Рішення № 75134660, 02.07.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/805/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Шевченко К.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю (приймала участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції);

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 100197,10грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у сумі 100197,10грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань щодо своєчасної доставки вантажу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.05.2018р. відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.05.2018р. о 12:00.

21.05.2018р. за вх.суду№2-2540/18 позивач звернувся до суду з клопотанням про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Листом від 21.05.2018р. за №916/805/18/2341/2018 було повідомлено позивача про неможливість проведення відеоконференції 31.05.2018р. о 12:00 у зв’язку із наявністю іншого судового засідання, призначеного в режимі відеоконференції на 31.05.2018р. О 12:00.

В судове засідання від 31.05.2018р. сторони не з’явилися.

Ухвалою Господарського суду Одеської області було відкладено розгляд справи на 20.06.2018р. о 10:30.

19.06.2018р. за вх.суду№12255/18 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

19.06.2018р. За вх.уду№2-3081/18 відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування у ДП «Ізмаїльський морський торговий порт» письмових пояснень обставин, які можуть підтвердити факти несвоєчасної доставки вантажу не з вини відповідача.

В судовому засіданні від 20.06.2018р. було розглянуто клопотання відповідача про витребування пояснень та відмовлено у його задоволенні, як необґрунтованому.

22.06.2018р. за вх.суду№12566/18 відповідач звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 233 ГПК України про зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Одеської області було відкладено розгляд справи на 02.07.2018р. о 14:30.

В судовому засіданні від 02.07.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/805/18.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як зазначає позивач, 18.10.2017р. між ОСОБА_3 акціонерним товариством „Українська залізниця” (відповідач, Перевізник) та ПРАТ „ЦГЗК” (позивач, Замовник) укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізничним транспортом послуг №8693-6/ЦТЛ-2017/1588-70-04, предметом якого є надання Перевізником Замовнику послуг, пов’язаних з організацією та перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п.2.2 договору Перевізник зобов’язався приймати до перевезення та видавати вантажі Замовнику, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами в заявками Замовника та надавати йому додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів перелік яких зазначається в додатках до договору.

Позивач вказує, що у період листопада 2017р. регіональна філія “Одеська залізниця” ОСОБА_3 акціонерного товариства “Українська залізниця” здійснила перевезення вантажу п’ятьма маршрутами призначення на станцію Ізмаїл - експорт регіональної філії “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” на адресу ДП “Ізмаїльський морський торговельний порт” за накладними №№45601739, 45601747, 45842580, 45842598, 46288510, 45639242, 45713898, 45741816, 46030888, 46247532, 46256509. Вагони зі складу вказаних вище маршрутів відчіплялись, без належних на то причин (несправність вагону, виконання митних операцій, вивантаження зайвої маси, вправлення навантаження або упаковки, а також перевантаження, які трапляються з вини відправника, тимчасової перерви, яка трапилась не з вини залізниці). “Про причини затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції” - пункт 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів. Відміток у графі 49 “Відмітка залізниця” залізницею зроблено не було, чим порушено вимоги пунктів 4.2, 4.3, 6,9 Правил оформлення перевізних документів. Відчеплення вагонів проводилось на таких станціях регіональної філії “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця”: Колосовка (досилочні накладні №№41525742, 42105726), Грекувата (досилочні накладні №№45610797, 45728169), Шабо (досилочна накладна №41644535), ОСОБА_2 – Сортувальна (досилочні накладні №№41500133, 41703612), Подольск (досилочна накладна №441919499), Білгород-Дністровський (досилочні накладні №№41330655, 42299560).

Позивач зазначає, що під час здійснення перевезень відповідачем допущено прострочення термінів доставки вантажів, визначених ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується електронними цифровими підписами одержувача у графі 53 зазначених накладних, та відміток залізниці в графі 49 про те, що “Одержувача повідомлено про прибуття вантажу (дата та час і ЕЦП відповідного працівника залізниці)”, також в графі 51, 53, стоять відмітки (дата) Залізниці про прибуття та видачу вантажу відповідно. Враховуючи допущення регіональною філією Одеської Залізниці ПАТ “Українська залізниця” прострочення термінів доставки вантажу, на підставі ст. 116 Статуту залізниць України, Позивачем було здійснено розрахунок штрафу, згідно якого штраф за прострочення доставки вантажу складає 100197,10грн. Власником та вантажовідправником вантажу є ПРАТ “ЦГЗК”, вантажоодержувачем вантажів є ДП “Ізмаїльський морський торговельний порт”, відповідно до відміток на накладених право на пред’явлення претензій та позовів ДП “Ізмаїльський морський торговельний порт” передано ПРАТ “ЦГЗК” у встановленому законодавством порядку, що засвідчено переуступними підписами.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 100197,10грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажів.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти розрахунку позивача та зазначає, що відповідно до ст.116 Статуту Залізниць штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж 48 годин) — 10%, на три доби (більше ніж на 72 години) — 20%, на чотири доби (більше ніж на 96 годин) — 30%. Однак згідно відповіді начальника відділу перевезень виробничого підрозділу «Одеська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 01.06.2018р. №432/ДНН усі вагони з вантажем «окатиш залізорудний» були доставлені до станції призначення з простроченням не з вини залізниці, а через неприйом вантажу Ізмаїльським морським торговельним портом через перевантаження в його адресу.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у позові у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Судом встановлено, що 18.10.2017 року між ОСОБА_3 акціонерним товариством „Українська залізниця” (надалі – перевізник) та ПРАТ „ЦГЗК” (надалі – замовник) укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізничним транспортом послуг №8693-6/ЦТЛ-2017/1588-70-04, предметом якого є надання перевізником замовнику послуг, пов’язаних з організацією та перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. При цьому, в силу вимог ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, ст.6 Статуту залізниць України наявна у матеріалах справи залізнична накладна свідчить про укладення між ПРАТ „ЦГЗК” (відправник)і ПАТ „Укрзалізниця” (перевізник) договору перевезення вантажу на користь ДП „Ізмаїльський морський торгівельний порт” (вантажоодержувач).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Статтею 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (надалі – Правила) визначено терміни в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до п.п. 1.1.1, у разі перевезення вантажною швидкістю маршрутними відправками, термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 доби на кожні повні та неповні 320 км.

