Постанова № 75122515, 02.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 399/285/17

провадження № 22-ц/781/937/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого – доповідача Голованя А.М.,

суддів: Мурашка С.І., Черненко В.В.,

за участю секретаря Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ОСОБА_1»;

відповідачі – ОСОБА_2, Фермерське господарство «Голов’янко», державний реєстратор Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області ОСОБА_3;

розглянув у режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ОСОБА_1» на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року у складі судді Шуліки О.О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року СТОВ «СТОВ ОСОБА_4 «Еліта Придніпров’я» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ФГ «Голов’янко», державного реєстратора Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області ОСОБА_3 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, та скасування рішення про його державну реєстрацію.

В обґрунтування позову зазначило, що товариство орендує земельну ділянку з кадастровим номером 3524683600:02:000:0321 на підставі договору оренди землі від 15 вересня 2010 року, укладеним із ОСОБА_5 строком на 10 років з моменту реєстрації договору, а саме до 11.03.2022 року.

06 квітня 2017 року товариству стало відомо про укладення 20 грудня 2016 року між ОСОБА_2, який є спадкоємцем попереднього власника та ФГ «Голов’янко» договору оренди зазначеної земельної ділянки.

Згідно ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

У зв’язку з наведеним договір оренди земельної ділянки від 20 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2А та ФГ «Голов’янко», має бути визнаним недійсним з підстав передбачених ст. 215 ЦК України.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 вересня 2010 року, укладеного ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5, строком на 10 років.

Позовні вимоги мотивував тим, що 21 квітня 2015 року помер його батько, після якого він набув в порядку спадкування право власності на спірну земельну ділянку загальною площею 3,0216 га.

Про існування договору оренди земельної ділянки, яку він отримав у спадок від батька він дізнався лише після звернення до нього з позовом ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» у 2017 році.

Проте, вважає, що його батько договір від 15 вересня 2010 року не підписував, а тому він має бути визнаним недійсним, оскільки був укладений поза волею орендодавця.

Ухвалою Онуфріївського районного суду від 22 травня 2017 року первісний та зустрічний позови було об’єднано в одне провадження.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року у задоволенні первісного позову ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 вересня 2010 року, укладений між ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» ставить питання про скасування вказаного судового рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає, що рішення суду є незаконним, зокрема з тих підстав, що висновок експерта не відповідає вимогам, які до нього пред’являються чинним законодавством, також судом безпідставно не застосована позовна давність.

У відзиві, поданому до суду на апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_2 заперечує проти доводів скарги та вважає рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» підтримала доводи апеляційної скарги, а представник ФГ «Голов’янко» висловила заперечення щодо її задоволення.

Відповідачі ОСОБА_2 та державний реєстратор Онуфріївської селищної ради Кіровоградської області, які належним чином були повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з’явилися.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у суді не довів обставин на які посилався на обґрунтування своїх вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ФГ «Голов’янко», оскільки є всі підстави для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним раніше укладеного договору оренди цієї ж земельної ділянки від 15 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1».

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.

Судом першої інстанції установлено, що 15 вересня 2010 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Сільськогосподарське ТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3524683600:02:000:0321 загальною площею 3,02 га., який було зареєстровано 12.03.2012 року у відділі Держкомзему в Онуфріївському районі за № 352460004000459.

21 квітня 2015 року ОСОБА_5 помер, після чого, в порядку спадкування, право власності на спірну земельну ділянку набув його син ОСОБА_2

20 грудня 2016 року між новим власником землі ОСОБА_2 та ФГ «Голов’янко» було укладено договір оренди згаданої земельної ділянки, строком на десять років, який зареєстровано в порядку передбаченому законом.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 подав зустрічний позов, в якому поставив питання про недійсність договору оренди землі від 15 вересня 2010 року, укладеного ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5, посилаючись на те, що останній його не підписував.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що перевірка належності підпису ОСОБА_5 та встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України (в редакції 2010 року), тому ухвалою від 31 серпня 2017 року призначив судову – почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта від 18.10.2017 року № 429/430/17-27 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки від 15.09.2010 року, що укладений між ТОВ «Сільськогосподарське ТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5 виконаний рукописним способом, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки від 15.09.2010 року, що укладений між ТОВ «Сільськогосподарське ТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5 виконаний не самим ОСОБА_5, а іншою особою.

Чинним законодавством закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, ніхто не може бути протиправно позбавлений усього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97–ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до вказаної Конвенції, ст. ст. 13-14 Конституції України, ст. ст. 316-317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 16, 19, 21, 23 Закону України «Про оренду землі»).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право на вільне володіння і розпорядження своєю власною земельною ділянкою ОСОБА_2 підлягає захисту, у зв’язку з чим договір оренди земельної ділянки від 15.09.2010 року, укладений між ТОВ «Сільськогосподарського ТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» та ОСОБА_5 має бути визнаний недійсним з підстав передбачених ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що висновок експерта не відповідає як вимогам, які до нього пред’являються так і вимогам чинного законодавства та, що судом безпідставно не застосована позовна давність, не ґрунтуються на доказах та законі.

Порядок призначення та проведення судових експертиз, а також досліджень, регламентовано Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 р. N 53/5 (далі Інструкція N 53/5).

Як убачається з матеріалів справи висновок експертного дослідження є повним, ясним та категоричним.

Посилання апеляційної скарги на те, що вільні зразки підпису, що знаходяться в оригіналах медичних карток № 2342, № 2734 № 3428, № 442, №1721, № 514, № 4709 є неоднозначними і спростовуються тим, що кожна із згаданих карток містить документ під назвою «Інформована добровільна згода пацієнта», затверджений Наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, в якому зазначено прізвище пацієнта, що вказує на достовірність виконання цих підписів саме ОСОБА_5, а не іншою особою.

Крім того, експертний висновок був підтверджений судовим експертом ОСОБА_6, який в суді першої інстанції пояснив, що підпис від імені ОСОБА_5 в оспореному договорі оренди землі виконаний не ним самим, а іншою особою, також експерт зазначив, що документів наданих судом йому було достатньо для проведення експертизи.

Що стосується питання застосування позовної давності, то слід зазначити, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Правильне визначення моменту початку перебігу строку позовної давності визначає наскільки правильно буде вирішено спір. Неправильне визначення цього моменту призводить до штучного скорочення або подовження строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України особа, яка подає позов, (позивач) повинна довести в суді, що вона не мала можливості довідатися про порушення свого права раніше.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що матеріали справи свідчать, що про порушення свого права, а саме про існування спірного договору оренди землі відповідач ОСОБА_7 дізнався коли отримав ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20.04.2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Посилання ТОВ «СТОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_1» на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, є такими, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з позовом до суду відповідач звернувся в межах строку позовної давності.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року, викладеній у справі № 6-48цс15, яка є належним прикладом для її застосування до спірних правовідносин.

Судом першої інстанції була дана належна правова оцінка наявним у справі доказам, з’ясовано всі фактичні обставини справи, встановлення яких має значення для правильного вирішення спору, а тому згідно ч. 1 ст.375 ЦПК України рішення суду зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ОСОБА_1» залишити без задоволення.

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 липня 2018 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді С.І. Мурашко

ОСОБА_8