Рішення № 75134051, 04.07.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.07.2018 Справа № 905/438/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Державного підприємства “Селидіввугілля” (Ідентифікаційний код 33426253, адреса: 85400, м. Селидове, вул. К Маркса, буд. 41) в особі Відокремленого підрозділу “Шахта 1/3 “Новогродівська” (Ідентифікаційний код 33621589, адреса: 85483 м.Новогродівка, вул. Шахтна, буд. 1),

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Промислова група “Агат” (Ідентифікаційний код 390184476, адреса: 03022, м. Київ, вул. Трутенко Онуфрія, буд. 3-Г, прим. 470),

про: визнання недійсним договору оренди, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_1 – ордер на надання правової допомоги, -

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство “Селидіввугілля” в особі відокремленого підрозділу “Шахта 1/3 “Новогродівська” звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Промислова група “Агат” про визнання недійсним договору оренди гірничошахтного обладнання № Т 3/9 – 2016 від 12.02.2016 та додаткової угоди № 1 від 12 лютого 2016 року, що є невід"ємною частиною договору № Т 3/9 – 2016 від 12.02.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що особа, яка підписала оспорюваний договір оренди з боку ВП “Шахта 1/3 “Новогродівська”, не мала відповідних повноважень на підписання такого договору. Також, позивач посилається на те, що оспорюваний договір оренди фактично є удаваним правочином, вчиненим для приховування реального правочину - договору лізингу.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтував положеннями ст.ст. 1, 3, 12, 265, 284, 292 Господарського суду України, ст.ст. 1, 203, 207, 208, 215, 216, 227, 235, 241, 705, 806 Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізин», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

На підтвердження позовних вимог надано: договір оренди №Т3/9-2016 від 12.02.2016 з додатковою угодою №1 від 12.02.2016; акт приймання-передачі від 22.02.2016; статутні документи; відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача, копії яких долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 12.03.2018 відкрито провадження у справі №905/438/18; визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; судове засідання призначено на 10.04.2018; визначено сторонам строк для вчинення процесуальних дій; явка представників сторін обов’язковою визнана не була.

Від відповідача у встановлений судом строк відзив і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують доводи відповідача, не надійшли, у зв'язку з чим, ухвалою від 10.04.2018 судом відкладено розгляд справи на 14.05.2018; явка представників сторін обов’язковою визнана не була.

Ухвалою суду від 14.05.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 14.06.2018; підготовче засідання відкладено на 29.05.2018; визначено відповідачу строк для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують доводи відповідача до 23.05.2018.

На електрону адресу суду 29.05.2018 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог; зазначає, що доводи щодо відсутності повноважень на підписання спірного договору нівелюються відповідною довіреністю та доданими відповідачем документами; крім того, посилається на визнання позивачем своїми діями такого договору (підписання актів наданих послуг без зауважень, підписання актів звірки взаємних розрахунків, надіслання чисельної кількості листів в адресу відповідача, наявність двох судових рішень у спірних правовідносинах про стягнення боргу); також зазначає про безпідставність тверджень позивача про те, що оспорюваний договір оренди фактично є удаваним правочином, вчиненим для приховування реального правочину - договору лізингу, оскільки умовами договору чітко передбачено, що такий договір є договором оренди, саме за цим правочином право власності на майно не може бути передане (набуте) позивачем, а таке майно при закінченні строку дії договору повинно бути повернуто власнику; в свою чергу, тендерна документація також передбачає укладення за результатами конкурсу саме договору оренди майна без його подальшого набуття.

До означеного відзиву додано: довіреність ДП «Селидіввугілля» № 1/48-1 від 30.12.2015 на ім.»я ОСОБА_2, копію тендерної документації (роздруківка з електронного реєстру), які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 29.05.2018 підготовче засідання відкладено на 14.06.2018; визначено позивачу строк для надання відповіді на відзив до 14.06.2018.