Згідно з п. 1.2 Правил, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.

За приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Згідно з п.п. 2.10 Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

При вирішенні даного спору господарський суд вважає за необхідне врахувати інформаційний лист Вищого господарського суду України „Про обчислення термінів доставки залізницею вантажів та визначення розміру штрафу за порушення цих термінів” від 04.04.2012р. N 01-06/420/2012, у відповідності до якого розміри штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, які залізниця сплачує одержувачу вантажу, встановлені статтею 116 Статуту у відсотках від провізної плати залежно від кількості прострочених діб. Таким чином, встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Як встановлено судом, у період листопада 2017р. регіональна філія “Одеська залізниця” ОСОБА_3 акціонерного товариства “Українська залізниця” здійснила перевезення вантажу п’ятьма маршрутами призначення на станцію Ізмаїл - експорт регіональної філії “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” на адресу ДП “Ізмаїльський морський торговельний порт” за накладними №№45601739, 45601747, 45842580, 45842598, 46288510, 45639242, 45713898, 45741816, 46030888, 46247532, 46256509.

З матеріалів справи вбачається, що вагони зі складу вказаних вище маршрутів відчіплялись, “Про причини затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції” - пункт 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів.

Проте, відміток у графі 49 “Відмітка залізниця” залізницею зроблено не було, чим порушено вимоги пунктів 4.2, 4.3, 6,9 Правил оформлення перевізних документів.

Відчеплення вагонів проводилось на таких станціях регіональної філії “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця”: Колосовка (досилочні накладні №№41525742, 42105726), Грекувата (досилочні накладні №№45610797, 45728169), Шабо (досилочна накладна №41644535), ОСОБА_2 – Сортувальна (досилочні накладні №№41500133, 41703612), Подольск (досилочна накладна №441919499), Білгород-Дністровський (досилочні накладні №№41330655, 42299560).

Судом встановлено, що здійснення перевезень відповідачем допущено прострочення термінів доставки вантажів, визначених ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що підтверджується електронними цифровими підписами одержувача у графі 53 зазначених накладних, та відміток залізниці в графі 49 про те, що “Одержувача повідомлено про прибуття вантажу (дата та час і ЕЦП відповідного працівника залізниці)”, також в графі 51, 53, стоять відмітки (дата) Залізниці про прибуття та видачу вантажу відповідно.

Господарський суд зауважує, що з огляду на приписи п. п. 1.1, 2.4 Правил, нормативний термін доставки вантажу за вище перерахованими накладними повинен складати 3 доби (2 доби (відстань перевезення 491 км.) + 1 доба на операції, пов'язані з оформленням вантажу), у зв’язку з чим, суд доходить висновку про порушення ПАТ „Українська залізниця” зобов’язань за договорами перевезення вантажу в частині своєчасної доставки вантажу.

Положеннями ч. 1-2 ст. 313 Господарського кодексу України визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Згідно зі ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Приписами ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В той же час доказів відсутності своєї вини щодо несвоєчасної доставки вантажу, відповідачем до суду надано не було.

Враховуючи відсутність будь-яких достеменних доказів на підтвердження відсутності вини ПАТ „Українська залізниця” у несвоєчасній доставці вантажу, а також відсутність у накладних відмітки про наявність у залізниці права на збільшення терміну доставки, як того вимагає п. 2.9 Правил, суд доходить висновку про наявність правових підстав для покладення на ПАТ „Українська залізниця” відповідальності у вигляді стягнення штрафу, заявленого ПрАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” до стягнення.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо розміру заявленого до стягнення штрафу за прострочення доставки вантажів на загальну суму 100197,10грн., з урахуванням провізних плат вантажу, зазначає наступне.

Згідно накладної №46256509 (досилочна накладна №42136655) вагон №62522107 ст. Грекувата — Ізмаїл (обкотиші залізорудні) був поданий вчасно у зв’язку з чим штраф у сумі 886,70грн. (10%) нарахований позивачем безпідставно.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає штраф у сумі 99310,40грн.

Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 50098,55грн. Суд зазначає наступне.

Норми матеріального права, а саме, ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення.

Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд не вбачає винятковості обставин та підстав скористатися правом на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до 50098,55грн., в зв’язку з чим заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу підлягають частковому задоволенню у сумі 99310,40грн., в частині стягнення штрафу у сумі 886,70грн. судом відмовлено.

На підставі ст.129 ГПК України судові витраті щодо сплати судового збору у сумі 1762,00грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 100197,10грн. – задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19 ЄДРПОУ 40081200) на користь Приватного акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) 99310/дев’яносто дев’ять тисяч триста десять/грн. 40коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві)грн. судового збору

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

3. В позовних вимогах Приватного акціонерного товариства Центральний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» 886,70грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу – відмовити.

Повне рішення складено 06 липня 2018р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова