Рішення № 75120082, 25.06.2018, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1384/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 червня 2018 року м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Галина В.П.

при секретарі Задорожній В.Б.

представника заявниці ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Самборі цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи – Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_3 ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась до суду з цією заявою посилаючись на те, що народилась вона 01.08.1969 року в місті Самбір Львівської області. 04.03.1989 року одружилась із громадянином України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від шлюбу з яким 23.12.1992 року у них народився син - ОСОБА_6.

Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 30.05.2014 року, син заявниці ОСОБА_6 взяв на себе зобов’язання проходити військову службу у Збройних Силах України. Він був зарахований до складу військової частини А3817 (703 окремий полк оперативного забезпечення), отримав звання солдата і призначений на посаду оператора 4-го відділення мінних загороджувачів взводу інженерних загороджень роти загороджень інженерно-саперного батальйону.

Згідно з наказом командира в/ч А3817 (по стройовій частині), від 24.07.2014 року №152, солдат ОСОБА_6 вибув до станції Камиш-Зоря Запорізької області з подальшим переміщенням для виконання завдань інженерного забезпечення на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до наказу командира в/ч А3817 (по стройовій частині) від 22.08.2014 року №177, синові заявниці було продовжено термін відрядження з 22 серпня по 20 вересня 2014 року. Підставою на відрядження військовослужбовця для виконання завдань інженерного забезпечення на території Донецької та Луганської областей було розпорядження тимчасово виконуючого обов’язки начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗСУ від 23.07.2014 року №343/3145.

Зазначає, що у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з ОСОБА_3 ОСОБА_4 війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів, в результаті чого 21 березня 2014 року владою ОСОБА_3 ОСОБА_4 було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую ОСОБА_4 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_4 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 ОСОБА_4 озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної ОСОБА_7" та "Донецької Народної ОСОБА_7", однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.

Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, прийнято постанову Верховної ОСОБА_8 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

Отже, наслідком саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так міжнародною спільнотою.

Що стосується порушень прав заявниці, пов’язаних з російською агресією по відношенню до України, заявниця зазначає наступне.

Як зазначалося раніше, син заявниці ОСОБА_6, 30.05.2014 року уклав контракт зі Збройними Силами України і проходив службу у складі 703 окремого полку оперативного забезпечення (в/ч АЗ 817). При цьому, в період з 29 липня по 31 серпня 2014 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей.

За даними витягу з наказу начальника Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ «Про результати спеціального розслідування» встановлено, що під час виконання бойового завдання в районі села Шевченко Нікольського району, що знаходиться в 5 км від м. Маріуполя Донецької області, 31.08.2014 року загинуло декілька військовослужбовців. Так, під час знаходження бойової групи на рубежі мінування загону загородження, в одному з військових автомобілів здетонував боєкомплект протитанкових мін ТМ-62. Вибухом було повністю знищено один з військових автомобілів, причіпний мінний загороджувач та інші матеріальні цінності. В результаті вибуху загинуло 6 та поранено 4 військовослужбовці. Серед загиблих також був і ОСОБА_6, який в момент вибуху знаходився безпосередньо біля боєкомплекту.

01.09.2014 року Інформаційно-аналітичний центр ОСОБА_8 національної безпеки України надав зведені дані стосовно бойових дій в зоні конфлікту на Донеччині. Так, в Маріупольському районі набувала подальшого загострення обстановка з причини блокування Новоазовська проросійськими найманцями та російськими військовими. Збройні Сили України забезпечували охорону та несення служби на блокпостах навколо Маріуполя Донецької області. Утворено своєрідний форпост українських військ, які не дозволяли таким чином противнику проникнути до Запорізької та Херсонської областей. Військовослужбовці ЗСУ, батальйони територіальної оборони продовжували виконувати спеціальні роботи з укріплення позицій.

Встановлено, що причиною детонації боєприпасів став або вистріл з гранатомету, або бронебійно-запалювальною кулею, випущеною невідомою особою з лісової посадки східніше 100 метрів від місця виконання бойового завдання або з кукурудзяного поля південно-східніше автомобіля. Інших причин події виявлено не було.

Указом Президента України №109/2015 від 26 лютого 2015 року, сина заявниці було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Крім цього, рішенням Самбірської міської ради від 11 вересня 2015 року №1, ОСОБА_6 нагороджено почесним знаком «Почесний громадянин міста Самбора».

Вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий ОСОБА_3 ОСОБА_4, син заявниці ОСОБА_6, загинув 31 серпня 2014 року в районі в районі села Шевченко Нікольського району Донецької області України. Саме внаслідок військової агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України на території Донецької області було порушено невід’ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Вважає, що встановлення факту загибелі її сина внаслідок саме військової агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

В судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_1 заяву підтримала, посилаючись на викладені в ній обставини, просила її задовольнити.

Заінтересовані особи - представник Міністерства соціальної політики України та представник ОСОБА_3 ОСОБА_4, в судове засідання не з'явились, будучи неодноразово повідомленими про день, час та місце розгляду справи, а тому суд розглядає справу у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення представника заявниці, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд доходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, яка народилась 01.08.1969 року в м. Самборі Львівської області та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2; 04.03.1989 року одружилась із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії КА 810822. ( а.с. 22-27).

Із копії свідоцтва про народження серії V-CГ № 294598 відомо, що 23.12.1992 року народився ОСОБА_6, батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_2. ( а.с. 29).

Відповідно до копії контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 30.05.2014 року, ОСОБА_6 взяв на себе зобов’язання проходити військову службу у Збройних Силах України. Він був зарахований до складу військової частини А3817 (703 окремий полк оперативного забезпечення), отримав звання солдата і призначений на посаду оператора 4-го відділення мінних загороджувачів взводу інженерних загороджень роти загороджень інженерно-саперного батальйону. ( а.с. 30-31).

Постановою Верховної ОСОБА_8 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_8 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_3 ОСОБА_4 порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

З даної заяви Верховної ОСОБА_8 України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 захопили будівлі ОСОБА_8 Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_7 Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, а Чорноморський флот ОСОБА_3 ОСОБА_4 заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" ОСОБА_9 проголосив себе головою ОСОБА_8 Міністрів Автономної ОСОБА_7 Крим та закликав президента ОСОБА_3 ОСОБА_4 "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_8 ОСОБА_4 Федеральних зборів ОСОБА_3 ОСОБА_4, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної ОСОБА_7 Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_7 Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної ОСОБА_7 Крим до складу ОСОБА_3 ОСОБА_4, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_3 ОСОБА_4, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_8 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_8 Автономної ОСОБА_7 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_8 України від 15.03.2014 №891-VII, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_8 Автономної ОСОБА_7 Крим підписали з президентом ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_10 "Договір про прийняття до ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_7 Крим і створення у складі ОСОБА_3 ОСОБА_4 нових суб'єктів".

21 березня 2014 року владою ОСОБА_3 ОСОБА_4 було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую ОСОБА_4 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_4 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ ОСОБА_7 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши ОСОБА_7 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 ОСОБА_4 озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_8 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_3 ОСОБА_4 батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної ОСОБА_7" та "Донецької Народної ОСОБА_7". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна ОСОБА_7" та "Донецька Народна ОСОБА_7" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою, про що свідчать наступні докази.

Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi, http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi, http://www.ukrinform.ua/rubric-politvcs/1660771-e s ne viznae referendum na shodi ukraiini 1937380.html). ( а.с. 43-45).

Підтвердженням окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ ОСОБА_3 ОСОБА_4.

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Задіяння регулярних Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".

На засіданні ОСОБА_8 Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв’язку з агресією ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29.08.2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України».

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань ОСОБА_3 ОСОБА_4, що складаються з регулярних з’єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони ОСОБА_3 ОСОБА_4, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам ОСОБА_3 ОСОБА_4, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Зазначене також підтверджується фактами численних затримань громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4 та військовослужбовців Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4.

За даними статті «Міністр оборони Гелетей закликав росіян забрати своїх родичів-військових з України. ФОТО», що була опублікована на веб-сайті «vікпа.іf.ua» 24.08.2014 року біля селища Дзеркальне в Донецькій області, яке знаходиться в 20 км від кордону з Росією, були затримані 10 військовослужбовців контрактної служби зі складу 331-го парашутно-десантного полку (Кострома) 98-ої повітряно-десантної дивізії Повітряно-десантних військ Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. До складу групи також входили артилерійський дивізіон, розвідрота та підрозділи забезпечення загальною кількістю 350-400 осіб, близько 30 бойових машин десанту, 18 артилерійських установок "Нона" та інші автотранспортні засоби загальною кількістю до 60 одиниць. За результатами допиту встановлено, що вказані військовослужбовці тижнем раніше залізничним ешелоном були відправлені з Костроми в Ростов-на-Дону. Затримані були одягнені у військову форму російського зразка, без ознак, маскувальні халати. На техніці розпізнавальні знаки зафарбовані зеленим кольором, замість них нанесені білі кола. (http://vікпа.іf.uа/nеws/саtegory/514/2014/08/26/21268/viеw) ( а.с. 46).

В статті «21-річний курсант з РФ став терористом на Донбасі, "щоб заробити"», опублікованій на веб-сайті «5 каналу» зазначено, що 14 червня, під час проведення антитерористичної операції в Краматорську Донецької області співробітники СБ України спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України затримали п’ять проросійських найманців незаконного збройного формування, які обстріляли українських військових зі стрілецької автоматичної зброї. Однин із затриманих - 21-річний громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4, колишній курсант Краснодарського вищого військового авіаційного училища 5 Ніколай Крилов, розповів, що прибув на схід України "заробити гроші". Під час затримання у Крилова вилучено стрілецьку зброю, 7 тисяч гривень і, так звану, "летную книжку" -персональний звітний документ обліку підготовки пілота. (htts://www.5.uа/аto-nа-skhodi/21 -richnyi-кursant-z-rf-stav-terorystom-na-donbasі-shchob-zarobyty-56398.html) ( а.с. 47).

Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 18.07.2014 року, працівники СБУ разом із військовослужбовцями ДПС України затримали двох громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, які намагалися незаконно перетнути державний кордон України з метою взяти участь в діяльності незаконного збройного формування «ДНР». У ході перевірки в обох затриманих було виявлено російські паспорти та один військовий квиток, в якому було зазначено військову професію «корректировщик огня» (http://www.sbu/gov.ua/sbu/соntrol/uk/рublish/articie?art_id=129082&aсі;саt_id=128580) ( а.с. 48).

29.07.2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів ОСОБА_3 ОСОБА_4. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території ОСОБА_3 ОСОБА_4 і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбататами з ОСОБА_3 ОСОБА_4, які згодом здійснювали напади на об’єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об’єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов’язані з військовими підрозділами ОСОБА_3 ОСОБА_4, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі. ( а.с. 49-50).

Крім цього, 22.12.2017 року дослідницька група Веllingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки ОСОБА_3 ОСОБА_4 і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Веllingcat переконані, що описані та позначені на карті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України ( а.с. 51-53).

Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05.09.2014 року, Мінський меморандум від 19.09.2014 року і «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод» від 12.02.2015 року), за якими ОСОБА_3 ОСОБА_4 та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов’язки по припиненню збройного конфлікту, ОСОБА_3 ОСОБА_4 з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05.09.2014 року Мінського протоколу Збройні сили ОСОБА_3 ОСОБА_4 та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих «гуманітарних конвоїв», які регулярно скеровуються ОСОБА_3 ОСОБА_4 на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання «Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод» від 12.02.2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних сил.

Парламентська асамблея ОСОБА_8 Європи 12.10.2016 року прийняла дві резолюції щодо України, в яких російсько-український конфлікт визначено як «російська агресія» і міститься заклик до ОСОБА_3 ОСОБА_4 вивести свої війська з Донбасу. Мова йде про звіт чеського депутата ОСОБА_11 «Політичні наслідки російської агресії в Україні», за який проголосували 73 члена ПАРЄ, і звіт німецького політика ОСОБА_12.

Також резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної ОСОБА_8 ООН «Ситуація з правами людини в Автономній ОСОБА_7 Крим та місті Севастополь (Україна)» та визнано ОСОБА_3 ОСОБА_4 державою – окупантом.

19.12.2017 року Генеральна асамблея ООН схвалила оновлену резолюцію про стан дотримання прав людини в окупованому Росією Криму, яка підтверджує, що між Україною і Росією існує міжнародний збройний конфлікт. Разом з тим, у документі засуджується ретроактивне застосування ОСОБА_3 ОСОБА_4 власних законів на окупованій території, примусове автоматичне присвоєння кримчанам російського громадянства та відсутність доступу до Криму для Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні. Також резолюція вимагає від ОСОБА_3 ОСОБА_4 «повністю і негайно» виконати проміжне рішення Міжнародного суду ООН від 19.04.2017 року у справі «Україна проти ОСОБА_3 ОСОБА_4» щодо відновлення прав і свобод громадян України на півострові і закликає російську окупаційну владу забезпечити освітній процес українською та кримськотатарською мовами, утриматись від збереження або накладання нових обмежень на можливості кримськотатарської спільноти зберігати свої представницькі інституції, включаючи Меджліс кримськотатарського народу.

Крім цього, відповідно до щорічного звіту попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду ОСОБА_13 від 14.11.2016 року ситуація на території Криму та Севастополя є рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Україною та ОСОБА_3 ОСОБА_4. Також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином, даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно норм Римського Статуту.

Як наслідок, 15.11.2016 року ОСОБА_3 президент ОСОБА_10 підписав розпорядження, відповідно до якого РФ виходить з угоди про Римський статут Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Міжнародний кримінальний суд - орган, покликаний здійснювати правосуддя від імені світової спільноти щодо осіб, винних у скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Кожен з цих термінів трактується по-різному судовим правом різних країн, проте державу, яка приєдналася до Статуту МКС, підтверджують, що вони розуміють їх однаково.

Відповідно до щорічного звіту попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду від 04.12.2017 року міжнародний збройний конфлікт між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 розпочався не пізніше 26.02.2014 року, коли ОСОБА_3 ОСОБА_4 задіяла особовий склад своїх збройних сил для отримання контролю над частинами території України без згоди уряду України. У звіті йдеться про утиски кримських татар, насильницьке переміщення 179 заарештованих осіб на територію РФ, примусову мобілізацію на військову службу жителів Криму, зникнення і вбивства, жорстоке поводження, порушення права на справедливе судочинство, захоплення майна. Також вказується, що право міжнародних збройних конфліктів можна застосувати і після 18.03.2014 року в тій мірі, в якій ситуація на території Криму і Севастополя буде рівнозначна триваючому стану окупації.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, прийнято постанову Верховної ОСОБА_8 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної ОСОБА_8 України "Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_3 ОСОБА_4 та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_3 ОСОБА_4 та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_7 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної ОСОБА_8 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_8 Європи, Парламентської ОСОБА_8 НАТО, Парламентської ОСОБА_8 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_8 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 державою-агресором.

Крім того, військові дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Резолюція Парламентської ОСОБА_8 Європи від 09.04.2014 року рішуче засуджує дозвіл ОСОБА_8 ОСОБА_4 Федерального Зібрання ОСОБА_3 ОСОБА_4 на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права. ( а.с. 78-82).

Резолюція Європарламенту (2014/2965 (Д8Р)) від 15.01.2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику ОСОБА_3 ОСОБА_4, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної -юрндної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права. ( а.с. 83-88).

Резолюція Парламентської ОСОБА_8 Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони ОСОБА_3 ОСОБА_4 та вводить термін «окупований» по відношенню до Автономної ОСОБА_7 Крим та м. Севастополь. ( а.с. 89-92).

Згідно з даними, які містяться на веб-сайті Представництва ООН в Україні від 28.02.2018 року, збройний конфлікт на сході України призвів до загибелі більше ніж 2 530 мирних жителів, а 9 000 було поранено. З огляду на те, що бойові дії в регіоні не припиняються, кількість жертв даного конфлікту лише зростатиме.

За даними Генерального штабу України, з квітня 2014 року по кінець жовтня 2017 року, держава втратила близько 10710 військовослужбовців. З цих осіб 2333 військовослужбовці загинуло, 8377 отримали поранення і травми різного ступеня тяжкості.

Факт тимчасової окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4 частин Донецької та Луганської області, включаючи їх сухопутну територію у межах окремих районів, міст, селищ і сіл, надра та внутрішні води зафіксовано також ст.1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Згідно із статтею 2 вказаного Закону, окупація цих територій є незаконною, будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, а Україна не несе відповідальності за незаконні дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях або за прийняті ними незаконні рішення. Відтак, усю відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, покладається на ОСОБА_3 ОСОБА_4 відповідно до принципів і норм міжнародного права. Вказане свідчить, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08.07.1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, за даними контракту укладеного із Збройними Силами України, ОСОБА_6, 30.05.2014 року проходив службу у складі 703 окремого полку оперативного забезпечення (в/ч А 3817).

При цьому, в період з 29 липня по 31 серпня 2014 року він безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей, що підтверджуються довідкою виданою за підписом командира військової частини А 3817. ( а.с. 93).

Із витягу з наказу начальника Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ від 08.12.14 року «Про результати спеціального розслідування» встановлено, що під час виконання бойового завдання в районі села Шевченко Нікольського району, що знаходиться в 5 км від м. Маріуполя Донецької області, 31.08.2014 року загинуло декілька військовослужбовців. Так, під час знаходження бойової групи на рубежі мінування загону загородження, в одному з військових автомобілів здетонував боєкомплект протитанкових мін ТМ-62. Вибухом було повністю знищено один з військових автомобілів, причіпний мінний загороджувач та інші матеріальні цінності. В результаті вибуху загинуло 6 та поранено 4 військовослужбовці. Серед загиблих також був і ОСОБА_6, який в момент вибуху знаходився безпосередньо біля боєкомплекту. ( а.с. 94-99).

В той же час, як свідчать засоби масової інформації, зокрема Інтернет-портал «Книга пам’яті полеглих за Україну», 31.08.2014 року, внаслідок підриву автомобіля на невизначеному вибуховому пристрої та детонації боєкомплекту (міни) загинув солдат 703-го інженерного полку ОСОБА_6. ( а.с. 100).

01.09.2014 року Інформаційно-аналітичний центр ОСОБА_8 національної безпеки України надав зведені дані стосовно бойових дій в зоні конфлікту на Донеччині. Так, в Маріупольському районі набувала подальшого загострення обстановка з причини блокування Новоазовська проросійськими найманцями та російськими військовими. Збройні Сили України забезпечували охорону та несення служби на блокпостах^ навколо Маріуполя Донецької області. Утворено своєрідний форпост українських військ, які не дозволяли таким чином противнику проникнути до Запорізької та Херсонської областей. Військовослужбовці ЗСУ, батальйони територіальної оборони продовжували виконувати спеціальні роботи з укріплення позицій. Крім цього, Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр заявляв, що просування російських військ у напрямку Маріуполя є підставою для розгляду можливих варіантів посилення політичного та економічного тиску на РФ. ( а.с. 101-103).

За даними статті «У Самборі увіковічнили пам’ять ще одного героя-земляка» від 02.09.2015 року, в честь загиблого українського військовослужбовця, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, найменували школу-ліцей та відкрили меморіальну таблицю. Право відкрити меморіальну дошку було надано матері ОСОБА_14 і міському голові ОСОБА_15. Військовослужбовець прийняв рішення піти на військову службу за контрактом в Збройні сили України (703 інженерний полк) на посаду оператор інженерно-саперного батальйону. 31.08.2014 року загинув під час виконання бойового завдання. ( а.с. 104-105).

Дані статей, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-підтверджують участь у бойових діях регулярних військ ОСОБА_3 ОСОБА_4 в районі міста Маріуполь і, зокрема, села Шевченко Нікольського району Донецької області, і саме цим військам протистояли військовослужбовці 703 окремого полку оперативного забезпечення (в/ч А 3817) Збройних Сил України, де зокрема і проходив військову службу ОСОБА_6

Як зазначено у витязі з наказу начальника Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ «Про результати спеціального розслідування», після вибуху боєкомплекту мін в одному з автомобілів військової частини А 3817, за наказом керівника району «М» ОСОБА_16, до місця події прибула група військовослужбовців. Прибувши на місце події, військовослужбовці побачили уламки та залишки автомобіля. Особовий склад був відсутній. Пізніше, за результатами пошукових робіт було знайдено і складено фрагменти тіл загиблих військовослужбовців та залишки їх речей. За результатами проведеної молекулярно-генетичної експертизи (висновок експерта Дніпропетровського обласного судово-медичної експертизи від 10.10.2014 року №312 в додатках до акта), серед фрагментів тіл військовослужбовців було ідентифіковано тіло ОСОБА_6 Також, для перевірки стану інженерних боєприпасів, які використовувались 31.08.2014 року, була проведена технічна експертиза. За її результатами було встановлено, що самовільна детонація даної партії зброї була виключена. Разом з цим встановлено, що причиною детонації боєприпасів став або вистріл з гранатомету, або бронебійно-запалювальною кулею, випущеною невідомою особою з лісової посадки східніше 100 метрів від місця виконання бойового завдання або і кукурудзяного поля південно-східніше автомобіля. Інших причин події виявлено не було. ( а.с. 94-99).

Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_6 дійсно сталася 31.08.2014 року в Донецькій області внаслідок грубого порушення анатомічної цілісності тіла, викликаного вибуховою травмою. ( а.с. 106, 107-109).

Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що травма та причина смерті ОСОБА_6 31.08.2014 року дійсно пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. ( а.с. 110).

Витягом із наказу командира військової частини А3817 №270 встановлено, що солдата ОСОБА_6 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв’язку зі смертю. ( а.с. 111-112).

Указом Президента України №109/2015 від 26 лютого 2015 року, ОСОБА_6 посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня ( а.с. 113). Крім цього, рішенням Самбірської міської ради від 11 вересня 2015 року №1, ОСОБА_6 було нагороджено почесним знаком «Почесний громадянин міста Самбора». ( а.с. 114).

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до положень постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя ОСОБА_6, передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_7 Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4, Договір між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про українсько-російський державний кордон, ОСОБА_3 ОСОБА_4 вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_6, загинув 31 серпня 2014 року в районі села Шевченко Нікольського району Донецької області України при виконанні обов’язку військової служби у складі військової частини А3817 Збройних Сил України, в результаті збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення статусу ОСОБА_6, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 294, 319 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, при виконанні обов’язку військової служби 30.08.2014 року в районі села Шевченко Нікольського району Донецької області, внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст повного рішення буде складено 02 липня 2018 року.

Суддя