Постанова № 75130079, 04.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/974/18Головуючий по 1 інстанції - Черненко В.О. Категорія: 69 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

секретар Анкудінов О.І.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року (ухвалене в приміщенні Городищенського районного суду Черкаської області 18 квітня 2018 року, повний текст якого виготовлено 25 квітня 2018 року під головуванням судді Черненка В.О.) у справі за заявою ОСОБА_3, за участю заінтересованої особи: Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про встановлення факту постійного проживання батька дитини на території України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, апеляційний суд, -

в с т а н о в и в :

15 лютого 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання батька дитини на території України.

В обгрунтування вимог заяви, ОСОБА_3 вказала, що вона є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_5, з яким вона з 08 вересня 1992 року перебувала у зареєстрованому шлюбі є його батьком.

ІНФОРМАЦІЯ_6 року її чоловік ОСОБА_4 помер. За обліковими даними Мліївської сільської ради Городищенського району, Черкаської області, ОСОБА_5, будучи громадянином СРСР, проживав без відмітки про прописку на території с. Мліїв, Городищенського району, Черкаської області в період 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року. У 2003 році, після народження їхнього сина ОСОБА_4, вони сім'єю переїхали проживати на територію України в м. Чернівці.

Їхній син з 01 вересня 2007 року по 27 червня 2017 року навчався в Чернівецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 Чернівецької міської ради.

Після смерті чоловіка, вони разом із сином переїхали проживати в с. Мліїв, Городищенського р-ну, Черкаської обл.

З 01 вересня 2017 року син навчається в Городищенській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів № 2 в 11 класі та, з метою подальшої реалізації свого права на освіту, готується до участі у зовнішньому незалежному оцінюванні.

Зважаючи на дані обставини, її син досяг шістнадцятирічного віку та має намір набути громадянство України і оформити паспорт громадянина України, в чому йому було відмовлено.

З метою встановлення причини відмови у видачі паспорта громадянина України, вона звернулася до Городищенського РС УДМС в Черкаській області, на що їй письмово повідомлено, що її син є громадянином Вірменії за народженням, проте має право набути громадянство України за територіальним походженням, за належного підтвердження факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року його батька ОСОБА_5

Враховуючи викладене, вона звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, на території України до 24 серпня 1991 року, в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, постійно проживав на території України по АДРЕСА_1 в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про встановлення факту, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що заявник надала суду достатньо обгрунтованих доказів на підставу своїх вимог, показами свідків підтверджено обставини на які вказувала заявниця, представник заінтересованої особи Управління ДМС України в Черкаській області не заперечував проти задоволення вимог заяви, що свідчить про відсутність спору про право, тому заява була задоволена.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду Управління ДМС України в Черкаській області оскаржило його у встановленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги, Управління ДМС України в Черкаській області вказало, що на підтвердження факту постійного проживання свого померлого чоловіка ОСОБА_3 надала суду копію аркушу по господарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки, довідку виконкому Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 (виданої на підставі запису в по господарській книзі), підтвердила свою особу, факт перебування у шлюбі з ОСОБА_5, батьківство ОСОБА_4 Вказані докази були прийняті районним судом і на підставі них ухвалено рішення про задоволення заяви.

Однак, особа, що подає апеляційну скаргу вказала, що витягу з по господарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки недостатньо для підтвердження факту постійного проживання на території України чоловіка заявниці, оскільки такий витяг лише підтверджує факт прибуття ОСОБА_5 05 грудня 1988 року до вказаного домоволодіння в с. Мліїв та вибуття з нього 30 листопада 1990 року, а жодного іншого документа, відповідно до якого можливо підтвердити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (трудової книжки, військового квитка, виписки з Держархіву Черкаської області про прийняття чи звільнення з роботи) в матеріалах справи не міститься.

