йому повторно встановлювалось ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80 відсотків та друга група інвалідності, причому висновком від 01 квітня 1998 року - довічно.

Відповідач не виплачував йому одноразової допомоги у зв'язку з отриманим 16.10.1994 року трудовим каліцтвом.

22.02.1995 року, 29.09. 2017 року позивач звертався на підприємство з заявою про відшкодування йому шкоди в результаті виробничої травми та додав довідку МСЕК про втрату працездатності, однак на момент подання позовної заяви відповідачем одноразова допомога не виплачена.

01 липня 2001 року директором ВАТ «Луцький підшипниковий завод» було підписано та передано до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань довідку про розмір втраченого заробітку, який становив (з врахуванням 80 % втрати працездатності) 203,05 грн. Відповідно середній заробіток станом 01.07.2001 року становить 253,81 гривень (203,05 х 100/80 =253,81). Діючі станом на 24.05.2017 року коефіцієнти зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки з 01 березня наступного року: у 2002 році -1,352, у 2003 році - 1,210, у 2004 році - 1,228, у 2005 році - 1, 275, у 2006 році - 1,367, у 2007 році - 1,292, у 2008 році - 1,125, у 2009 році - 1,063, у 2010 році - 1,0, у 2011 році - 1,102, у 2012 році -1,176, у 2013 році - 1,149, у 2014 році - 1,079, у 2017 році - 1,236. Відповідно розрахунок осучасненої середньої заробітної плати: 253,81 х 1,352 х 1,210 х 1,228 х 1,275 х 1,367 х 1,292 х 1,125 х 1,063 х 1,0 х 1,102 х 1,176 х 1,149 х 1,079 х 1,236 = 2726,74 грн. Де 253,81 грн. заробітна плата станом на 01.07.2001 року, а 2726,74 грн. середня заробітна плата на 2017 рік, тому розмір одноразової допомоги становитиме 218139.20 грн. ( 2726,74 х80%), яку він просив стягнути з відповідача.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2018 року позов задоволено. Постановлено Стягнути з Приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» код ЄДРПОУ 05745160, що знаходиться за адресою: вул. Боженка, 34, м. Луцьк, Волинська область, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1, одноразову допомогу у зв'язку з отриманим ним 16.10.1994 року трудовим каліцтвом в розмірі 218139 (двісті вісімнадцять тисяч сто тридцять дев'ять) гривень 20 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» код ЄДРПОУ 05745160, що знаходиться за адресою: вул. Боженка, 34, м. Луцьк, Волинська область, на користь держави судовий збір в розмірі 2181 (дві тисячі сто вісімдесят однієї) гривень 39 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Зазначає, що судом взято до уваги неналежним чином завірені документи у порушення вимог частин 1, 2, 4 статті 95 ЦПК України, подані ксерокопії довідок МСЕК не підтверджують зазначеної позивачем дати встановлення стійкої втрати працездатності. Вважає, що суд не врахував вини позивача у заподіянні його здоров'ю шкоди, не зменшив розміру відшкодування та поклав в основу рішення проведений відповідачем помилковий розрахунок шкоди, залишив поза увагою доводи відповідача, що одноразова допомога позивачу виплачена.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що подані ним докази відповідають критерію допустимості, оригінали їх були досліджені судом першої інстанції. В акті Н-1 не встановлено вини позивача у заподіянні шкоди своєму здоров'ю, розрахунок відповідає вимогам нормативно-правових актів.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 02 грудня 1980 року був прийнятий на роботуна на 28-й Державний підшипниковий завод, правонаступником якого на даний час є Публічне акціонерне товариство «СКФ Україна» акумуляторником другого розряду участку внутріцехового транспорту (а.с. 7).

16 жовтня 1994 року о 12.00 годині ОСОБА_4 , перебуваючи на роботі, отримав тяжку травму голови, причиною чого було незабезпечення підприємством безпечних і нешкідливих умов праці. За результатами розслідування нещасного випадку, що трапився з ним під час виконання трудових обов'язків, ДПЗ-28 було складено акт № 8 за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 26.10.1994 року (а.с. 4-6).

Унаслідок нещасного випадку на виробництві позивач отримав ушкодження здоров'я у вигляді перелому кісток основи черепа, забою головного мозку та закритого перелому обох кісток правого передпліччя із зміщенням.

Висновком Луцької міської медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 1995 року йому було вперше встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80 відсотків та другу групу інвалідності з датою переогляду 01 березня 1996 року (а.с. 9).

Висновками Луцької міської медико-соціальної експертної комісії від 27 березня 1996 року, від 01 квітня 1997 року , від 01 квітня 1998, 01 квітня 1999 року підтверджено та встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80 відсотків та другу групу інвалідності, причому 01 квітня 1999 року - довічно (а.с. 10, 11, 12,13 ).

З матеріалів справи вбачається, що після встановлення ОСОБА_4 ступеня стійкої втрати працездатності (80%), 22.02.1995 року позивач звертався до відповідача із заявою про виплату йому грошової допомоги згідно Закону України «Про охорону праці» у зв'язку з ушкодженням здоров'я пов'язаного з виконанням трудових обов'язків до якої додавав довідку МСЕК (а.с. 16).

29.09.2017 року позивач повторно звернувся до відповідача із з заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з отриманим трудовим каліцтвом (а.с.18, 19), проте відповідач одноразової допомоги не виплатив.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 14.10.1992 року, яка була чинною на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди (далі - Закон), власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят процентів. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.

Оскільки позивачу вперше встановлено стійку втрату працездатності з 03.02.1995 року, то з цього часу у нього виникло право на встановлені наведеною нормою права виплати у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Відповідно до викладених у п. п. 1-1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснень, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, проводиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14.10.1992 року №2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган, яким як правильно встановлено місцевим судом, в даному випадку є відповідач ПАТ СКФ «Україна»

Згідно з приписами ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Суд першої інстанції встановивши, що позивачу заподіяна шкода трудовим каліцтвом на виробництві та що після встановлення стійкої втрати працездатності у лютому 1995 року відповідач не виплатив одноразової допомоги, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Такі висновки суду ґрунтуються на положеннях норм статті 173 КЗпП України та відповідають вимогам пунктів 23, 24, 33, 39 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472 (в редакції яка діяла на час виникнення права на відшкодування), якими визначено порядок розрахунку середньомісячного заробітку, який береться до визначення розміру одноразової допомоги потерпілому, строк виплати такої допомоги та особу, яка зобов'язана здійснити цю виплату.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоведеність відповідачем факту виплати одноразової допомоги, такий висновок суду підтверджується наданим відповідачем копіями особових рахунків, у яких відсутні відомості про здійснення такої виплати (а.с. 86, 87).

На момент встановлення МСЕК позивачу стійкої втрати професійної працездатності (03.02.1995 року) діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної робітникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою КМУ від 23.06.1993 року за №472, відповідно до п. 4 яких (в редакції, яка була чинною на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди), відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого); компенсації втрати на медичну та соціальну допомогу.

Пунктом 10 Правил передбачено, що розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором).

Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлена стійка втрата працездатності, одноразова допомога потерпілому має бути не менше суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

Стійкою втратою працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, що визначається органами медико-соціальної експертизи (МСЕК).

Відповідно до п. 22 Правил середньомісячний заробіток для обчислення розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку (або відповідної його частині) визначається за бажанням потерпілого за 12 або 3 останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву, а при професійному захворюванні - стійкій втраті професійної працездатності.

Середньомісячний заробіток у зазначений період підлягає коригуванню на час встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності з урахуванням підвищення тарифних ставок, посадових окладів відповідних працівників виробничого підрозділу (дільниці, цеху) підприємства, де працював потерпілий до моменту ушкодження здоров'я, або індексації доходів відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 24 Правил середньомісячний заробіток, обчислений у порядку, передбаченому в пунктах 22, 23 цих Правил, береться до визначення розміру одноразової допомоги потерпілому або його сім'ї та утриманцям у разі смерті потерпілого.

Положеннями п. 43 вищезазначених Правил передбачено право особи на отримання несвоєчасно виплаченої допомоги без обмеження строком.

Місцевим судом встановлено, що 01 липня 2001 року директором ВАТ «Луцький підшипниковий завод» було підписано та передано до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань довідку про розмір втраченого заробітку позивача, який становив (з врахуванням 80 % втрати працездатності) 203,05 грн. Відповідно середній заробіток станом 01.07.2001 року становить 253,81 гривень (203,05 х 100/80 =253,81).

В подальшому осучаснення заробітної плати позивача проводиться відповідно до п. 3.8.2. Постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року №24 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», зі змінами і доповненнями, внесеними постановами правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 28.02.2008 року №2, від 26.02.2009 року №2, від 02.03.2010 року №1, від 30.11.2010 року №33, від 19.04.2011 року №8, від 01.03.2012 року №4, від 19.03.2013 року №1, від 11.12.2014 року №19, перерахування розміру щомісячної страхової виплати проводиться виходячи з відкоригованої заробітної плати на коефіцієнт підвищення страхових виплат, затверджений правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Коефіцієнти підвищення страхових виплат у 2002 році - 1,193, у 2003 році - 1,182, у 2004 році - 1,152, у 2005 році - 1,238, у 2006 році - 1,203, у 2007 році - 1,183, у 2008 році - 1,125, у 2009 році - 1,063, у 2010 році - 1,0, у 2011 році - 1,102, у 2012 році - 1,176, у 2013 році - 1,149, у 2014 році - 1,079.

Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №15 від 30.03.2012 року «Про проведення перерахунку щомісячних страхових виплат потерпілим та членам їх сімей у 2012 році» змінено коефіцієнти підвищення страхових виплат: у 2002 році - 1,352, у 2003 році - 1,21, у 2004 році - 1,228, у 2005 році - 1, 275, у 2006 році - 1,203, у 2007 році - 1,183, у 2008 році - 1,125, у 2009 році - 1,063, у 2010 році - 1,0, у 2011 році - 1,102, у 2012 році -1,176.

Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №31 від 21.09.2012 року «Про внесення змін до постанови правління Фонду від 30 березня 2012 року №15» змінено коефіцієнти підвищення страхових виплат: у 2006 році - 1,367, у 2007 році - 1,292.

Постановою КМУ №145 від 16.03.2017 року «Деякі питання соціального захисту застрахованих осіб» затверджено коефіцієнт перерахування сум щомісячних страхових виплат з 01.03.2017 року у розмірі 1,236.

Діючі станом на 24.05.2017 року коефіцієнти зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки з 01 березня наступного року становили: у 2002 році -1,352, у 2003 році - 1,210, у 2004 році - 1,228, у 2005 році - 1, 275, у 2006 році - 1,367, у 2007 році - 1,292, у 2008 році - 1,125, у 2009 році - 1,063, у 2010 році - 1,0, у 2011 році - 1,102, у 2012 році - 1,176, у 2013 році - 1,149, у 2014 році - 1,079, у 2017 році - 1,236.

Виходячи з цього, розрахунок осучасненої середньої заробітної плати обрахований таким чином: 253.81 х 1,352 х 1,210 х 1,228 х 1,275 х 1,367 х 1,292 х 1,125 х 1,063 х 1,0 х 1,102 х 1,176 х 1,149 х 1,079 х 1,236 = 2726.24 грн., де 253.81 грн. середня заробітна плата станом на 01.07.2001 року, а 2 726.74 грн. - середня заробітна плата на 2017 рік.

З урахуванням наведеного, розмір одноразової допомоги, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 218139,20 грн. (2726,74 грн. х 80 %).

Аргументи відповідача про недопустимість та недостовірність наданих позивачем ксерокопій довідок МСЕК, заяв суд відхиляє у зв'язку з таким.

З системного правового аналізу положень статті 95 ЦПК України слід дійти висновку, що суд має право не взяти до уваги ксерокопію доказу, якщо учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу.

При розгляді справи судом першої інстанції, а також судом апеляційної інстанції досліджено страхову справу, надану Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області, та досліджено наявні у ній та долучені до матеріалів справи довідки МСЕК, Акт про нещасний випадок, довідку Голови Луцької міської МСЕК від 08.04.2004 року, довідку про розмір втраченого заробітку, заяву ОСОБА_4 на ім'я директора ДПЗ-28 , та встановлено відповідність копій документів на а.с. 4-6, 8-16 оригіналам, які знаходяться в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області.

Доводи позивача про те, що вперше йому встановлено стійку втрату працездатності 03.02.1995 року підтверджується довідкою від 08.04.2004 року, наданою головою МСЕК, оригінал якої був досліджений апеляційним судом ( а.с.8).

Покликання в апеляційній скарзі на невідповідність дат встановлення групи інвалідності і дат встановлення стійкої втрати працездатності у довідках МСЕК є безпідставними, оскільки у довідках МСЕК зазначається про встановлення групи інвалідності. Висновок про встановлення ступеня втрати професійної працездатності зазначається у виписці з акту освідування на МСЕК.

Оскільки з наявних у матеріалах справи доказів, на які правильно посилається суд першої інстанції, вбачається, що вперше позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 03.02.1995 року, вказівка суду першої інстанції у реченні «на момент встановлення позивачці стійкої втрати професійної працездатності (08.02.1996 року) слова «позивачці» та дата 08.02.1996 року є опискою, яка може бути виправлена судом, посилання відповідача в апеляційній скарзі на ці обставини не впливають на правильність ухваленого рішення.

Зазначення у довідці Луцького підшипникового заводу від 01.07.2001 року про те, що заборгованості перед ОСОБА_4 не має не підтверджує факту виплати йому одноразової допомоги, оскільки з особових рахунків вбачається, що такі виплати не проводились.

Розрахунок одноразової допомоги проведено виходячи із середньомісячного заробітку, який зазначений самим відповідачем у довідці від 01.07.2001 року при передачі справи до Фонду (а.с.14) та становить 253.81 грн. Саме виходячи із цього заробітку обчислено одноразову допомогу та апеляційним судом перевірено правильність визначеного розміру одноразової допомоги, який становить 218 139.20 грн. Суд не здійснював коригування одноразової допомоги, а проводив її розрахунок виходячи із осучасненого заробітку позивача та ступеня втрати працездатності, що відповідає положенням п.10 Правил, з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати ним професійної працездатності.

Твердження відповідача про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування спростовується змістом Акта Н-1, у якому в пункті 3 «Працівники, які допустили порушення законодавчих, інших нормативних актів про охорону праці» про вину ОСОБА_4 не зазначено (а.с.4-6).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)..

На підставі викладених обставин, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмета і меж заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення позову ОСОБА_4 відповідає вимогам закону, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383,389-390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: