Постанова № 75117227, 27.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3895/18А Справа № 183/2582/16 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_2 та Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_2, де заінтересовані особи: Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 на дії та бездіяльність державного виконавця, -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із вищевказаною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що 28 квітня 2017 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного ВДВС ГГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 53853746) з виконання виконавчого листа №183/2582/16, виданого 29 березня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_3 на його користь 2851,59 грн. відшкодування матеріальної шкоди, 400,00 грн. витрат з проведення автотоварознавчого дослідження та 3295,24 грн. судових витрат, а всього на суму 6546,83 грн. та зобов’язано боржника подати декларацію про доходи, майно і попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (зазначену постанову отримано 25 травня 2017 року). 26 лютого 2018 року в залі судових засідань державний виконавець надала суду інформацію стосовно вищезазначеного виконавчого провадження, а саме, що 29 вересня 2017 року ним здійснено вихід до зареєстрованого місця проживання боржника, однак 29 вересня 2017 року вчинити зазначену виконавчу дію не виявилось можливим, оскільки помешкання за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Набережна, 75, зачинене та його власник відсутній, про що складено відповідний акт та повторно 13 лютого 2018 року здійснив вихід до зареєстрованого місця проживання боржника за адресою: с. Піщанка, вул. Набережна, 75, про що складено відповідний акт в присутності боржника ОСОБА_3 та понятих, яким встановлено, що майно, на яке може бути звернуто стягнення, відсутнє.

Про перевірку майнового стану боржника він дізнався лише 26 лютого 2018 року, жодних документів виконавчого провадження з цього приводу, він, як сторона виконавчого провадження, не отримував і взагалі вважає зазначені акти сфальсифікованими та такими, що не відповідають дійсності.

У зв’язку з чим, ОСОБА_2 просив суд першої інстанції:

- визнати дії, бездіяльність державного виконавця Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 – неправомірними;

- визнати акти від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року, складені державним виконавцем Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 ВП № 53853746 – неправомірними (незаконними);

- постановити окрему ухвалу в зв’язку з порушенням законодавства та виявлені недоліки в діяльності державного виконавця Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 та направити до органів досудового розслідування;

- всі витрати, пов’язані із розглядом скарги покласти на Новомосковський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року скаргу ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця було задоволено частково:

- визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 щодо невиконання вимог ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому провадженні №53853746 у частині не направлення на адресу стягувача всіх документів виконавчого провадження, а саме актів від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року.

В задоволенні іншої частини скарги ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_2 та Новомосковський міськрайонний ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області подали апеляційній скарги, в яких посилаються на порушення судом першої інстанції вимог діючого законодавства України.

Зокрема, ОСОБА_2 не погоджується з оскаржуваною ухвалою в частині відмовлених вимог та просить ухвалу суду в цій частині скасувати і постановити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі.

Щодо Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, то ДВС не погоджується із оскарджуваною ухвалою в частині визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 щодо невиконання вимог ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому провадженні №53853746 у частині не направлення на адресу стягувача всіх документів виконавчого провадження, а саме актів від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року та просить скасувати оскаржувану ухвалу в цій частині і постановити нову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні скарги в повному обсязі.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги – залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участі третьої особи – ПАТ “Українська пожежно-страхова компанія” про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено та стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2851,59 грн. відшкодування завданої матеріальної шкоди, в результаті пошкодження автомобіля, 400,00 грн. витрат, понесених на проведення автотоварознавчого дослідження, 3295,24 грн. судових витрат, а всього – 6546,83 грн.

На виконання судового рішення 29 березня 2017 року видано виконавчий лист у справі.

28 квітня 2017 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53853746, згідно якої відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №183/2582/16 виданого 29 березня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вищевказаних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону).

Згідно ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження”, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур’єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Документи виконавчого провадження державним органам, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим фінансовим установам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим чи службовим особам можуть надсилатися у формі електронних документів. За умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами. У разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також електронною поштою. На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв’язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв’язку. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв’язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв’язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами. Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.

Задовольняючи вимоги скарги ОСОБА_2 щодо визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_4 щодо невиконання вимог ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” у виконавчому провадженні №53853746 у частині не направлення на адресу стягувача всіх документів виконавчого провадження, а саме актів від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не було надано належних доказів в підтвердження направлення заявнику вказаних актів на адресу стягувача та проведення перевірки майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, як то передбачено ч. 8 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження”.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 в частині визнання оскаржуваних актів неправомірними (незаконними) суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано доказів неправомірності вищезазначених актів.

Щодо відмови у розподілі судових витрат, то в цій частині відмови суд першої інстанції дійшов висновку, що діючим законодавством не передбачено відшкодування вартості проїзду та палива при використанні власного транспортного засобу, в даному випадку власного авто ОСОБА_2

Окрім цього, не передбачено чинним ЦПК України виплат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові, іншою стороною добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а тому у відшкодуванні заявникові судових витрат у вигляді добових в розмірі 372,00 грн. суд дійшов висновку про необхідність також відмовити.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області на те, що акти від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року, якими встановлено відсутність майна боржника не є процесуальними документами і їх направлення стягувачу не передбачено вимогами Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки положеннями ст. 28 вказаного Закону передбачено направлення будь-яких документів виконавчого провадження, а вказані акти є документами, що містяться в виконавчому провадженні №53853746 з виконання виконавчого листа №183/2582/16, виданого 29 березня 2017 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2851,59 грн. відшкодування завданої матеріальної шкоди, в результаті пошкодження автомобіля, 400,00 грн. витрат, понесених на проведення автотоварознавчого дослідження, 3295,24 грн. судових витрат, а всього – 6546,83 грн.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на фальсифікацію актів від 29 вересня 2017 року та від 13 лютого 2018 року, якими встановлено відсутність майна боржника та проведення виконавчих дій без виклику стягувача, то колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, так як, по-перше, останнім не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження фальсифікації вказаних актів, а, по-друге, Законом України “Про виконавче провадження” та Наказом Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень” №512/5 від 02 квітня 2012 року не передбачено обов’язку державного виконавця викликати стягувача на проведення виконавчої дії – вихід до зареєстрованого місця проживання боржника з метою виявлення та звернення стягнення на майно, яке йому належить.

Поміж іншого, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у стягненні судових витрат та водночас просить відшкодувати йому судові витрати пов'язанні з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Ознайомившись із обґрунтуваннями ОСОБА_2 щодо відшкодування судових витрат понесених як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при розгляді справи в суді апеляційної, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування вказаних витрат, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 138 ЦПК України витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється КМУ.

Згідно з п. 5 Додатку до постанови КМУ від 27 квітня 2006 року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Такі норми встановлені насамперед постановою КМУ “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” від 02 лютого 2011 року №98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59.

Відповідно до цих документів витрати на проїзд до місця відрядження і назад компенсуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Також компенсуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де проживає особа або де знаходиться суд.

Так, з матеріалів справи не вбачається доказів на підтвердження вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування від місця проживання заявника до місцезнаходження як суду першої інстанції, так і суду апеляційної, внаслідок чого підстав для компенсації вартості проїзду та витрат палива, понесених заявником, у зв'язку із використанням ним власного автомобілю, суд не вбачає. Посилання ж заявника на можливість відшкодування витрат, підтверджених вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п. 3 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, компенсації витрат за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв'язку з явкою до суду, обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. При цьому, сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

Заявником не надано жодного доказу в обґрунтування компенсації витрат, пов’язаних з відривом від звичайних робіт на час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.

Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

ОСОБА_5