Рішення № 75109615, 04.07.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року Справа № 926/844/18

Суддя Байталюк Володимир Дмитрович, розглянувши позов

заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України та

квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Чернівецької міської ради

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів – ОСОБА_1 Міністрів України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс Інвест» та обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой»

Представники:

від позивача-1 – не з’явився;

від позивача-2 – ОСОБА_2, довіреність від 02.02.2018 № 258;

від відповідача – не з’явився;

від третіх осіб – ОСОБА_3, довіреність від 10.01.2018 № 01-21/11, ОСОБА_4, довіреність від 27.04.2018 та ОСОБА_5, довіреність № 01/12-01 від 01.12.2017.

За участю військового прокурора Лупійчук Б. В.

В С Т А Н О В И В :

Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Чернівецької міської ради про визнання недійсним рішення 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради від 8 липня 2004 року № 493 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну раніше прийнятих рішень та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині прийняття пункту 70 про вилучення у Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району частину земельної ділянки по вул. Фрунзе, 2-А, площею 0,7208 га за згодою.

Військовий прокурор зазначає, що підставою для подачі даної позовної заяви є саме незаконність оскаржуваного рішення, в результаті реалізації якого та подальшого укладення ряду договорів виникло цивільне речове право у юридичних та фізичних осіб на земельну ділянку, яке прокурором оспорюється одночасно з порушенням питання про визнання недійсним рішення міської ради.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у його письмовому відзиві на позовну заяву.

Позивачі позовні вимоги військового прокурора підтримують у повному обсязі. Водночас, у письмовому поясненні на позовну заяву перший позивач просить суд проводити підготовче засідання без участі його представника.

Ухвалою суду від 28.03.2018 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.04.2018 залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів ОСОБА_1 Міністрів України, у зв’язку з чим відкладено підготовче засідання на 03.05.2018.

Ухвалою від 03.05.2018 залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс Інвест» та обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой» у зв’язку з чим відкладено підготовче засідання на 22.05.2018.

Ухвалою суду від 22.05.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14.06.2018.

13.06.2018 від представника ОСОБА_1 Міністрів України (третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів) надійшли письмові пояснення, в яких третя особа позовні вимоги підтримує в повному обсязі та вважає, що вилучення земельної ділянки органом місцевого самоврядування відбулося з порушенням норм чинного законодавства.

ТОВ «Фенікс Інвест» у своїх письмових поясненнях зазначає, що дана земельна ділянка надавалась позивачу виключно для господарських потреб, жодним документом не встановлено віднесення її до категорій земель оборони, більш того відсутні та не приймалися відповідачем жодні рішення щодо зміни категорії даної земельної ділянки та новостворених земельних ділянок, які утворилися в процесі вилучення та поділу, а тому можна прийти до висновку, що вищезазначена земельна ділянка відносилася в минулому і станом на теперішній час відноситься до категорій земель: землі житлової та громадської забудови.

Ухвалою суду від 14.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Перший позивач та відповідач явку своїх представників у судове засідання не забезпечили без поважних причин, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу та військового прокурора, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне:

01.03.1980 на підставі державного акту на право користування землею серії «Б» № 037683 від 01.03.1980 Чернівецькій КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці), надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку військового містечка № 1 для господарських потреб загальною площею 112,3 га по вул. Фрунзе-Чапаєва у м.Чернівці.

01.11.2001 між Міністерством Оборони України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та малим приватним підприємством «Бомонд» укладено договір № 254/2001/ГоловКЕУ оренди нежитлового приміщення загальною площею 1295,0 м.кв. №1/7 по генплану, клуб за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2, для розміщення закладу культури.

10.05.2002 начальником Чернівецької КЕЧ району надано згоду на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 0,76 га, розташованої за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2 (закріпленою за будівлею клубу) та передачу її в оренду малому приватному підприємству «Бомонд», правонаступником якого є обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой», строком на період дії договору оренди приміщення.

04.06.2002 рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04.06.2002 № 90/3 клубу літера «Е», який знаходиться на території колишнього військового містечка № 1 по вул. Фрунзе, 2 «А», згідно з довідкою Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації № 557 від 25.04.2002, присвоєно поштову адресу вул. Суворова 2 «А».

