Рішення № 75135229, 02.07.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/626/17

за позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря», вул. Перевертуна, 15 А, с. Шаболтасівка, Сосницький район, Чернігівська область, 16111

до відповідача: Дочірнього підприємства «Коропський сирзавод» Товариства з обмеженою відповідальністю «СиЛ», вул. Дачна, 25, смт. Короп, Чернігівська область, 16200

про стягнення 325911грн.89коп.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1Є (довіреність від 06.06.2018)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №308 від 04.06.2018)

В судовому засіданні 02.07.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 278963грн.66коп. боргу, 6387грн.15коп. пені, нарахованої за період з 05.05.2017 по 20.06.2017, та 1502грн.57коп. 3% річних, нарахованих за період з 05.05.2017 по 20.06.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором №1/10 від 01.10.2016 в частині повної та своєчасної оплати переданої йому позивачем сільськогосподарської продукції – молока коров’ячого незбираного.

08 червня 2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він проти позовних вимог заперечує та стверджує, що позов є передчасним у зв’язку з відсутністю у відповідача перед позивачем жодної простроченої заборгованості, за якою настав би строк оплати. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що приписи ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України в частині обов’язку покупця оплатити товар одразу після його прийняття не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки в п.2.2. договору №1/10 від 01.10.2016 сторони погодили відтермінування оплати товару, тобто інший строк оплати. Однак, відповідач зазначає, що з умов договору неможливо дійти однозначного та беззаперечного висновку про те, яка сума підлягає оплаті раз на тиждень, внаслідок чого неможливо встановити, на яку суму існує заборгованість кожного тижня. Крім того, відповідач вказує, що оскільки відсутнє прострочення відповідача перед позивачем за договором, підстави для нарахування пені та 3% річних відсутні.

11 червня 2018 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 278963грн.66коп. боргу, 37416грн.23коп. пені, нарахованої за період з 01.05.2017 по 11.06.2018, 9532грн.00коп. 3% річних, нарахованих за період з 01.05.2017 по 11.06.2018, та 37568грн.03коп. інфляційних нарахувань.

Порівняльний аналіз вимог, викладених у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог, свідчить, що позивачем збільшено розмір заявлених до стягнення пені та 3% річних, а також заявлено додаткову вимогу про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, про яку не йшлося у позові.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

При цьому, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Оскільки нормами господарського процесу не передбачено право позивача під час розгляду справи пред’являти додаткові позовні вимоги, судом заява позивача про збільшення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань не приймається до розгляду, оскільки суперечить закону. При цьому, судом роз’яснюється позивачу, що він вправі звернутись з даною вимогою до суду шляхом пред’явлення позову в загальному порядку.

Заява про збільшення позовних вимог в частині пені та 3% річних прийнята судом до розгляду і спір вирішується з її урахуванням, про що було зазначено у протоколі судового засідання від 11.06.2018.

В зв’язку із прийняттям судом заяви позивача про збільшення позовних вимог має місце нова ціна позову – 325911грн.89коп., а позовні вимоги полягають у стягненні з відповідача 278963грн.66коп. боргу, 37416грн.23коп. пені, нарахованої за період з 01.05.2017 по 11.06.2018, 9532грн.00коп. 3% річних, нарахованих за період з 01.05.2017 по 11.06.2018.

18 червня 2018 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти позиції відповідача, викладеної у відзиві, та зазначає, що відповідно до спеціальної норми, викладеної в ст.692 Цивільного кодексу України, відповідач повинен розрахуватись за товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Враховуючи наявні в матеріалах справи приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини, відповідач повинен був розрахуватись за проданий товар в повному обсязі після прийняття товаророзпорядчих документів без направлень претензій, листів, тощо.

18 червня 2018 року відповідачем подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому він заперечує проти збільшення розміру позовних вимог з підстав аналогічних, викладеним у відзиві. Крім того, відповідач зазначає, що позивач невірно розрахував пеню, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, оскільки відповідно до п.5.3. договору №1/10 від 01.10.2016 за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту сировину товаровиробник вправі вимагати від заготівельника сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ. На думку відповідача розмір пені становить 18708грн.12коп.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи сторін, з’ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, врахувавши вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 10.04.2018, суд ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2016 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Зоря» (позивач у справі, товаровиробник за договором) та Дочірнім підприємством «Коропський сирзавод» Товариства з обмеженою відповідальністю «СиЛ» (відповідач у справі, заготівельник за договором) укладено договір №1/10 (далі по тексту – договір), за умовами якого позивач зобов’язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідача сільськогосподарську продукції – молоко коров’яче незбиране, що відповідає ДСТУ 3662-97 «Молоко коров’яче незбиране» вимоги при закупівлі, а відповідач, в свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити сировину в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору ціна на сировину є договірною і формується в залежності від сезонності ринку цін на молоко, кількості та якості молока, за спільної згоди сторін і засвідчується підписанням протоколу погодження цін, який є невід’ємною частиною цього договору.

Представник позивача повідомив в судовому засіданні, що протокол погодження цін між сторонами не складався, а ціна товару затверджена в приймальній квитанції, якою підтверджується факт передачі товару.

За змістом п.7.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення строку цього договору одна із сторін письмово не повідомлять про свій намір припинити дію цього договору, договір вважається продовженим на наступний календарний рік за взаємною згодою сторін і так кожного наступного календарного року.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи примірника договору №1/10 від 01.10.2016, останній підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що свідчить про набрання ними чинності, що також не оспорювалось сторонами в ході розгляду справи.

Крім того, оскільки сторонами не надано суду доказів звернення до іншої сторони договору за місяць до закінчення строку його дії з письмовим повідомленням про намір припинити дію цього договору, суд приходить до висновку, що договір оренди був продовжений на 2017 рік, тобто діяв у спірний період поставки товару, що також не оспорювалось жодною із сторін під час розгляду справи.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір №1/10 від 01.10.2016 є обов’язковими для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

За своєю правовою природою договір №1/10 від 01.10.2016 є договором контрактації сільськогосподарської продукції, а тому відносини, які виникли між сторонами у зв’язку його укладенням підпадають під правове регулювання норм §4 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.713 Цивільного кодексу України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз змісту договору №1/10 від 01.10.2016 свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв’язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із змісту приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини №КСЗ00005219 від 30.04.2017 та №КЗС00005580 від 05.05.2017, відповідачем прийнято від позивача у період з 01.04.2017 до 30.04.2017 та з 01.05.2017 до 05.05.2017 молоко коров’яче загальною вартістю 1828963грн.66коп.

Факт отримання від позивача на підставі договору молока коров’ячого загальною вартістю 1828963грн.66коп. в ході судового розгляду даної справи відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано взяті на себе за договором зобов’язання в частині поставки відповідачу товару, який є предметом договору.

За повідомленням позивача, відповідач перерахував йому грошові кошти в сумі 1550000грн. платіжними дорученнями №512 від 05.04.2017, №517 від 05.04.2017, №520 від 11.04.2017, №525 від 14.04.2017, №537 від 19.04.2017, №562 від 28.04.2017, №583 від 03.05.2017, №623 від 15.05.2017, №1 від 30.05.2017, №777 від 01.06.2017. За твердженням позивача, оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, у останнього виник борг перед позивачем у сумі 278963грн.66коп., який він і просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку умовам договору, фактичним обставинам справи, суд виходить з такого.

За змістом приписів ст.655, cт.713 Цивільного кодексу України, одним із основних обов’язків покупця (заготівельника) є оплата прийнятого від продавця (виробника) товару.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В п.2.2.-2.4. договору визначено, що оплату за сировину заготівельник проводить 1 (один) раз на тиждень по жиру та білку. Порядок оплати: з розрахункового рахунку заготівельника. Види розрахунків: безготівковий.

Відповідач факт неоплати товару на суму 278963грн.66коп. не заперечує, однак стверджує, що позов є передчасним у зв’язку з відсутністю у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості, за якою настав би строк оплати.

Згідно із ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

За змістом ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

В договорі не визначено дату чи подію, з якими пов’язано початок перебігу строку оплати товару, що унеможливлює визначення строку виконання відповідачем вказаного обов’язку, в зв’язку з цим суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність чіткого визначення у договорі строку оплати товару.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженням відповідача про ненастання часу виконання обов’язку оплати прийнятий від позивача товар та передчасність позову, оскільки відповідно до ч.3 ст.251 Цивільного кодексу України строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Термін виконання зобов’язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов’язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі – продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов’язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи статті 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Вищевикладена правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-78гс14 (№925/1332/13) та від 30.09.2014 у справі №3-121гс14 (№927/1232/13).

Загальна норма права, викладена в ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, не підлягає застосуванню до правовідносин купівлі-продажу, так як термін виконання зобов’язання з оплати товару чітко визначений спеціальною нормою права, яка міститься в ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач мав оплатити товар в день його прийняття, що засвідчується складеними самим відповідачем приймальними квитанціями на закупівлю молочної сировини №КСЗ00005219 від 30.04.2017 та №КЗС00005580 від 05.05.2017, тобто 30 квітня 2017 року та 05 травня 2017 року відповідно.

Не приймається судом до уваги і твердження відповідача про те, що неможливо дійти однозначного та беззаперечного висновку про те, яка сума підлягає оплаті, оскільки вказана сума, що підлягала оплаті, визначена в покладених в основу позову приймальних квитанціях на закупівлю молочної сировини.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач доказів оплати в повному обсязі вартості отриманого товару, а також доказів, які спростовують наявність боргу в заявленому до стягнення розмірі, в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді не надав.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом термін виконання зобов’язання сплив, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної оплати товару, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов’язань.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання по оплаті товару, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у сумі 278963грн.66коп. задовольняється судом в повному обсязі.

За прострочення оплати товару позивач просить стягнути з відповідача 37416грн.23коп. пені, нарахованої за період з 01.05.2017 по 11.06.2018.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою, поняття якої наведено у ч.1 ст.549 цього Кодексу. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно із ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В п.5.3. договору передбачено право товаровиробника у разі несвоєчасного проведення розрахунків за прийняту сировину вимагати від заготівельника сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день затримки по сплаті заборгованості.

Разом з тим, як вбачається із розрахунку пені, який міститься в заяві про збільшення позовних вимог, позивачем нарахування пені здійснено із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

В силу ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Доказів укладення окремого правочину щодо забезпечення виконання зобов’язань заготівельника за договором №1/10 від 01.10.2016 пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в ході розгляду справи сторонами суду не надано.

Таким чином суд погоджується з позицією відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки сторонами в договорі №1/10 від 01.10.2016 узгоджений розмір пені за несвоєчасне проведення розрахунків за прийняту сировину на рівні облікової ставки НБУ, а іншого окремого правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов’язання в частині своєчасної повної оплати товару за цим договором пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в ході розгляду справи сторонами суду не надано.

Розмір пені із розрахунку облікової ставки НБУ за визначений позивачем період, але з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки інший період нарахування пені в договорі не передбачений, становить 19008грн.16коп.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов’язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення виконання відповідачем зобов’язання по оплаті отриманого від позивача товару, разом з тим, з огляду на невірний розрахунок пені, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 19008грн.16коп.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 9532грн.00коп. 3% річних, нарахованих за період з 01.05.2017 по 11.06.2018.

Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання підтверджується матеріалами справи, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних задовольняється судом в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги належить задовольнити частково, в зв’язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 278963грн.66коп. боргу, 19008грн.16коп. пені та 9532грн.00коп. 3% річних.

Згідно із ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даної позовної заяви до господарського суду позивачем платіжним дорученням №292 від 29.06.2017 сплачено судовий збір у сумі 4302грн.81коп., а за подання під час розгляду справи заяви про збільшення позовних вимог згідно із квитанцією від 08.06.2018 сплачено судовий збір у сумі 1150грн.00коп.

У зв’язку із задоволенням позовних вимог частково, сплачений позивачем судовий збір також підлягає частому відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 4612грн.56коп.

Керуючись ст.46, 74, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 256, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря» задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Коропський сирзавод» Товариства з обмеженою відповідальністю «СиЛ», 16200, Чернігівська область, смт. Короп, вул. Дачна, 25 (ідентифікаційний код 30894726) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря», 16111, Чернігівська область, Сосницький район, с. Шабалтасівка, вул. Перевертуна, 15 А (ідентифікаційний код 04529890) 278963грн.66коп. боргу, 19008грн.16коп. пені, 9532грн. трьох процентів річних та 4612грн.56коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 06 липня 2018 року.

Суддя Т. Г. Оленич