14.06.2018 відповідачем представлено суду клопотання б/н від 14.06.2018 про залучення документів до матеріалів справи, до якого додано документи, наведені у переліку, а також надано суду всі документи та пояснення, які були направлені на електронну адресу суду, в оригіналі та належним чином засвідчених копіях для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 14.06.2018 закрито підготовче провадження у справі №905/438/18, призначено розгляд справи по суті на 04.07.2018.

В судове засідання, що відбулось 04.07.2018, позивач свого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач у судове засідання з’явився, заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Регіональні промислові інвестиції», як орендодавцем, та Державним підприємством «Селидіввугілля», як орендарем, укладено договір оренди №Т3/9-2016 від 12.02.2016.

Предметом цього договору є платне строкове користування гірничошахтним обладнанням (далі - орендоване майно), що є власністю орендодавця.

Найменування, кількість, якісні характеристики, вартість та місце використання орендованого майна, розмір орендної плати зазначено в додатках до договору, що є невід’ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

За умовами п. 3.1, п.3.2 договору термін оренди по даному договору до 31.12.2016. Термін оренди може бути змінений лише за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до договору.

Згідно п. 3.4 договору розрахунки за оренду по даному договору здійснюються орендарем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця до 30-го числа місяця, наступного за звітним періодом.

Після закінчення строку цього договору орендоване майно може бути придбане орендарем (повністю або частково) на умовах попередньої оплати на підставі окремого договору купівлі-продажу між сторонами. Істотною передумовою укладання договору купівлі-продажу є відсутність на відповідну дату заборгованості орендаря перед орендодавцем з орендної плати за даним договором. З метою реалізації даного положення протягом 30-ти календарних днів з дня набрання чинності цим договором сторони можуть укласти попередній договір, в якому визначають істотні умови договору купівлі-продажу (п. 8.4 договору).

В розділі 12 договору сторони обумовили строк його дії – з моменту його підписання обома сторонами по 31.12.2016, а в частині виконання зобов’язань сторонами – до повного їх виконання (п.12.1 договору).

06.06.2017 було проведено державну реєстрацію зміни найменування підприємства з Приватного акціонерного товариства «Регіональні промислові інвестиції» на Приватне акціонерне товариство «Промислова група «Агат».

На виконання умов договору відповідачем було надано позивачу у строкове платне користування гірничошахтне обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі від 22.02.2016.

Сторонами були підписані акти наданих послуг за період лютий 2016 – травень 2016.

В листі №18/1071 від 10.08.2016 позивач просив зробити перерахунок орендної плати за користування обладнанням у зв’язку з тим, що керівництвом ВПР «Шахта 1/3 «Новогродівська» було вирішено вивести із роботи конвеєра стрічкові 2ЛТ1000 в кількості 2 одиниці.

Листом №12/10/2016 від 12.10.2016 відповідач повідомив позивача про те, що на його адресу не повертаються підписані акти виконаних робіт з 01.05.2016 по 30.09.2016, наявні розбіжності в актах звірки між підприємствами, у зв’язку з чим відповідач несе видатки по сплаті податкових зобов’язань.

Відповідач звернувся з претензією №3003 від 30.03.2017 до позивача, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 2127319,25грн. та повернути гірничошахтне обладнання за договором оренди № Т 3/9 – 2016 від 12.02.2016.

Позивач, посилаючись на те, що оспорюваний договір оренди фактично є удаваним правочином, вчиненим для приховування реального правочину - договору лізингу, а також на те, що особа, яка підписала договір оренди з боку ВП “Шахта 1/3 “Новогродівська”, не мала відповідних повноважень на його підписання, звернувся з позовом до суду та просив визнати недійсним договір оренди № Т 3/9 – 2016 від 12.02.2016 та додаткову угоду № 1 від 12.02.2016 до нього.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача про визнання договору недійсним такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто правомірність правочину презумується.

Як встановлено у ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст.92 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Частинами 3,5 ст.65 Господарського кодексу України встановлено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно ст. 74 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору) державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 6.1, 6.2 Статуту Державного підприємства “Селидіввугілля” управління підприємством здійснює його керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади Уповноваженим органом управління, у порядку передбаченому законодавством.

Пунктом 8.36 Статуту встановлено, що керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що за чинним законодавством та статутом віднесені до компетенції Уповноваженого органу управління. Керівник підприємства, зокрема укладає договори та інші правочини, відкриває в установах банків поточний та вкладні (депозитні) рахунки, а також видає довіреності на вчинення дій від імені підприємства.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За умовами ст.ст. 245, 246 Цивільного кодексу України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством «Селидіввугілля» в особі тимчасово виконуючого обов’язки генерального директора ОСОБА_3 була видана довіреність директору Відокремленого підрозділу «Управління постачання» Державного підприємства «Селидіввугілля» ОСОБА_2, якою позивач уповноважив довірену особу, зокрема, укладати та підписувати договори (у тому числі, але не виключно: купівлі-продажу, постачання, підряду, оренди обладнання, устаткування, матеріалів, транспорту, надання послуг) з метою забезпечення діяльності підрозділу та/або підприємства.

Крім того, як встановлено судом, обома сторонами вчинено ряд дій на виконання умов договору оренди, що свідчить про схвалення спірного договору як позивачем, так і відповідачем.

Разом з тим, суд зазначає, що даний договір укладався за результатами проведених конкурсних торгів та відповідно до процедури тендерних державних закупівель. Згідно Протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій, кваліфікаційних пропозицій відповідна пропозиція та переможець узгоджувались всіма департаментами та дирекцією ДП «Селидіввугілля», а саме: начальником відділу закупівель ВП «Управління постачання» ОСОБА_4, головним механіком ОСОБА_5, заступником директора з економіки та фінансів ОСОБА_6, помічником генерального директора з правових питань ОСОБА_7, заступником технічного директора з капітального будівництва ОСОБА_8, заступником технічного директора з технології та механізації ОСОБА_9, директором ВП «Управління постачання ОСОБА_2

Положення частини п'ятої статті 203 ЦК України, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

В силу положень ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Отже, при укладанні спірного договору сторони дійшли згоди стосовно предмету договору, прав та обов’язків сторін, порядку розрахунків (ціни та строків), відповідальності сторін, строку дії договору та інших умов.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, і якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг"(ч. 2 ст. 806 ЦК Українита ч. 1 ст. 2 Закону).

Згідно зі статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Посилання позивача на удаваність спірного договору з огляду на встановлення його умовами можливості придбання орендованого майна орендарем (повністю або частково) після закінчення строку договору на умовах попередньої оплати на підставі окремого договору купівлі-продажу між сторонами судом оцінюється критично, оскільки пунктом 8.4 договору сторони передбачили лише можливість сторін (за волевиявленням) укласти саме в майбутньому договір купівлі-продажу орендованого майна.

Згідно ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Крім того, за змістом ст. 284 Господарського кодексу України умови викупу орендованого майна є істотною умовою саме договору оренди.

Тендерна документація також передбачає укладення за результатами конкурсу саме договору оренди без подальшого його набуття.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що при укладенні договору сторони мали намір створити правові наслідки в тому вигляді, в якому вони були закріплені в умовах договору оренди, що спростовує посилання позивача про те, що сторони уклали та виконували спірний договір з метою приховання договору лізингу.

Враховуючи наведене вище, а також положення ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України суд не знайшов необхідних і достатніх підстав для визнання договору оренди гірничошахтного обладнання № Т 3/9 – 2016 від 12.02.2016 та додаткової угоди до нього недійсним.

Суд вважає, що позивачем, як того вимагають приписи ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Зважаючи на викладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними та необґрунтованими, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у справі покладаються у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Селидіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Шахта 1/3 “Новогродівська” до Приватного акціонерного товариства “Промислова група “Агат” про визнання недійсним договору оренди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня підписання повного тексту у порядку, передбаченому Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2018.

Суддя Н.В. Величко