Постанова № 75100521, 03.07.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м.Суми

Справа №592/9934/17

Номер провадження 22-ц/788/860/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Комунальне підприємство «Паркінг» Сумської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Паркінг» Сумської міської ради

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Котенко О.А., в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Паркінг» Сумської міської ради (далі – КП «Паркінг» СМР про стягнення коштів. Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та відповідачем 01 вересня 2014 року укладено 2 Договори зберігання транспортного засобу щодо машино-місця № 240 та щодо машино-місця № 141. 20 квітня 2016 року відповідач подав позов до Зарічного районного суду м. Суми з вимогою про стягнення з позивача суми боргу за договорами у розмірі 5000 грн за період з червня 2015 по березень 2016 року. Рішенням суду від 29 листопада 2016 року по справі № 591/1958/16-ц в задоволенні позовних вимог КП «Паркінг» СМР відмовлено, договори зберігання транспортних засобів визнано недійсними.

Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, остаточно уточнивши позовні вимоги, просить стягнути на його користь з КП «Паркінг» СМР кошти в сумі 3800 грн, сплачені на їх користь як безпідставні за період з вересня 2014 року по травень 2015 року та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 березня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з КП «Паркінг» СМР на користь ОСОБА_1 3800 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі КП «Паркінг» СМР, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду, застосувати двосторонню реституцію та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо повернення коштів.

При цьому зазначає, що рішенням суду не вказано, що договір визнано недійсним з моменту його вчинення. Вказує на те, що фактично надана послуга зі зберігання транспортного засобу унеможливлює в разі визнання договору недійсним, проведення між сторонами реституції, так як відновити сторони в первісне положення практично неможливо, тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Посилається на ч. 2 ст. 216 ЦК України, згідно якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, - дану вимогу можна іменувати як двосторонню реституцію.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника КП «Паркінг» СМР адвоката ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_3, який заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з тим, що спірні грошові кошти були набуті відповідачем безпідставно (договори зберігання визнані недійсними), вони підлягають поверненню позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством «Паркінг» Комунального оптово- роздрібного підприємства «Дрібнооптовий» Сумської міської ради, правонаступником якого є КП «Паркінг» СМР, укладено два договори зберігання транспортного засобу на автостоянці «Заозерна» № 7, згідно умов яких відповідач надав позивачу машино-місця № 141 та 240 на території автостоянки за адресою: м. Суми, вул. Д. Коротченка, 30, для довготривалого зберігання транспортних засобів (а. с. 6-9; 43-44).

Згідно прибуткових касових ордерів вбачається, що за період з вересня 2014 року по травень 2015 року включно ОСОБА_1 сплатив ДП «Паркінг» СМР 3800 грн (а. с. 80-98).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 листопада 2016 року у справі № 591/1958/16-ц за позовом ДП «Паркінг» комунального оптово-роздрібного підприємства «Дрібнопотовий» Сумської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ДП «Паркінг» комунального оптово-роздрібного підприємства «Дрібнопотовий» Сумської міської ради про визнання договорів недійсними, було визнано недійсними договори зберігання транспортних засобів на автостоянці «Заозерна» № 7, укладені 01 вересня 2014 року між ДП «Паркінг» комунального оптово-роздрібного підприємства «Дрібнопотовий» Сумської міської ради та ОСОБА_1 Дане рішення суду набрало законної сили (а. с. 11-13).

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Згідно з ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 236 ЦК України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з наведених норм матеріального права, визнані судом недійсними договори зберігання транспортних засобів на автостоянці «Заозерна» № 7, укладені 01 вересня 2014 року між ДП «Паркінг» комунального оптово-роздрібного підприємства «Дрібнопотовий» Сумської міської ради та ОСОБА_1, є недійсними з моменту їх вчинення, що є підставою для застосування положень ст. 216 та ст. 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що укладені між сторонами договори про надання послуг із зберігання повинні визнаватися недійсними і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення, колегія суддів не може взяти до уваги, так як визнаючи вказані договори недійсними, суд у рішенні не зазначив про їх припинення на майбутнє і в цьому випадку діють положення ст. 236 ЦК України про недійсність правочину з моменту його вчинення.

Положення договорів зберігання транспортних засобів щодо оплати послуг зберігання транспортного засобу шляхом внесення щомісячної абонентської плати в розмірі, визначеному наказом по підприємству визнані недійсними з моменту вчинення договорів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач повинен повернути позивачу отримані на підставі недійсного договору грошові кошти, які були сплачені ним саме як щомісячна абонплата за договором. Відповідного розрахунку вартості фактично наданих позивачу послуг зі зберігання автомобілів, для врахування його при визначенні грошової суми, яка підлягає поверненню позивачу за недійсними правочинами, відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав, що свідчить про неможливість задоволення вимог апеляційної скарги про застосування двосторонньої реституції. В той же час, відповідач не позбавлений можливості пред’явити відповідні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування вартості фактично наданих послуг зі зберігання автомобілів на підставі ст. 216 ЦК України.

Відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відносяться до малозначних справ.

Враховуючи, що ціна позову складає 3800 грн, дана справа є малозначною, а тому касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Паркінг» Сумської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 04 липня 2018 року.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.Ю. Кононенко

ОСОБА_4