Постанова № 75130363, 26.06.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року м. Чернівц

справа № 727/10405/14

провадження № 22-ц/794/10/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з

розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М. І.

суддів : Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.,

за участю секретаря Собчук І.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 січня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання розрахунку заборгованості недійсним, за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» про визнання недійсною початкової ціни іпотеки,

встановив:

В грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказувало на те, що 12 травня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №997 (далі по тексу - кредитний договір), згідно з яким останній отримав кредит окремими траншами у розмірі 978 000 гривень під 10 відсотків річних за користування кредитом, строком до 28 квітня 2018 року.

Згідно додаткового договору №4 від 30 липня 2010 року до кредитного договору п.1.2. викладено в новій редакції, відповідно до якого визначена сума фактичної заборгованості за кредитом у розмірі 971504,82 гривень, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами в сумі 11039,83 гривень, починаючи з січня 2011 року, згідно з графіком погашення заборгованості.

На забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 12 травня 2008 року між АТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір іпотеки предметом якого є житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці.

Вимога позивача від 21 жовтня 2014 року адресована ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо сплати кредитної заборгованості протягом тридцяти календарних днів залишилася не виконаною.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 01 грудня 2014 року в розмірі 1602227,37 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 894224,37 гривень, заборгованості по відсотках в розмірі 281711,91 гривень, заборгованості по комісії в розмірі 8495,28 гривень, пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 96060,79 гривень, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 162269,39 гривень, пені за несвоєчасну сплату комісії в розмірі 2983,39 гривень, відшкодування 3% від інфляції в розмірі 120685,72 гривень.

В рахунок погашення вказаної заборгованості АТ «Ощадбанк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок, земельну ділянку) шляхом надання позивачу права укладення від свого імені договору купівлі-продажу предмету іпотеки з будь-якою особою-покупцем в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку» з можливістю здійснення АТ «Ощадбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до АТ «Ощадбанк» про визнання розрахунку заборгованості недійсним.

Посилався на те, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором містить ряд невідповідностей, банком не надано обґрунтування нарахування штрафів та пені, п.6.6 в іпотечному договорі, на який посилається банк, відсутній.

Просив визнати розрахунок заборгованості по договору відновлювальної кредитної лінії № 997 від 12 травня 2008 року недійсним.

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до АТ «Ощадбанк» про визнання недійсною початкової ціни предмету іпотеки.

Посилався на те, що початкова вартість предмету іпотеки є заниженою і не відповідає ринковій.

Просив визнати недійсною початкову ціну предмету іпотеки у розмірі 1510643 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 січня 2017 року первісний позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2, що утворилася станом на 01 грудня 2014 року в розмірі 1602227,37 гривень звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок №134 з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці та належить іпотекодавцю ОСОБА_3, земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці та належить іпотекодавцю ОСОБА_3

Визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом укладання позивачем від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем, з правом реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням витягу з державного земельного кадастру, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Визначено початкову ціну предмету іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна №2723 від 20 травня 2008 року для його подальшого продажу в розмірі 1709942 гривень, зокрема, житлового будинку №134 з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться в м. Чернівці, по вул. Сторожинецькій, 134 в розмірі 922445 гривень; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018, що знаходиться в м. Чернівці, по вул. Сторожинецькій, 134 в розмірі 787497 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до АТ «Ощадбанк» про визнання розрахунку заборгованості недійсним відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» про визнання недійсною початкової ціни предмету іпотеки відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, задовольнити його зустрічний позов та зустрічний позов ОСОБА_2

Посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновки проведених судово-бухгалтерських експертиз, вважає що позивачем подано позов з порушенням строків позовної давності, а визначений судом початок перебігу такого строку є помилковим. Вважає також, що судом першої інстанції застосовано пункт 6.6. договору іпотеки якого фактично не існує. Не погоджується апелянт із початковою ціною предмета іпотеки.

В запереченні на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині визначення загальної суми боргу станом на 01 грудня 2014 року та в частині визначення початкової ціни предмету іпотеки підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 травня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №997, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 978000 гривень під 10 відсотків річних за користування кредитом, строком до 28 квітня 2018 року (т.1 а.с.9-13).

Згідно додаткового договору №4 від 30 липня 2010 року до кредитного договору сума фактичної заборгованості за кредитом встановлена у розмірі 971504,82 гривень, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами в сумі 110383 гривень, починаючи з січня 2011 року, згідно з графіком погашення заборгованості (т.1 а.с.19).

Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 12 травня 2008 року між АТ «Ощадбанк» та відповідачем укладено договір іпотеки предметом якого є житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці (т.1 а.с.23-27).

Вимога позивача від 21 жовтня 2014 року адресована ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо сплати кредитної заборгованості протягом тридцяти календарних днів залишилася не виконаною.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 01 грудня 2014 року в розмірі 1602227,37 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 894224,37 гривень, заборгованості по відсотках в розмірі 281711,91 гривень, заборгованості по комісії в розмірі 8495,28 гривень, пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 96060,79 гривень., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 162269,39 гривень, пені за несвоєчасну сплату комісії в розмірі 2983,39 гривень, відшкодування 3% від інфляції в розмірі 120685,72 гривень.

Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 572, 589 ЦК України у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч.1 ст. 575 ЦК України).

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Договором іпотеки від 12 травня 2008 року передбачено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору (п.п.3.1.3., 4.2., 4.3., розділ 6).

Встановлено, що ОСОБА_2 належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 1 грудня 2014 року з врахуванням ст.625 ЦК України становить 1602227,37 гривень та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 894224,37 гривень, заборгованості по відсотках в розмірі 281711,91 гривень, заборгованості по комісії в розмірі 8495,28 гривень, пені за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 96060,79 гривень, пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 162269,39 гривень, пені за несвоєчасну сплату комісії в розмірі 2983,39 гривень, відшкодування 3% від інфляції в розмірі 120685,72 гривень.

Дана обставина підтверджується розрахунком заборгованості (т.1 а.с.37-47).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, позивачем виконано вимоги ст.35 Закону України «Про іпотеку» та п.6.1 Договору іпотеки, 21.10.2014 року надіслано відповідачу та боржнику письмову вимогу про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с.33).

Вимоги банку відповідачем та боржником залишилися не виконані.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги АТ «Ощадний банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції помилково врахував до складових заборгованості в рахунок якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки заборгованість по комісії (п.1.8. кредитного договору) в розмірі 8495 гривень 28 копійок та заборгованість по пені за несвоєчасну сплату комісії в розмірі 2983 гривні 39 копійок.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у п.1.8. кредитного договору передбачено сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту в розмірі 0,3 % річних на залишок заборгованості по кредиту щомісячно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу.

Нарахування боржнику комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме в якості компенсації за сукупні послуги банку є незаконним.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині помилково зазначив про те, що вказана комісія підлягає до задоволення та зарахував її до суми заборгованості в рахунок якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки.

У зв’язку з тим, що суд апеляційної інстанції відмовляє у сумі боргу по комісії в рахунок якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно безпідставною є і нарахована пеня за несвоєчасну сплату комісії в задоволенні якої також слід відмовити.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано висновки проведених судово-бухгалтерських експертиз слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновки проведених судових експертиз, а саме відповідь на поставлені судом питання не можуть змінити чи спростувати обґрунтованості позовних вимог банку, розрахунку заборгованості, що поданий банком та здійснений у відповідності до умов укладеного між сторонами кредитного договору.

Так, висновок експерта за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи №161/14 від 10 грудня 2014 року (т.1 а.с.108-173) зроблений в іншій цивільній справі і стосується іншого періоду заборгованості, зокрема, станом на 24 грудня 2013 року; у висновку судово-економічної експертизи №38 від 08 грудня 2015 року відсутня мотивувальна частина, а розрахунок заборгованості не містить окремо складових по пені, крім того експертом не враховано факт визнання сторонами заборгованості по кредиту станом на 28 квітня 2010 року, внаслідок чого визначена надалі сума заборгованості є меншою від реальної, що в свою чергу призвело до неправильного нарахування відсотків та штрафних санкцій (т.2 а.с.186-218).

У висновку додаткової судово-економічної експертизи №227/16 від 02 червня 2016 року судовий експерт вдався до аналізу правомірності нарахування 3% відсотків річних та індексу інфляції, а також нарахування пені із врахуванням строку позовної давності, тобто вирішував питання права, що виходить за межі компетенції експерта та поставлених перед ним питань (т. 4 а.с. 83-116).

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не спростували наданий банком розрахунок заборгованості.

Таким чином, допущені помилки при здійсненні зазначених судових експертиз дають обґрунтовані підстави для визнання висновків експертів неналежними доказами у справі.

Безпідставними є доводи апелянта щодо пропуску банком строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи (т. 1 а.с.31, т. 4 а.с. 40) банком направлено на адресу відповідача та третьої особи вимоги за №26-3/6380 та № 26-3/6378 щодо відкликання кредиту. Зміст вимог зводиться до того, що у зв’язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором банк вимагає повернення всієї суми кредиту та інших платежів передбачених умовами кредитного договору. У вимогах встановлено термін для дострокового повернення кредиту та інших платежів - на протязі 30 календарних днів з моменту отримання вимоги. Згідно поштових повідомлень (т. 1 а.с.31 зворотній аркуш) вимоги отримані адресатами 19 грудня 2011 року.

Таким чином, строк позовної давності слід починати відраховувати з 18 січня 2012 року .

Відповідно до п.7.8 кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов’язань позичальника (в тому числі щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені умовами цього Договору (т.1 а.с.12).

З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж по відсотках ОСОБА_2 здійснив 27 жовтня 2011 року в розмірі 1500 гривень (т.1 а.с.39).

Відповідно до додаткового договору №4 від 30 липня 2010 року до кредитного договору нараховані проценти повинні бути сплачені позичальником до останнього робочого дня кожного місяця (т.1 а.с.19).

Отже, строк позовної давності в цьому випадку повинен вираховуватись після 30 листопада 2011 року, тобто з 1 грудня 2011 року.

Згідно поштового штампу на конверті позовна заява направлена банком до суду 1 грудня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності (т.1 а.с.52).

Щодо доводів апелянта відносно зазначення в рішенні суду першої інстанції початкової ціни предмета іпотеки в розмірі 1709942 гривень слід зазначити наступне.

В процесі розгляду справи апеляційним судом, за клопотанням апелянта, проведена комплексна оціночно-будівельна та оціночно-земельна експертиза.

Згідно висновку №18042 вказаної експертизи від 30 травня 2018 року загальна вартість предмета іпотеки (житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельної ділянки) становить 3674533 гривень, зокрема, житлового будинку №134 з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 2 984 863 гривень; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 689 670 гривень, а тому рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни предмету іпотеки підлягає зміні із зазначенням початкової ціни предмета іпотеки в розмірі 3 674 533 гривень.

Відносно доводів апелянта щодо відсутності в договорі пункту 6.6. слід зазначити наступне.

Як вбачається з договору іпотеки (т. 1 а. с 23-27), то в ньому міститься пункт 6.5, а після нього йде пункт 6.7. Зі змісту розділу 6 договору вбачається, що пункт 6.6 існує, проте банком не проставлена дана цифра.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність цифри 6.6, як зазначення пункту договору іпотеки, не впливає на наслідки застосування умов розділу 6 договору до договірних відносин сторін та жодним чином не впливає на визначений банком в позовній заяві спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом укладення банком від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, не суперечить вимогам закону та умовам договору іпотеки.

Також суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовивши ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову про визнання розрахунку заборгованості недійсним, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором не породжує прав та відносин для сторін спору і є одним із доказів по справі, якому суд дає правову оцінку.

Крім цього, такий спосіб захисту, як визнання недійсним розрахунку заборгованості, не передбачений ст. 16 ЦК України.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині визначення загальної суми боргу станом на 01 грудня 2014 року та в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки слід змінити.

Визначити розмір загальної суми боргу за договором відновлювальної кредитної лінії №997 від 12 травня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління та ОСОБА_2 станом на 01 грудня 2014 року в сумі 1 590 748 гривень 96 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 894 224 гривень 37 коп., заборгованості по відсотках в розмірі 281 711 гривень 91 коп., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 162 269 гривень 39 коп., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 96 060 гривень 79 коп., відшкодування 3% річних за прострочення заборгованості в розмірі 35 796 гривень 78 коп., втрат від інфляції в розмірі 120 685 гривень 72 коп.

Визначити початкову ціну предмета іпотеки в розмірі 3 674 533 гривень, зокрема, житлового будинку №134 з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 2 984 863 гривень; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 689 670 гривень.

В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 січня 2017 року в частині визначення загальної суми боргу станом на 01 грудня 2014 року та в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки змінити.

Визначити розмір загальної суми боргу за договором відновлювальної кредитної лінії № 997 від 12 травня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Чернівецького обласного управління та ОСОБА_2 станом на 01 грудня 2014 року в сумі 1 590 748 гривень 96 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 894 224 гривень 37 коп., заборгованості по відсотках в розмірі 281 711 гривень 91 коп., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 162 269 гривень 39 коп., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 96 060 гривень 79 коп., відшкодування 3% річних за прострочення заборгованості в розмірі 35 796 гривень 78 коп., втрат від інфляції в розмірі 120 685 гривень 72 коп.

Визначити початкову ціну предмета іпотеки в розмірі 3 674 533 гривень, зокрема, житлового будинку №134 з належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 2 984 863 гривень; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0018, що знаходиться по вул. Сторожинецькій, 134 в м. Чернівці в розмірі 689 670 гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови – 05 липня 2018 року.

Головуючий М.І.Кулянда

судді: О.О.Одинак

ОСОБА_4