Рішення № 75128718, 05.07.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3242/18

Провадження № 2/638/2793/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Панікарук В.В., Крупенко Л.С., Соколенко Ю.О.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 2007 року, який рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 16.09.2009 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Зазначає, що протягом тривалого часу ОСОБА_2 життям сина не цікавиться, не телефонує, не виявляв та не виявляє бажання спілкуватися та приймати участь у його вихованні. Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Жодного разу не з'явився до школи на батьківські збори та на свята. Вказує, що відповідач у добровільному порядку не надає допомоги на утримання сина. Крім того, з 21.06.2013 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають спільну дитину. З дітьми та чоловіком проживають з батьками за адресою: АДРЕСА_1. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення, між позивачем, дитиною та чоловіком позивача склались усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей. Син відноситься до чоловіка як до батька. При цьому зазначає, що відповідач жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування дитини та нею не створювались перешкоди у спілкуванні дитини з батьком та прийманні його участі у вихованні. Вважає такі дії відповідача такими, що свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання відповідача виконувати відносно дитини батьківські обов'язки. Вказує, що відповідач дав згоду на позбавлення його батьківських прав.

За клопотанням позивача ухвалою від 02.07.2018 року суд залишив без розгляду вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

В судовому засіданні позивач позов підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні вимоги позову визнав, надав нотаріально посвідчену заяву про визнання позову,

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав пояснення, згідно яких просив справу розглядати без участі представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради. Позовні вимоги підтримує.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Цей факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданого 29.07.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову №3 Харківського міського управління юстиції.

З матеріалів позову вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 16.09.2009 року.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні.

Зі змісту позовної заяви та з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини. Не спілкується з дитиною та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Згідно довідки №05 від 09.01.2018 року, наданої директором КЗ «ХГ №169» батько ОСОБА_3 не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах.

Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).

Згідно висновку №353 від 29.05.2018 року, наданого Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради Харківської області, який діє від імені органу опіки та піклування в інтересах дитини, Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Згідно ст.ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п 16 ППВСУ від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання ними своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов'язками стосовно свого сина та ухиляється від їх виконання по вихованню дитини, а тому, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, вважає за необхідне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Даний висновок суду ґрунтується на зібраних у справі доказах, наведених вище, з урахуванням обґрунтованого висновку Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради.

В підготовчому судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнав. Крім того, надав нотаріально посвідчену заяву, згідно якої встановлено, що він не приймає жодної участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, позовні вимоги в частині позбавлення його батьківських прав стосовно його сина ОСОБА_3 визнає повністю.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У відповідності до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі вищевикладеного, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, ст.ст. 141, 150, 164 Сімейного кодексу України, ст.ст.8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ППВСУ від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, рнокпп НОМЕР_1, АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, рнокпп НОМЕР_2, АДРЕСА_3) судовий збір у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.

Повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, рнокпп НОМЕР_2, АДРЕСА_3) з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого 20.02.2018 року за квитанцією №42 в сумі 704,80 грн., тобто 352, 40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення буде складено 05.07.2018 року.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк