Постанова № 75127022, 03.07.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи: 656/263/18 Головуючий в І інстанції: Крисанова В.І.

Номер провадження: №22-ц/791/912/18 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.,

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В.,

секретар Прушинська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Іванівського районного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року, у складі судді Крисанової В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

19 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, в якому просив:

--- усунути перешкоди у користуванні частиною його земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача демонтувати та перенести в інше місце частину її металевого кіоску розміром 1,29м х 6м, який займає 0,0005га його земельної ділянки з західної сторони від будівлі кам'яного ларька, на відстань не менше 1,79м від західної стіни його нежитлової будівлі кам'яного ларька;

--- зобов'язати відповідача перемістити на відстань не менше 10м її сталевий кіоск розміром 4,5м х 6м від зовнішніх стін його нежитлової будівлі кам'яного ларька, який розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1;

--- стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану протиправним тривалим захопленням частини його нерухомого майна та завданими у зв'язку з цим стражданнями у розмірі 10000грн;

--- стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на лікування в розмірі 512грн.

Позов обґрунтований тим, що він є власником нежитлової будівлі кам'яного ларька за вказаною адресою на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.07.2009 року. Також у вересні 2012 року він став власником земельної ділянки для обслуговування будівлі кіоску (ларька), отримавши Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0044кв.м.

Після оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на відстані 0,5м від його кіоску відповідач встановила на його (позивача) земельній ділянці, в порушення багатьох норм чинного законодавства свій металевий кіоск, частина якого розміром 4,5м х 6м без його погодження встановлений між його кам'яною спорудою та магазином "ІНФОРМАЦІЯ_1", який є власністю його (позивача) дружини. Тим самим він був позбавлений права користування своєю земельною ділянкою площею 0,0005кв.м та був обмежений в доступі до стіни свого кам'яного ларька.

На його вимоги відповідач відмовляється звільнити частину його земельної ділянки, заявляючи, що в неї є всі необхідні документи на розміщення кіоску.

Ухвалою судді Іванівського районного суду Херсонської області від 03 травня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначену ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. Зокрема зазначив, що суд помилково виходив з того, що він є фізичною особою-підприємцем, оскільки він був діючим ФОП у період з 02.11.2006 року по 18.06.2013 року і в червні 2013 року припинив підприємницьку діяльність, здійснивши державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності 18.06.2013 року, про що є інформація в ЄДРЮОФОП.

Заслухавши доповідача, перевіривши відповідність ухвали вимогам процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції, пославшись на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, п.6 ч.1 ст.20 ГПК України, виходив з того, що спір віднесено до юрисдикції господарського суду, оскільки виник між фізичними особами-підприємцями, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

Проте, з таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.07.2009 року позивач ОСОБА_2, як фізична особа, є власником нежитлової будівлі ларька за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Також на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 07.09.2012 року ОСОБА_2 став власником земельної ділянки для обслуговування будівлі кіоску площею 0,0044га (а.с.10).

Із матеріалів вбачається, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. На обґрунтування позову він послався, зокрема, на ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України.

Відповідно до долученого при апеляційному розгляді справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_2 був діючим ФОП у період з 02.11.2006 року по 18.06.2013 року, 02.11.2006 року було проведено державну реєстрацію ФОП, а 18.06.2013 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП (а.с.67-72).

Аналогічна інформація була і в Витягу з ЄДРЮОФОП, на який посилався суд при винесенні оскаржуваної ухвали (а.с.60-61).

В останньому Витягу ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, дата проведення відповідної державної реєстрації - 17.09.2007 року.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно п.6 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Предметом спору у цій справі є захист порушених прав позивача - фізичної особи - як власника нерухомого майна та земельної ділянки від незаконних дій іншої особи, які полягають у встановленні відповідачем, яка є фізичною особою-підприємцем, на земельній ділянці позивача для обслуговування будівлі кіоску, в порушення норм законодавства свого металевого кіоску, частина якого без погодження позивача встановлена між його кіоском та магазином "ІНФОРМАЦІЯ_1", який є власністю дружини позивача.

Отже, спір виник із цивільних правовідносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, слід зазначити й таке.

Згідно з ч.1 ст.318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу. А відповідно до останньої учасниками цивільних відносин визнаються: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.325 цього ж кодексу суб'єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною 2 ст.2 ЗК України визначено, що суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

А відповідно до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Отже, надання у власність або оренду земельної ділянки не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця.

Згідно з ч.1 ста.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК України).

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, земельної ділянки, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.50 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно з ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У відповідності з ч.1 ст.58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи, зокрема право власності та право оренди на земельну ділянку, право власності на нерухоме майно набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Як зазначено, позивач, як фізична особа, є власником з 16.07.2009 року нежитлової будівлі кіоску (кам'яного ларька) за адресою АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.07.2009 року, а також власником з 07.09.2012 року земельної ділянки для обслуговування будівлі кіоску площею 0,0044га.

Відтак, позивач набув цивільні права на земельну ділянку та нерухоме майно у спірних правовідносинах як фізична особа - суб'єкт земельних відносин та відносин з приводу права власності на нерухоме майно.

Наявність у позивача статусу підприємця з 02.11.2006 року не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки чи іншого нерухомого майна.

У разі позбавлення позивача статусу підприємця він не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов'язків фізичної особи, зокрема і права власності на земельну ділянку чи інше нерухоме майно, придбані для здійснення підприємницької діяльності.

Законодавство України не передбачає обмежень для фізичних осіб щодо нової державної реєстрації статусу фізичної особи-підприємця у будь-який час після того, як до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року у справі у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39 цс 18).

Отже, для розгляду справи в порядку цивільного судочинства у цій справі не має правового значення наявність чи припинення у позивача статусу фізичної особи-підприємця на час розгляду справи.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства лише тому, що позивач ОСОБА_2 з 02.11.2006 року є фізичною особою-підприємцем.

Відтак, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Тобто, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційний суд не може визнати законною і обґрунтованою оскаржувану ухвалу, що відповідно до п.6 ч.1 ст.374 та п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, п.6 ч.1 ст.374 та п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Іванівського районного суду Херсонської області від 03 травня 2018 рокускасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 05 липня 2018 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська