Рішення № 75114862, 12.06.2018, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/1883/18

Провадження № 2/242/925/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 р. м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі

- головуючого судді Черкова В.Г.

- при секретарі Кідрон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до Відокремленого підрозділу «Шахта «Курахівська» державного підприємства «Селидіввугілля» про поновлення на роботі та нарахування і сплаті середньої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що він працював на посаді машиніста г/в машин 6 розряду дільниці ПР на шахті «Курахівська» ДП «Селидіввугілля». 22.02.2018 р. підписав контракт про проходження військової служби в Збройних силах України. Наказом від 27.02.2018 р. був звільнений за п.3 ст.36 КЗпП України. Просив поновити строк для прийняття даної позовної заяви; скасувати наказ № 35 с/к від 27.02.2018 р. та поновити ОСОБА_1 на роботі на шахті «Курахівська» дільниці ПР на посаді машиніста 6 розряду г/в машин; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток нарахувань заробітної плати з моменту звільнення - 27.02.2018 р. до дати поновлення на роботі з розрахунку середньомісячної заробітної плати за останні два місяці.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 26.04.2018 р. справу прийнято до провадження судді Черкова В.Г. та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Представником відповідача - Відокремленого підрозділу «Шахта «Курахівська» державного підприємства «Селидіввугілля» - було надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позову через пропуск строку звернення до суду із даним позовом без поважних причин.

Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

Суд, відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 263,264 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року) роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем та з 21.02.2018 р. був звільнений з посади машиніста г/в машин 6 розряду дільниці ПР згідно п.3 ст.36 КЗпП України. (а.с.20).

В матеріалах справи відсутні відомості про час отримання позивачем копії наказу про звільнення.

Натомість у позові позивач просив поновити йому строк на звернення до суду із даним позовом і зазначає, що строк пропущено з поважних причин, так як звертався у зв'язку із порушенням своїх прав до Головного управління держпраці у Донецькій області та 03.04.2018 р. отримав роз'яснення (а.с.21).

Відповідно п. 3 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3, 4 ст. 119 цього Кодексу.

Міністерством Оборони України зпозивачем укладено контракт про проходження військової служби у Зборойних Силах України відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов"язання проходити військову службу в Збройних силах України за погодженням сторін строком на 3 роки. (а.с. 15-19 ).

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини А1964 від 22.02.2018 р. № 43, ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом у Збройні Сили України та зараховано до особового складу військової частини (а.с.15).

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З диспозиції даної статті вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким чином, суд вважає, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на строк три роки, а тому він не підлягає звільненню, а увільняється від роботи (звільняються від виконання посадових обов'язків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275 -VII поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу .

Таким чином, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України.Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоровя і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обовязок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеномуV Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України «Про військовий обовязок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обовязку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про оборону" визначено поняття особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Скасування особливого періоду здійснюється окремим Указом Президента України « Про демобілізацію « після стабілізації обстановки.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у звязку з чим в Україні настав особливий період.

Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід як демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно- рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати мирного часу.

Згідно ст. 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалось.

Водночас питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015р. (справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17.03.2014р.

В той же час, ст. 119 КЗпП України, встановлено, що працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві , сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, в яких вони працювали на час призову.

З огляду на вищезазначене, гарантії, які передбачені ст. 119 КЗпП України, дію особливого періоду в Україні, суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення в повному обсязі.

З огляду на вимоги ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 12,89,141,258-259,265,354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до Відокремленого підрозділу «Шахта «Курахівська» державного підприємства «Селидіввугілля», код ЄДРПОУ 33621568, юридична адреса: Донецька область, м.Селидове, м.гірник, вулТериконна,1, про поновлення на роботі та нарахування і сплаті середньої заробітної платиз - адовольнити.

Скасувати наказ № 35 с/к від 27.02.2018 р. та поновити ОСОБА_1 на роботі на шахті «Курахівська» дільниці ПР на посаді машиніста 6 розряду г/в машин.

Стягнути з Відокремленого підрозділу «Шахта «Курахівська» державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток нарахувань заробітної плати з моменту звільнення - 27.02.2018 р. до дати поновлення на роботі з розрахунку середньомісячної заробітної плати за останні два місяці.

Стягнути з Відокремленого підрозділу «Шахта «Курахівська» державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя