Рішення № 75107578, 27.06.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/14469/17

Провадження №: 2/755/1031/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретаря Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 755/14469/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Шоста Київська державна нотаріальна контора в особі Головного територіального управління юстиції у місті Києві про тлумачення заповіту,-

Представники:

від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

від відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про здійснення тлумачення заповіту та перерозподіл спадщини в частках між спадкоємцями; розділу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_8, і має статус спільної часткової власності, до повної частки майна кожному з спадкоємців, у разі необхідності, з грошовою компенсацією відповідній стороні в розмірі, що буде встановлена під час судового розгляду, та виділу сторонам зазначеного у позові майна (а.с. 1-6, 163, 164).

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати позивача ОСОБА_8.

За час свого життя 24.03.2006 року ОСОБА_8 вчинила заповіт на випадок її смерті та посвідчила його у державного нотаріуса Шостої київської державної нотаріальної контори Садихової Л.С., яким заповіла належну їй частину квартири, а також речі домашнього обіходу та вжитку ОСОБА_3, яка є її дочкою. Інша ? частина квартири, речей домашнього обіходу і вжитку на час складання цього заповіту належала батьку позивача ОСОБА_10. Інше майно, що належало їй на правах спільної власності, та грошові кошти до цього заповіту не буди внесені.

Інша ? частина квартири на час складання заповіту ОСОБА_8 та інші предмети домашнього вжитку, що знаходяться в цій квартирі, належали її чоловіку ОСОБА_10, який включив свою ? частину квартири (Свідоцтво на право власності на житло від 21.08.1993 р.) та інше майно до свого заповіту, який також склав 24.03.2006 р. в Шостій Київській державній нотаріальній конторі

21.04.2006 р. ОСОБА_10 з власної волі видав ОСОБА_8 довіреність на право управляти і розпоряджатися всім своїм майном, змінив своє рішення щодо спадкоємців та заповів все своє майно, включаючи ? частину квартири, яка належала йому на праві приватної спільної власності, своїй дружині ОСОБА_8.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина, що складається з квартири та майна (речей домашнього обіходу та вжитку) в ній, земельної ділянки в садовому товаристві з будинком, надвірними спорудами та майном в них, гаражного боксу та майна в ньому, а також грошових коштів, що знаходяться на депозитних рахунках в ПАТ «Діамантбанк» та ПАТ «Ощадбанк», згідно Договорів строкового банківського вкладу.

Позивач є спадкоємцем першої черги спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_8 за законом. Крім нього спадкоємцями є його рідні сестри (діти померлої) - ОСОБА_2 (за законом) та ОСОБА_3 (частина квартири - за заповітом, інше - за законом).

04 квітня 2017 р. під час подання заяви про прийняття спадщини Державному нотаріусу Шостої київської державної нотаріальної контори Гуль Л.О. між сторонами виник спір стосовно тлумачення заповіту, насамперед трактування слів «належну мені частину квартири», визначення часток спадкоємців у спадщині, можливих варіантів поділу спадкового майна та розміру можливої справедливої грошової компенсації.

Між спадкоємцями ОСОБА_8 існує спір щодо того, чи підпадає під дію заповіту ОСОБА_8 саме та ? частина квартири, якою вона не володіла на час складання заповіту, а отримала у спадок від свого чоловіка ОСОБА_10

04 вересня 2017 р. під час подання заяви про оформлення свідоцтва про право на спадщину між спадкоємцями знову виник спір стосовно визначення їх часток у спадщині, розміру можливої справедливої грошової компенсації.

Позивач запропонував відповідачам добровільно поділити спадщину, надавши відповідну грошову компенсацію. Однак його пропозиція не була прийнята.

Позивач вважає таку відмову безпідставною, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 1267, ч. 2 ст. 1278 Цивільного кодексу України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними і кожний із них має право на виділ своєї частки в натурі.

Враховуючи те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо предмету спору, спадкоємці не можуть добровільно домовитися про розподіл спадкового майна до повної частки з відповідною справедливою грошовою компенсацією, у зв'язку з чим позивач з метою здійснення особистого володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, одноособово, на власний розсуд, незалежно від волі відповідачів, вимушений звернутися до суду для тлумачення заповіту, визначення часток у спадщині кожного спадкоємця та розподіл спадкового майна за рішенням суду з відповідною грошовою компенсацією.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 20.12.2017р. залучено до участі у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Шоста Київська державна нотаріальна контора про трактування заповіту та розподіл спадкового майна у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Шосту Київську державну нотаріальну контору в особі Головного територіального управління юстиції в м. Києві (а.с. 124, 125).

За заявою позивача ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2018 р. позов ОСОБА_1 у частині пункту 2 позовних вимог про розподіл спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_8, і має статус спільної часткової власності, до повної частки майна кожному з спадкоємців, у разі необхідності, з грошовою компенсацією відповідній стороні, в розмірі, що буде встановлена під час судового засідання шляхом виділення позивачу та відповідачам спадкового майна залишено без розгляду (а.с. 166).

23.05.2018 р. представник відповідача ОСОБА_3 надав суду письмові пояснення (а.с. 183-185) у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що в березні 2006 року покійні батьки учасників судового процесу ОСОБА_10 та ОСОБА_8 прийняли рішення щодо розпорядження належним їм майном на випадок своєї смерті. Так, своїми заповітами від 24 березня 2006 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті заповідачів переходило до їх доньки ОСОБА_3 Така позиція заповідачів була обумовлена тим, що ОСОБА_3 є іноземною громадянкою і це значно спростить прийняття нею спадщини. Пізніше, ОСОБА_10 склав новий заповіт, яким розпорядився всім належним йому майном на користь дружини ОСОБА_8 Дане волевиявлення було також направлено на спрощення процедур прийняття та розпорядження спадковим майном, оскільки в такому випадку ОСОБА_3 не мала б два рази проходити процедуру оформлення спадкового майна, що у випадку з іноземними громадянами потягнуло б великі фінансові витрати. Покійна матір ОСОБА_3 не змінювала заповіт у зв'язку з тим, що мала чітке розуміння, що складений нею заповіт направлений на перехід права власності на квартиру до доньки ОСОБА_3 Про таку волю покійної матері були проінформовані всі діти, про що неодноразово зазначалося і під час подачі заяв про прийняття спадщини.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали позов та викладені у ньому обставини.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_12 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених в письмових поясненнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, пояснив, що на момент смерті матері сторін по справі ОСОБА_8 належала вся спірна квартира, у зв'язку з чим заповіт останньої слід рахувати як 100 відсотків частин квартири.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні у вирішенні спору поклались на розсуд суду. При цьому відповідач ОСОБА_2 пояснила, що їхні батьки з ними, як дітьми, не обговорювали і не ділились своїми думками стосовно своїх намірів оформлення спадщини та не повідомляли їх щодо розподілу майна, їхня мати сама приймала рішення без будь яких пояснень, розмов про спадщину не було.

Представник третьої особи Шостої Київської державної нотарільної контори в особі Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з'явився, письмових пояснень по суті справи до суду не направив.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_12, відповідача ОСОБА_2, її представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3. помер батько позивача ОСОБА_10 (а.с. 52 зв., 142).

За життя ОСОБА_10 24 березня 2006 року склав заповіт за яким заповів належну йому частину квартири під АДРЕСА_6 а також речі домашнього обіходу та вжитку дочці ОСОБА_3, а все інше майно - дружині ОСОБА_8, а в разі смерті ОСОБА_8 до відкриття спадщини, відмови або неприйняття нею спадщини, заповів: дочці ОСОБА_13 та сину ОСОБА_1 в рівних частинах кожному (а.с. 9).

У подальшому 21.04.2006 р. ОСОБА_10 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно (рухоме, нерухоме, банківські вклади, грошові кошти на банківських рахунках, майнові права, тощо), де б воно не було і з чого б воно не складалось, та взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_8 (а.с. 144).

07.12.2006 р. державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_8 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначене в заповіті майно після смерті її чоловіка ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с. 152-155).

Так, серед інших, ОСОБА_8 07.12.2006 р. державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частину квартири АДРЕСА_7 (а.с. 153).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_8 (а.с. 7).

Як убачається з матеріалів справи, Шостою Київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 239/2017 щодо майна ОСОБА_8 (а.с. 48-95).

З матеріалів спадкової справи № 239/2017 встановлено, що 03.04.2017 року до державного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулися діти померлої - сторони по справі: ОСОБА_1 (а.с. 49), ОСОБА_3, (а.с. 49 зв.) та ОСОБА_2 (а.с. 50).

За життя 24.03.2006 р. ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 8-1082, відповідно до якого заповіла належну їй частину квартири під АДРЕСА_8, а також речі домашнього обіходу та вжитку дочці ОСОБА_3 (а.с. 8).

В судовому засіданні було встановлено, що між сторонами існує спір щодо зазначеної в заповіті ОСОБА_8 від 24.04.2006 р. частини квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

За нормою частин 1, 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, ч. 2 ст. 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину, при тлумаченні заповіту не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на ч. 4 ст. 1236 ЦК України, яка визначає, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини, вказує на те, що зазначена у спірному заповіті частина квартири становить 100 %.

Однак до вказаних заперечень суд відноситься критично, оскільки наведена норма ч. 4 ст. 1236 ЦК України до спірних правовідносин застосована бути не може.

При цьому суд враховує наступні обставини.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі.

Як зазначено вище, заповіт ОСОБА_8 складено 24.03.2006 року. На час написання заповіту ОСОБА_8 була власником ? частини квартири АДРЕСА_3, згідно свідоцтва про право власності на житло від 21.08.1993 року виданого Дніпровською районною державною адміністрацією (а.с. 12).

У зв'язку з цим дослідивши та проаналізувавши всі зібрані по справі докази суд приходить до переконання, що ОСОБА_8 у своєму заповіті заповідала саме належну їй ? частину квартири АДРЕСА_4.

Отже, за викладених вище обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Керуючись ст. ст. 213, 1256 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 141, 259, 265, 268, 273, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Шоста Київська державна нотаріальна контора в особі Головного територіального управління юстиції у місті Києві про тлумачення заповіту задовольнити.

Здійснити тлумачення заповіту складеного ОСОБА_8 24 березня 2006 року посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 8-1082 таким чином, що спадкодавець на випадок своєї смерті заповіла дочці ОСОБА_3 саме ? частину квартири АДРЕСА_4, а також речі домашнього обіходу та вжитку.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_9 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_10 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Відповідач - ОСОБА_3, місце проживання: АДРЕСА_11, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.

Третя особа - Шоста Київська державна нотаріальна контора в особі Головного територіального управління юстиції у місті Києві, місце знаходження: м. Київ, вул. Інститутська, 13-А; м. Київ, пров. Музейний, 2-д.

Судове рішення складене 03 липня 2018 року.

Суддя