Рішення № 75110486, 20.06.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м.Житомир справа № 806/1780/18

категорія 3.6

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Шевчук Т.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Житомирського обласного наркологічного диспансеру, третя особа: Управління охорони здоров"я Житомирської обласної державної адміністрації про скасування висновку №68 від 21.01.2018,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського обласного наркологічного диспансеру, третя особа: Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації про скасування висновку №68 від 21.01.2018.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що йому було проведено огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За результатом проведеного огляду 21.01.2018 лікарем Житомирського обласного наркологічного диспансеру було складено висновок №68. Позивач вказує, що при оформленні вказаного висновку було допущено ряд порушень, а тому просить його скасувати.

Ухвалою від 05.04.2018 було відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Усною ухвалою суду від 22.05.2018, занесеною до протоколу судового засіданні, було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо закриття провадження у справі, оскільки п.9 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали та заперечували проти його задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21.01.2018 лікарем Житомирського обласного наркологічного диспансеру було проведено огляд ОСОБА_4 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції було складено висновок №68.

Не погоджуючись із вказаним висновком з підстав допущення ряду процедурних помилок при його складанні ОСОБА_4 оскаржив його до суду.

На підтвердження своєї позиції позивач вказує, що висновок було складено лікарем російською мовою, допущено порушення щодо належного дотримання форми його заповнення. Також позивач вказує, що медичний огляд було проведено не належним чином, оскільки про його проведенні не було забезпечено одноразовим "мундштуком", а прилад на якому проведено освідування не пройшов своєчасно повірку. Крім того, позивач посилається на те, що огляд проводився з порушенням вимог КУпАП, оскільки було порушено порядок відсторонення його від керування транспортним засобом. Водночас, позивач посилається, як на підставу скасування висновку на те, що до складу комісії з розгляду скарг на дії лікарів входять колеги лікаря-нарколога, який проводив огляд, з якими він працює в одному колективі. Позивач вважає, що це є неприпустимим і впливає на упередженість розгляду скарг щодо скасування висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1103 затверджено Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду.

Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 року №1452/27858, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за №1413/27858, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України "Про Національну поліцію", "Про дорожній рух" та "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1103 "Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду", з метою створення нормативно-правового підґрунтя діяльності патрульної поліції та закладів охорони здоров'я щодо виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (надалі Інструкція №1452/27858).

Інструкція №1452/735 визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), та оформлення результатів такого огляду.

Відповідно до вимог п. п. 2 та 6 Інструкції №1452/735, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Розділом III Інструкції №1452/735 унормовано порядок проведення огляду на стан сп'яніння в закладах охорони здоров'я і оформлення його результатів.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції №1452/735 перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до вимог п. п. 15, 16,17 зазначеної Інструкції за результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції видається на підставі акта медичного огляду. Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку.

Отже, оформлення результатів медичного огляду на стан сп'яніння здійснюється шляхом складання відповідного висновку.

При цьому, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними (пункт 22 розділу ІІІ Інструкції №1452/735).

Що стосується посилання представника позивача, як на підставу скасування оскаржуваного висновку на те, що висновок складено російською мовою, що на його думку є порушенням законодавства України, оскільки лікар, який його склав працює в комунальній організації (установі), яка за його твердженням є державною власністю, а тому зобов’язаний вести документообіг державною мовою, то суд вважає помилковим таке твердження зважаючи на наступне.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено поняття права державної власності, зокрема, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Водночас, ст. 327 Цивільного кодексу України визначено поняття права комунальної власності, зокрема, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що поняття державна власність та комунальна власність на є тотожними та за своєю суттю є двома різними видами форми власності.

Наведене спростовує твердження представника позивача щодо того, що Житомирський обласний наркологічний диспансер є державною власністю, оскільки, він є комунальним закладом та відноситься до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебуває в управлінні Житомирської обласної ради, тобто Житомирський обласний наркологічний диспансер є комунальною власністю.

Також представник позивача щодо заповнення оскаржуваного висновку посилався на п.14 Розділу 2 Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2005 №1000/5. Суд не приймає до уваги таке посилання представника позивача та з цього приводу зазначає наступне.

Слід вказати, що Розділ 2 Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях регулює документування управлінської інформації.

У п.2 Розділу 1 Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях надано роз’яснення визначенню "управлінський документ", зокрема, управлінський документ - службовий документ, спрямований на виконання установою функцій, що забезпечують її діяльність. До управлінських документів належать організаційно-розпорядчі, первинно-облікові, банківські, фінансові, звітно-статистичні, планові, ресурсні тощо.

Суд вважає за необхідне вказати, що фактично оскаржуваний висновок є способом оформлення результатів медичного огляду.

З огляду на те, що оскаржуваний висновок за своєю суттю не є управлінським документом, то до нього не можуть застосовуватися вимоги передбачені п.14 Розділу 2 Правил організації діловодства та архівного збереження документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях.

Що стосується посилання представника позивача на Інструкцію з діловодства у МОЗ України від 25.02.2017 №143, то суд також не приймає це до уваги, оскільки вказана інструкція регулює порядок ведення документообігу безпосередньо у МОЗ та не поширюється на комунальні заклади охорони здоров’я.

Також суд вважає безпідставним посилання представника позивача на п.1 ст.11 Закону України "Про засади державної мовної політики" з огляду на слідуюче.

Дійсно ч.1 ст.11 Закону України "Про засади державної мовної політики" передбачає, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

Проте, як вже зазначалось, Житомирський обласний наркологічний диспансер є комунальним лікувальним закладом та не відноситься до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а тому вимога ст. 11 Закону України "Про засади державної мовної політики" не є обов’язковою щодо ведення документообігу у цьому закладі охорони здоров’я.

Крім того, слід наголосити, що представником позивача самостійно у тексті позовної заяви визнається, щодо того, що Інструкція №1452/735 не містить положень та вимог, що забороняють вживання російської мови.

Що стосується посилання представника позивача на те, що у оскаржуваному висновку містяться порушення заповнення його певних пунктів, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Дійсно, у п.6 висновку не зазначено назву документу особи, яка доставила обстежуваного на огляд, однак у висновку вказано посаду, спеціальне звання, П.І.Б., серію і номер документа та наявний підпис працівника поліції, який направив ОСОБА_4 на медичний огляд. Крім того, назву документу, яким було посвідчення працівника поліції, було вказано у направленні на огляд водія транспортного засобу.

Також у висновку не було закреслено підпункт 2 пункту 10, однак цей підпункт лікарем не заповнювався взагалі, оскільки було заповнено підпункт 1 пункту 10 тому, який має протилежний зміст, а тому не було необхідності його закреслювати п.п.2 п.10.

Крім того, слід відмітити, що позивач фактично не заперечує факт перебування у стані алкогольного сп’яніння, проте посилається лише на процедурні порушення щодо складення самого висновку.

Суд вважає за необхідне вказати, до деякі порушення щодо оформлення висновку жодним чином не впливають на процедуру проведення огляду, встановлений лікарем діагноз та на ідентифікацію особи, яка направила ОСОБА_4 на огляд та не спростовують зафіксований у акті медичного огляду, який передує висновку, факт перебування позивача у стані алкогольного сп’яніння.

Що стосується доводів представника позивача щодо несвоєчасності проведення повірки засобу, яким проводилося освідування позивача, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Згідно листа - роз’яснення від Українського медичного центру сертифікації МОЗ України від 11.12.2014р. № 992 вироби медичні, які були зареєстровані в Україні у встановленому порядку і внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення згідно Свідоцтву про державну реєстрацію № 7261/2007 від 10.02.2010 року. Назва вимірювальних приладів: Прилади електродіагностичні Alkotest 7410 Plus com, Alkotest 6510, Alkotest 6810. Виробник: Drager Safety AG & Co. KGaA, Germany. Свідоцтво дійсне до 10.02.2015 року.

У випадку, коли медичний виріб вже введено у експлуатацію і він застосовується за прямим призначенням, а термін дії Свідоцтва про державну реєстрацію на нього закінчився, користувач має право використовувати цей виріб, як мінімум, протягом терміну, вказаного в експлуатаційний документації та забезпечення його характеристик вимогам.