27.06.2002 рішенням 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 малому приватному підприємству «Бомонд», правонаступником якого є обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой», на підставі договору № 254/2001/ГоловКЕУ оренди нежитлового приміщення, надано в оренду земельну ділянку площею 0,7208 га за цільовим призначенням – обслуговування будівлі, до 01.11.2006.

29.07.2002 між Чернівецькою міською радою та малим приватним підприємством «Бомонд», правонаступником якого є обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой», укладено договір оренди земельної ділянки від 29.07.2002, на підставі вказаного вище рішенням 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 від 27.06.2002, відповідно до якого Чернівецька міська рада надає малому приватному підприємству «Бомонд» в оренду земельну ділянку площею 0,7208 га за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2А, терміном до 01.11.2006 для обслуговування будівлі. 29.07.2002 на підставі акту прийому передачі земельної ділянки для обслуговування будівлі спірну земельну ділянку площею 0,7208 га за адресою: м. Чернівці, Фрунзе, 2А, передано орендарю.

29.08.2002 рішенням 4 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради від 29.08.2002 № 65 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 04.06.2002 № 90/3 внесено зміни в пункт 9 додатку 4 до рішення 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 від 27.06.2002 щодо місцезнаходження орендованої земельної ділянки з вул. Фрунзе 2А на вул. Суворова, 2А.

01.10.2002 між Чернівецькою міською радою та малим приватним підприємством «Бомонд» укладено угоду № 140/1 від 01.10.2002 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2002 в частині місцезнаходження орендованої земельної ділянки з вул. Фрунзе 2А на вул. Суворова, 2А на підставі вказаного вище рішення 4 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради від 29.08.2002 № 65.

08.07.2004 пунктом 70 оскаржуваного рішення 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради № 493 доповнено пункт 9 додатку 4 до рішення 3 сесії Чернівецької міської ради XXIV скликання від 27.06.2002 № 43 словами: «Вилучити у Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району Західного-оперативного командування Міністерства оборони України частину земельної ділянки по вул. Фрунзе, 2А площею 0,7208 га за згодою» наданою 10.05.2002. Пунктом 72 цього ж рішення затверджено малому приватному підприємству «Бомонд» проект внутрішньогосподарського розподілу земельної ділянки по вул. Суворова, 2а площею 0,7208 га в наступному співвідношенні:

- земельна ділянка № 1 площею 0,2506 га для обслуговування торгово-розважального комплексу, яка включає в себе ділянку під будівлею;

- земельна ділянка № 2 площею 0,4702 га для влаштування автопаркінгу з розміщенням контрольно-пропускного пункту.

Також, зобов’язано мале приватне підприємство «Бомонд» укласти з Чернівецькою міською радою договори оренди на зазначені земельні ділянки, попередньо розірвавши попередні договори оренди.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 26.01.2007 земельна ділянка площею 0,2506 га, яка знаходиться в м. Чернівці по вул. Суворова, 2А, кадастровий номер 7310136300:03:004:0010, передана Чернівецькою міською радою в оренду малому приватному підприємству «Бомонд» терміном до 29.08.2011.

Також, згідно договору оренди земельної ділянки від 30.09.2004, земельна ділянка площею 0,4702 га, яка знаходиться в м. Чернівці по вул. Суворова, 2А, кадастровий номер 7310136300:03:004:0011, передана Чернівецькою міською радою в оренду малому приватному підприємству «Бомонд» терміном до 01.11.2006.

02.11.2004 мале приватне підприємство «Бомонд» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі контрольно-пропускного пункту та автопаркінгу (1 черга) продало товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс Інвест» нежитлову будівлю контрольно-пропускного пункту та автопаркінгу (1 черга), котрі розташовані на земельній ділянці площею 0,4702 в м. Чернівці по вул. Суворова, 2Б (колишня адреса – вул. Суворова, 2А, змінена на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 01.11.2004 № 924/20).

В подальшому, 25.12.2014 рішенням 59 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 1472 товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс Інвест» погоджено проект поділу орендованої земельної ділянки за адресою: вул. Суворова, 2Б площею 0,4702 га (кадастровий номер 7310136300:03:004:0011) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з соціально-культурно-побутовими приміщеннями на 3 (три) земельні ділянки: за адресою вул. Суворова, 2Б № 1 – площею 0,2684 (кадастровий номер 7310136300:03:004:0046), № 2 – площею 0,0836 га (кадастровий номер 7310136300:03:004:0048), № 3 – площею 0,1182 га (кадастровий номер 7310136300:03:004:0047) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для будівництва та обслуговування житлового комплексу з соціально-культурно-побутовими приміщеннями).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пунктів «а» та «в» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; при цьому перелік земель комунальної власності визначено статтею 83 Земельного кодексу України.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про використання земель оборони», Законом України «Про Збройні Сили України», Законом України «Про управління об'єктами державної власності», а також Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997.

Так, відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Згідно із статтею 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать зокрема землі оборони.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина п’ята статті 116 Конституції України наділяє ОСОБА_1 Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності – здійснення ОСОБА_1 Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Таким чином, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі ОСОБА_1 Міністрів України, який ними розпоряджається.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 чинного Земельного кодексу України, а до його прийняття він встановлювався відповідно до приписів статті 16 Земельного кодексу Української РСР (1970 року).

Крім того, Наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Відповідно до пункту 15 вказаного Положення відведення земельних ділянок проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами їх відведення. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є військові частини, військово-навчальні заклади, підприємства, установи і організації Міністерства оборони України.

Згідно із пунктом 16, 17, 18 Положення Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється.

Крім того, в пункті 19 вказаного Положення зазначено, що право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

За статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; згідно зі статтею 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

В матеріалах справи міститься державний акт на право користування землею серії «Б» за № 037683 від 01.03.1980, виданий Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці – КЕВ м. Чернівці) на території міста Чернівці, відповідно до якого, за позивачем, як землекористувачем, закріплюється в безстрокове і безплатне користування 112,3 га землі в межах згідно з планом землекористування, доданим до цього Держакту.

У зв’язку з вилученням частини земельної ділянки площею 0,7208 га, до державного акту від 01.03.1980 вносилися зміни в частині землекористування Чернівецької КЕЧ.

Документами, на підставі яких внесено зміни в землекористування Чернівецької КЕЧ у Державному акті, зазначено: рішення 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 від 27.06.2002 та рішення 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради № 493 від 08.07.2004.

Натомість, військовий прокурор оскаржує тільки пункт 70 рішення 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради № 493 від 08.07.2004, яким доповнено пункт 9 додатку 4 до рішення 3 сесії Чернівецької міської ради XXIV скликання від 27.06.2002 № 43 словами: «Вилучити у Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району Західного-оперативного командування Міністерства оборони України частину земельної ділянки по вул. Фрунзе, 2А площею 0,7208 га за згодою».

Водночас відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 та статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

Прийняте міською радою рішення про розпорядження земельною ділянкою є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Наведеної позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 06.07.2016 у справі № 916/876/13, про що доведено до відома господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-06/1097/17 від 07.07.2017.

Тобто, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок, дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, визнання права чи відсутності права.

Водночас, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення органу місцевого самоврядування.

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,7208 га, станом на день винесення судового рішення, не існує у визначених у Державному акті на право користування землею серії «Б» № 037683 від 01.03.1980 межах. Натомість, в межах спірної земельної ділянки вилученої у Чернівецької КЕЧ згідно запису у Держакті «об’єкт 1» відповідно до даних, які містяться у Державному земельному кадастрі України та підтверджується наявними в матеріалах справи витягами від 23.01.2018 зареєстровано 4 земельних ділянки:

1. Кадастровий номер: 7310136300:03:004:0023, комунальна власність, цільове призначення: 1.13.2 – землі житлової забудови і комерційного використання. Площа: 0.2506 га.

2. Кадастровий номер: 7310136300:03:004:0047, комунальна власність, цільове призначення: 03.15 – землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Площа: 0.1182 га.

3. Кадастровий номер: 7310136300:03:004:0046, комунальна власність, цільове призначення: 03.15 – землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Площа: 0.2684 га.

4. Кадастровий номер: 7310136300:03:004:0048, приватна власність, цільове призначення: 03.15 – землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Площа: 0.0836 га.

Право оренди вказаних вище земельних ділянок зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю «Фенікс Інвест» та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой», яке виникло в результаті та після реалізації рішення 3 сесії ХХІV скликання Чернівецької міської ради № 43 від 27.06.2002, яким малому приватному підприємству «Бомонд», правонаступником якого є обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Букстрой», на підставі договору № 254/2001/ГоловКЕУ оренди нежитлового приміщення надано в оренду земельну ділянку площею 0,7208 га за цільовим призначенням – обслуговування будівлі, до 01.11.2006. Пунктом 70 оскаржуваного рішення 23 сесії XXIV скликання Чернівецької міської ради № 493 від 08.07.2004 доповнено пункт 9 додатку 4 до рішення 3 сесії Чернівецької міської ради XXIV скликання від 27.06.2002 № 43 словами: «Вилучити у Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району Західного-оперативного командування Міністерства оборони України частину земельної ділянки по вул. Фрунзе, 2А площею 0,7208 га за згодою» наданою 10.05.2002.

Також, пунктом 72 цього ж рішення затверджено малому приватному підприємству «Бомонд» проект внутрішньогосподарського розподілу земельної ділянки по вул. Суворова, 2а площею 0,7208 га. Однак, військовим прокурором вказаний пункт рішення не оскаржується.

Крім того, ані військовий прокурор, ані позивачі не надали жодного правовстановлюючого документу на нерухоме майно, яке 01.11.2001 за договором оренди нежитлового приміщення № 254/2001/ГоловКЕУ передано в оренду Міністерством Оборони України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України малому приватному підприємству «Бомонд» (площею 1295,0 м.кв. №1/7 по генплану, клуб за адресою: м. Чернівці, вул. Фрунзе, 2, для розміщення закладу культури).

Отже, обраний військовим прокурором спосіб захисту порушеного права не забезпечить відновлення цих прав за наслідками задоволення позовних вимог.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що втручання відповідало вимозі закону і не було свавільним.

Особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то таке компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Докази неправомірних дій з боку третіх осіб при набутті права оренди спірної земельної ділянки відсутні.

А тому визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування призведе до позбавлення їх права на земельну ділянку, якою вони добросовісно володіють та користуються, покладаючись на легітимність дій державного органу, а тому буде свавільним втручанням.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Стосовно інших доводів та висновків, суд вважає, що на такі не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Також, в ході розгляду даної справи Чернівецькою міською радою подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи Чернівецька міська рада скористалася своїм правом та заявила клопотання про застосування строку позовної давності.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права.

При цьому, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У відповідності до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як свідчать матеріали справи, військовий прокурор пред'явив позовні вимоги в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Строк позовної давності відповідач відраховує з 25.05.2005, дня звернення військового прокурора до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району до Чернівецької міської ради, виконавчого комітету Чернівецької міської ради та Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації про визнання недійсними рішень сесій Чернівецької міської ради і рішення міськвиконкому та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, які стосуються спірної земельної ділянки.

Тобто, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли Міністерство оборони України та квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці довідалися або могли довідатися про порушення інтересів, оскільки саме Міністерство оборони України та квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці набули статусу позивачів.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-2469цс16 зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п’ята статті 267 Цивільного кодексу України).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності (пункт 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону та позивачами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів того, що у них існували об'єктивно непереборні, що не залежали від їхнього волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами обставини для своєчасного та в розумні строки вчинення такої процесуальної дії, як звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Таким чином, навіть встановивши обґрунтованість позовних вимог військового прокурора у задоволенні позову необхідно було б відмовити з огляду на сплив строку позовної давності.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору при відмові у позові покладаються на військового прокурора.

Керуючись статтями 130, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Чернівецької міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення (якщо оголошено вступну та резолютивну частини рішення – з дня складання повного судового рішення).

Повне рішення складено 05.07.2018.

Суддя В. Байталюк

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/