Рішення № 75113670, 25.06.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

25.06.2018 227/2219/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Здоровиці О.В.,

за участю:

секретаря с/з ОСОБА_1

п/позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні в порядку проведення його поділу ,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна набутого під час шлюбу. В ході судового розгляду позивачем були уточнені позовні вимоги, а саме зменшено розмір позовних вимог і позивач просив поділити майно набуте у шлюбі у вигляді вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом визнання за кожним з них право власності на ? частину вказаного приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з відповідачем перебував в зареєстрованому шлюбі 2002 року, який розірвано 2017 році. В період шлюбу було придбано майно, в тому числі нерухоме майно про поділ якого він ставить питання. Мирним шляхом поділити майно, придбане в період шлюбу не вбачається можливим. Зазначає, що після розлучення він пішов і залишив відповідачу майже все майно, яке є спільною власністю. На теперішній час він просить поділити лише нерухоме майно у вигляді вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 визнавши за ним право власності на ? частину вказаного приміщення.

В судове засідання позивач – ОСОБА_4 не з»явився, надавши заяву в якій просив справу розглядати без його участі, за участю його представника адвоката – ОСОБА_2.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав уточнений позов і просив його задовольнити, зазначаючи, що вказане нерухоме майно було придбано в період шлюбу і тому воно є спільним майном подружжя, яке підлягає поділу. Також вказував, що мирним шляхом відповідачка поділити вказану нерухомість не бажає. Після розлучення позивач пішов з дому і залишив все, придбане у шлюбі майно, відповідачу, яке він добровільно залишив останньому і просить лише поділити нерухоме майно у вигляді вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши за ним та за відповідачкою право власності по ? частині вказаного приміщення.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, зазначаючи, що приміщення магазину не може ділитися, оскільки воно використовується нею, як приватним підприємцем в своїй господарській діяльності. Зазначала, що позивач не є підприємцем і тому ця нерухомість не може ділитися. Вказувала на те, що дійсно в період шлюбу була придбана квартира за адресою м.Добропілля вул..Театральна 22/1. Вказане приміщення, згодом, було визнано непридатним для проживання, виведено з житлового і на вказане нежитлове приміщення було видано свідоцтво на нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину, який вона використовує в своїй підприємницькій діяльності. Зазначала, що вказану квартиру купувала саме вона, як ФОП і саме для цього, особисто вона, як підприємець, брала кредитні кошти в банку. Цільовим призначенням кредитних коштів, які вона брала у банку було ведення бізнесу, але надати відповідні докази вказаних фактів вона не може, бо звернувшись до банку їй повідомили, що всі документи, враховуючи строки давності, знищені. Також зазначала, що позивач, за весь час їх спільного життя, майже не працював. За вказаних обставин вважає, що приміщення магазину не є об»єктом їх спільного з позивачем майна і просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 січня 2002 року по 09.07.2017 року, що підтверджується ксерокопіями свідоцтва про шлюб та рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області про розірвання шлюбу від 29.06.2017 року (а.с.6-10).

Від шлюбу мають дитину – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6)

Під час перебування в зареєстрованому шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2003 року № 2526, посвідченого нотаріусом Добропільської нотаріальної контори, відповідачем – ОСОБА_3 була придбана квартира за адресою Донецька область м.Добропілля вул..Театральна 22/1. Право власності, за вказаною особою, було належним чином зареєстровано ТОВ «Добропільське БТІ» 10.07.2003 року.

Вишевказане підтверджується довідкою ТОВ «Добропільське БТІ» № 323 від 09.10.2017 року (а.с.43).

Рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради № 363 від 16.07.2003 року підтверджується, що квартиру за адресою м.Добропілля, вул.Театральна 22/1 визнано непридатною для проживання.

Копією свідоцтва на нерухоме майно від 22.08.2006 року, яке видано виконавчим комітетом Добропільської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Добрпоільської міськради «Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію об»єкта «Реконструкція вбудованого приміщення під магазин, підтверджується, що право приватної власності на вбудоване приміщення магазину за адресою Донецька область, м.Добропілля, вул.Театральна 22 прим 1, належить ОСОБА_3. Вказане право власності зареєстровано 22.08.2006 року Добропільський БТІ, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11620536.