Таким чином, використання медичних виробів, які були завезені в Україну, придбані споживачем та введені у експлуатацію протягом часу дії Свідоцтва про державну реєстрацію, після закінчення дії такого Свідоцтва є можливим. Також необхідно відмітити, що процедура реєстрації та перереєстрації виробів медичних регламентується для виробника та/або його представника в Україні, а не користувача таких виробів. При втраті чинності Свідоцтва про державну реєстрацію забороняється не взагалі використання раніше закупленої і введеної в експлуатацію медичної техніки, а лише її ввезення в Україну та розповсюдження (продаж) кінцевому споживачу за призначенням.

Відповідно до пункту 5 ст. З Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" контроль безпеки дорожнього руху входить до сфери законодавчо регульованої метрології.

Згідно з позицією 13 Переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці (Додаток до постанови КМ України від 04.06.2015р. №374) - "Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається" відносяться до категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці.

Відповідно до позиції 13 міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, затверджених наказам Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 13.10.2016 №1747 - міжповірочний інтервал вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається становить 1 рік.

Представник позивача вказує , що встановлений інтервал повірки для Вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі становить «5 і 12» місяців.

Слід зазначити, що постанова КМ України від 04.06.2015 №374, на яку у своїй позовній заяві посилається позивач, стосується затвердження переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці. Цифри "5" та "12" позиції 13 даного переліку стосуються не інтервалу повірки "5 і 12 місяців", а є видами діяльності, які належать до сфери законодавчо регульованої метрології відповідно до статті 3 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", про що чітко вказано в названих нормативних документах.

Крім того, представник позивача у позовній заяві вказує, що відповідно до чинного законодавства повірка Газоаналізатора Алкотестер 6510 проводиться 1 раз на рік, також представником позивача додано копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки Газоаналізатора Алкотестер 6510 АГГЈА-0704 за № 441/ Е від 06.06.2017, строк дії якого спливає 06.06.2018.

Наведене дає суду підстави до висновку, що газоаналізатор Алкотестер 6510, яким було проведено освідування позивача на стан алкогольного сп’яніння має належну реєстрацію в Україні та своєчасно і належним чином пройшов відповідну повірку.

Що стосується посилання представника позивача на те, що до складу комісії з розгляду скарг на дії лікарів входять колеги лікаря-нарколога, який проводив огляд, з якими він працює в одному колективі, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Наказом Житомирського обласного наркологічного диспансеру від 04.01.2018 № 32 створено робочу комісію з розгляду скарг на дії лікарів.

Зважаючи на те, що комісія створювалась в обласному наркологічному диспансері Житомирської обласної ради, внутрішнім наказом і розглядала вона скарги на дії лікарів диспансеру, то цілком правомірним є те, що до її складу входять лише виключно фахівці даного диспансеру.

А тому, твердження позивача з цього приводу є безпідставним та необгрунтованим.

Що стосується посилання позивача на те, що проведенні освідування його не було забезпечено одноразовим "мундштуком", то позивачем не було надано жодного доказу з цього приводу, а така позиція грунтується лише на словах.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржуваний висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані алкогольного сп'яніння та прийняття певних рішень в т. ч. про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що існує спір в суді відносно позивача щодо притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Позивачем не заперечується факт того, що оскаржуваний акт надано в якості одного з доказів при розгляді вказаної справи про адміністративне правовпорушення.

Отже, доводи на їх спростування підлягали поданню і перевірці при розгляді цієї справи.

За нормами ч.1 і 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В порушення наведених норм позивач не надав належних доказів на підтвердження його порушених прав, а всі його твердження грунтуються на помилковому трактуванні законодавства та є безпідставними.

Водночас, відповідачем було виконано обов’язок передбачений ч.2 ст. 77 КАС України та належним чином доведено правомірність оскаржуваного висновку та підтверджено відповідними належними та допустимими доказами.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Житомирського обласного наркологічного диспансеру (вул. Бердичівське шоссе, 5, с.Зарічани, Житомирський район, код ЄДРПОУ 01526394), третя особа: Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації (вул.Мала Бердичівська, 25, м.Житомир) про скасування висновку №68 від 21.01.2018 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.С. Токарева

Повне судове рішення складене 04 липня 2018 року