Крім того, судом першої інстанції не досліджувалися вимоги ведення погосподарського обліку станом на період проживання в Україні ОСОБА_5 та не вивчалося питання підстав проживання останнього в домогосподарстві, в якому зазначено його у якості голови двору (господаря або власника). Також не з'ясовано судом першої інстанції дати і місця вибуття попереднього голови сім'ї з членами домогосподарства через відсутність відповідних записів у по господарській книзі та можливості їх допиту в якості ймовірних свідків для підтвердження факту, зазначеного заявницею.

На копіях аркушів по господарської книги міститься нерозбірливий запис про місце роботи ОСОБА_7 в період проживання останнього в домоволодінні с. Мліїв. Також, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження смерті ОСОБА_5

За таких обставин, Управління ДМС України в Черкаській області вважає, що ОСОБА_3 надала суду докази, які є сумнівними та недоведеними належним чином, інших підтверджуючих доказів в обгрунтування заяви не надано, тому рішення суду ухвалено без належного встановлення обставин справи та дослідження доказів, а тому підлягає скасуванню з постановлення нової постанови про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3

У відзиві, що надійшов від ОСОБА_3, остання вказала, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування немає.

В обгрунтування відзиву вказано, що листом Городищенського районного сектору УДМС в Черкаській області їй було повідомлено про те, що її син ОСОБА_4 є громадянином Вірменії, проте має право набути громадянство України за територіальним походженням за належного підтвердження факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року його батька ОСОБА_5

З метою набуття її сином громадянства України за територіальним походженням, вона посилалася на норми ЗУ «Про громадянство України» та ЗУ «Про правонаступництво України» звернулася до суду про встановлення юридичного факту. В обгрунтування доводів заяви, ОСОБА_3 надано облікові дані Мліївської сільської ради Городищенського р-ну Черкаської обл. про те, що ОСОБА_5, будучи громадянином СРСР був головою двору будинковолодіння по АДРЕСА_1 та проживав у ньому в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Представник заінтересованої особи в суді першої інстанції не наполягала на подачі інших письмових доказів, які б підтвердили факт проживання ОСОБА_5 на території УРСР та в судових дебатах зазначила, що поданих заявником доказів достатньо, а тому заперечень щодо задоволення заяви немає.

Вважає, що районний суд задовольнивши її заяву про встановлення факту, повністю дослідив всі матеріали справи та правильно застосував норми закону під час її розгляду, а тому підстав для скасування судового рішення немає.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦПК України до заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Підстави набуття громадянства України передбачені ст. 6 Закону України «Про громадянство України», згідно з якою громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» передбачені умови набуття громадянства України за територіальним походженням, зокрема, частиною 1 даної статті встановлено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Відповідно до рекомендацій, викладених Верховним Судом України в листі від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом від 18 січня 2001 р. N 2235-III «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року.) або набрання чинності Законом N 2235-III (13 листопада 1991 року.). Судам слід мати на увазі, що питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону N 2235-III, також Указом Президента України від 27 березня 2001 р. N 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Відповідно до положень Закону N 2235-III та Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 являється матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4, а ОСОБА_5, з яким вона з 08 вересня 1992 року перебувала в зареєстрованому шлюбі є його батьком.

ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_5 помер, в підтвердження чого суду апеляційної інстанції було надано належним чином завірений та оформлений переклад свідоцтва про смерть.

Після досягнення повноліття ОСОБА_4 йому було відмовлено в у видачі паспорта громадянина України.

З метою встановлення причин відмови ОСОБА_4 у видачі паспорта громадянина України, ОСОБА_3 звернулася до Городищенського районного сектору УДМС в Черкаській області, де їй повідомили, що ОСОБА_4 є громадянином Вірменії за народженням, проте має право набути громадянство України за територіальним походженням за належного підтвердження факту проживання на території України до 24 серпня 1991 року його батька ОСОБА_5, про що ухвалюється в судовому порядку відповідне рішення.

В підтвердження вимог своєї заяви, ОСОБА_3 надала суду копії паспорту Серії НОМЕР_1; посвідки про постійне проживання № НОМЕР_2; свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3; свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4; погосподарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки; довідки виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 12 вересня 2017 року № 505 та від 14 лютого 2018 року № 75; довідку директора Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 від 18 вересня 2017 року № 431; довідки Городищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ № 2 Городищенської районної ради від 11 жовтня 2017 року № 112 та від 21 лютого 2018 року № 48; відповідь на звернення Городищенського РС УДМС України в Черкаській області від 14 грудня 2017 року від 1049. Крім того, були враховані пояснення свідків, які підтвердили факт проживання померлого ОСОБА_5 на території України в період до 24 серпня 1991 року.

В апеляційній скарзі, Управління ДМС України в Черкаській області зазначило, що надані заявницею письмові докази в підтвердження вимог заяви є сумнівними та недоведеними належним чином і в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного безперервного проживання померлого на території України в період з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Статтею 1 ЗУ «Про громадянство» чітко визначені поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт або мають посвітку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 рік.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 в редакції від 27 червня 2006 року № 588/2006, передбачає, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до п. 1 ст. 8 ЗУ «Про громадянство України» особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до ЗУ «Про правонаступництво України» або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянського Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки подає до відповідного органу заяву про набуття громадянства за територіальним походженням, зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

При цьому, при вирішенні питання про обґрунтованість заявленої вимоги суду, крім перевірки та встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, необхідно встановити той факт, що заявник подав до компетентного органу зобов'язання припинити іноземне громадянство письмово оформлену заяву іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданств) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (абз. 12 ст. 1 ЗУ «Про громадянство України).

На підтвердження доводів своєї заяви, ОСОБА_3 було надано суду першої інстанції копію витягу з погосподарської книги Мліївської сільської ради станом на 1986-1990 роки, довідку виконкому Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 (виданої на підставі запису в по господарській книзі), з яких вбачається, що ОСОБА_5 прибув до України з Вірменії 05 грудня 1988 року та вибув до Вірменії 30 листопада 1990 року.

У вказаний період проживав без реєстрації в с. Мліїв Городищенського р-ну, що також підтверджується довідкою № 75 виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського р-ну (а.с. 17). Був головою двору за адресою АДРЕСА_1. Працював майстром побуткомбінату, спеціалістом.

Дані докази разом з показами свідків були визнані судом першої інстанції достатніми та стали підставою для задоволення заяви.

Однак, задовольняючи заяву, районний суд не звернув увагу на ту обставину, що надані заявником докази лише підтверджують факт прибуття ОСОБА_5 05 грудня 1988 року до вищезазначеного домогосподарства в с. Мліїв та вибуття з нього 30 листопада 1990 року, а жодного іншого документа, відповідно до якого можливо підтвердити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (трудової книжки, військового квитка, виписки з Держархіву Черкаської області про прийняття чи звільнення з роботи) в матеріалах справи не міститься. Таких підтверджуючих даних не було надано ОСОБА_3 і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Крім цього, як вбачається з витягу погосподарської книги, зроблені в ній записи не відповідають встановленим формам первинної облікової документації, визначеним Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженою наказом Державного комітету статистики України 18 квітня 2005 року № 95, якою визначено порядок організації, ведення та поводження з документами погосподарського обліку з метою упорядкування і систематизації первинних даних та інформаційного забезпечення органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування всіх рівнів щодо соціально-демографічних характеристик населення.

Пунктом 1.9 вищевказаної Інструкції передбачено, що усі форми погосподарського обліку мають бути заповнені належним чином відповідно до вказівок даної Інструкції щодо їхнього складання й ведення, зокрема: усі записи мають бути зроблені чітко, внесені уточнення обгрунтовані, а там, де це передбачено, завірені підписом голови домогосподарства та особи, що здійснювала запис; будь-які підчистки та не обумовлені текстовим записом виправлення в формах не допускаються. Будь-які виправлення та перекреслення мають бути обумовлені та завірені підписом голови або секретаря виконкому місцевої ради (особи, яка виконує функції секретаря виконкому місцевої ради).

Списки осіб, що тимчасово проживають на території сільських населених пунктів, у відповідності до пункту 3.1 Інструкції велися систематично протягом року так само, як і в погосподарських книгах у записах форми № 2.

Згідно п. 3.3 Інструкції, до категорії осіб, що тимчасово проживають, слід було зараховувати іноземних підданих, які прибули на територію ради на сезонну або тимчасову роботу.

Відомості про осіб, що проживають на території ради тимчасово і занесені до форми № 2 в алфавітну книгу домогосподарств не включаються.

Як вбачається із встановлених обставин, надані заявницею докази констатують лише проживання її покійного чоловіка ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1, як голови двору, даних про те, що він був власником двору суду не надано.

Крім того, розглядаючи справу, районний суд не звернув уваги на ту обставину, що наявні в матеріалах справи копії аркушу погосподарської книги містять виправлення при зазначенні місяця народження ОСОБА_5, які не засвідчені в установленому Інструкцією порядку.

Також, у довідці виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 14 лютого 2018 року № 75 зазначено, що ОСОБА_5 проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 з 05 грудня 1988 року по 30 листопада 1990 року без реєстрації, що підтверджується записами у погосподарській книзі. Проте, зазначені дані не узгоджуються з вимогами до обліку, існуючими на час, що досліджується, оскільки Інструкцією було передбачено обліковувати осіб, які фактично проживають на території певної ради, але чиє місце проживання зареєстроване за її межами в іншій обліковій книзі форми № 2. Відомостей з облікової погосподарської книги № 2 ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не надано.

Досліджуючи записи про місце роботи ОСОБА_5, зроблені в погосподарській книзі, не можуть слугувати доказом його проживання на території України, оскільки не вказують на яких умовах (постійно, сезонно чи тимчасово) він працював спеціалістом у побуткомбінаті.

Перевіряючи обґрунтованість та законність рішення суду, суд апеляційної інстанції враховує, що статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, враховуючи наявні матеріали справи, надані сторонами докази як в підтвердження вимог заяви так і їх заперечення, давши належну оцінку кожному доказу окремо та оцінивши їх в сукупності, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не було доведено в судовому засіданні факту саме постійного проживання її покійного чоловіка на території України в період до 24 серпня 1991 року, та не надано цьому підтверджуючих доказів (трудової книжки, військового квитка, виписки з Держархіву Черкаської області про прийняття чи звільнення з роботи), що стало б підставою для отримання громадянства їхнім спільним сином ОСОБА_4

Крім того, матеріали справи містять докази, що і заявниця і її син являються громадянами Вірменії, померлий чоловік заявниці - ОСОБА_5 також був громадянином Вірменії, вірменином, що підтверджується доданим до відзиву на апеляційну скаргу свідоцтвом про смерть.

Тому, доводи апеляційної скарги про недоведеність ОСОБА_3 своїх вимог, дають підстав вважати, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому, апеляційний суд приходить до висновку, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції неповно досліджено матеріали справи та надано неналежну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам у їх сукупності і за таких обставин є всі підстави для скасування судового рішення та винесення нової постанови про відмову у задоволенні заяви.

Крім того, у відповідності ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме платіжного доручення № 336 від 11 травня 2018 року УДМС України в Черкаській області сплатило за подачу апеляційної скарги 568 грн. 60 коп. судових витрат, тому саме така сума підлягає стягненню з заявника ОСОБА_3 на користь зацікавленої особи.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області задовольнити.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області 18 квітня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_3, за участю заінтересованої особи: Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про встановлення факту постійного батька дитини на території України скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання батька дитини на території України відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 528 грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст постанови виготовлено 05 липня 2018 року.