З пояснень відповідача вона є фізичною особою-підприємцем. Вказане не оспорювалось представником позивача та підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію ФОП серія В01 № 031319.

Згідно вимог ст.ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За нормами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція, передбачена ч. 2 ст. 60 СК України, про належність набутого у шлюбі майна подружжю на праві спільної сумісної власності може бути спростована наданими суду доказами, які достовірно підтверджують, що майно є особистою приватною власністю подружжя.

Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка визначено ст. 57 СК України.

Так, зокрема пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 березня 2015 року № 6-21цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1752цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-1109цс15, майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що квартира, яка є предметом спору, була придбана, а згодом і переведена в статус не житлового приміщення (магазину) лише за кошти відповідача, як підприємця, суду останнім надано не було, а тому в даному випадку має бути застосована презумпція належності магазину як речі, набутої в шлюбі

Доводи відповідача про те, що позивач за час їх шлюбу майже не працював, також в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що з 07.07.2016 року позивачу висновком МСЕК була встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

На підставі викладеного, оцінивши обставини справи, надані сторонами докази в їх сукупності, проаналізувавши норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що вбудоване приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було придбане під час зареєстрованого шлюбу сторін, є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України, ч. 2 ст. 364 ЦК України поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя»(далі постанова Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007р. №11) передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Пунктом 23 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, при визначенні часток подружжя суд вважає необхідним визначити частки сторін у спірному майні рівними та поділити спільне сумісне майно колишнього подружжя між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частку частину вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 43,7 кв.м., залишивши приміщення вказаного магазину у їх спільній частковій власності.

На підставі вищевикладеного позов слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з такого.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогами майнового характеру.

За нормами ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру позивач, як фізична особа повинна була сплатити 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8810,00 грн.)

Звертаючись до суду позивач вказував ціну позову в розмірі 509850,00 грн., але при цьому будь-яких доказів вартості нерухомого майна, яке є предметом позову не надавав.

Також звертаючись до суду, позивач, на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору був звільнений. Згідно наданої позивачем довідки МСЕК серія АВ № 0605040 від 07.07.2016 року, останній, на момент звернення до суду був інвалідом ІІ групи.

В судовому засіданні було встановлено, що вартість нерухомого майна, яке підлягає поділу, відповідно до звіту з оцінки майна від 17.04.2018 року , який виконано ОСОБА_6, яка діє на підставі сертифікату суб»єкта оціночної діяльності № 57/17 від 09.06.2017 року, виданого ФДМУ, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 11812 від 05.12.2013 року, становить 242600,00 грн.

Відповідно до ст..176 ЦПК України, ціна позову визначається, у позовах про визнання права власності на майно – вартістю майна.

Таким чином, сума судового збору, яку потрібно було сплатити при зверненні до суду з вказаним позовом становить 2426.00 грн.

Враховуючи наведене, те, що позовні вимоги задоволені повністю, а також те, що станом на день винесення рішення у справі, позивач не є особою, яку звільнено від сплати судових витрат (довідкою МСЕК серія АВ № 0605 інвалідність позивачу встановлено до 01.08.2017 року), суд вважає, що судовий збір слід розподілити між сторонами в рівних частках, а саме стягнути з кожного на користь держави судовий збір у розмірі 1213,00 грн.

Керуючись ст. ст. 57, 69-71 СК України, ст.ст. 2659. 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні в порядку проведення його поділу - задовольнити повністю.

Поділити спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вигляді вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 43,7 кв.м.;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину вбудованого приміщення магазину, яке зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, загальною площею 43,7 кв.м..

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1213,00 грн. (одна тисяча двісті тринадцять гривень 00 коп.) з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серія ВА № 183348, виданий 28 вересня 1996 року Добрпоільським МРВ УМВС України в Донецькій області, який проживає - Донецька область, м.Добропілля, вул.Ізотова, 15.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серія ВЕ № 495421, виданий 31 січня 2002 року Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області, яка проживає – Донецька область, м.Добропілля, проспект Шевчека 6/50.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 18 червня 2018 року. Повний текст рішення буде складено 25 червня 2018 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

18.06.2018