Постанова № 75087823, 02.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1323/17 Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/2457/18 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 26 02.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів - Суханової Є.М., Лівінського С.В.

Секретар - Топольський В.О.

Розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства « ВіЕс Банк» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2018 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства « ВіЕс Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в інтересах яких діє їх законний представник ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей та сім»ї Обухівської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки , виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року позивач звернувся із зазначеним позовом.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 15 квітня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником відносно усіх прав та обов'язків якого є ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № KF48517. За умовами договору позичальнику було надано кредит (грошові кошти) у іноземній валюті в сумі 85 000 доларів США . Процент за користування кредитом встановлений в розмірі 12 % річних .

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № KF48517 від 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір від 17 лютого 2008 року за реєстровим № 2374( посвідчений 17 квітня 2008 року ) , відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартиру за адресою : АДРЕСА_8

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На момент подання позовної заяви заборгованість позичальника перед банком по кредитному договору становить 81 973,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 20 грудня 2016 року становить 2 163 782,42 грн.

ПАТ «ВіЕс Банк» 23 лютого 2016 року звернувся до Української міської державної нотаріальної контори з претензією про пред'явлення вимог до спадкоємців. Відповідно до листа Української міської державної нотаріальної контори від 01 серпня 2016 року спадкоємцями померлого позичальника ОСОБА_5 є його діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ПАТ «ВіЕс Банк»» 04 жовтня 2016 року направляв відповідачам повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідності її погашення протягом 30 днів з дати одержання цього повідомлення. Проте, заборгованість за кредитним договором так і не була погашена відповідачами у встановлений в повідомленні - вимозі строк. Таким чином позивач був вимушений звернутись до суду з позовом за захистом свого порушенного права і просив звернути стягнення на предмет іпотеки за адресою ;АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором

№ KF 48517 від 15 квітня 2008 року в розмірі 81 973,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 20 грудня 2016 року становить 2 163 782,42 грн., та виселити з квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2018 року частково задоволено позов банку.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 39,70 кв.м., яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3, шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (ЄДРПОУ 19358632) щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF 48517 від 15 квітня 2008 року в розмірі 81 973,77 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20 грудня 2016 року становить 2 163 782,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс банк» (код ЄДРПОУ 19358632) по 10 818, 90 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору, з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про виселення осіб із квартири та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги в цій частині .. В апеляційній скарзі посилалася на те , що судом неповно з»ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи , суд не взяв до уваги доводи позивача щодо застосування ст. 109 ЖК України , ст. 40 Закону України « Про іпотеку».

Відповідачі апеляційну скаргу не подавали.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України відповідачі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи шляхом оприлюднення оголошення на сайті апеляційного суду Київської області . Заяв від відповідачів про відкладення розгляду справи до суду не надходило, заяв про причини неявки в судове засідання від сторін до апеляційного суду не надходило, а тому вважати причини неявки відповідачів до суду поважними відсутні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Правовідносини, що виникли між сторонами ґрунтуються на вимогах норм ЦК України щодо зобовязань та їх виконання.

Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого відносно усіх прав та обов'язків є ПАТ «ВіЕс Банк» , та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № KF48517. Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 85 000 доларів США з виплатою 12 відсотків річних. ( а.с. 5-10)

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № KF48517 від 15 квітня 2008 року, між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір від 17 лютого 2008 року за реєстровим № 2374( посвідчений 17 квітня 2008 року ) , відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3 ( а.с. 11-13) .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 14) .

ПАТ «ВіЕс Банк» 23 лютого 2016 року звернувся до Української міської державної нотаріальної контори з претензією про пред'явлення вимог до спадкоємців. Листом від 02 березня 2016 року за № 300/02-14 банку було надано відповідь, що спадкоємцями померлого позичальника ПАТ «ВІЕс Банк» - ОСОБА_5 є його діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.( а.с. 15-16)

Позивач ПАТ «ВіЕс Банк» 04 жовтня 2016 року направив відповідачам повідомлення за № 10-3/16911 в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у відповідності до якого повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення протягом 30 днів з дати одержання цього повідомлення. ( а.с. 20)

Крім того , ПАТ «ВіЕс Банк» 04 жовтня 2016 року також направив відповідачам вимогу за № 10-3/16912 в порядку ст. 40 Закону України «Про іпотеку» у відповідності до якої вимагав звільнити протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4. ( а.с. 21)

Відповідно до копій рекомендованих повідомлень, повідомлення та вимогу від 04 жовтня 2016 року, ОСОБА_4 отримала 18 жовтня 2016 року. Проте, заборгованість за кредитним договором відповідачами у встановлений в повідомленні-вимозі строк, не була погашена, та не було звільнено житлове приміщення.

Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 20 грудня 2016 року загальна заборгованість ОСОБА_5 по кредитному договору перед ПАТ «ВіЕс Банк» складає 81 973,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2 163 782,42 грн., яка складається з наступного:

прострочена заборгованість по тілу кредиту -75 233,70 доларів США

(1 985 871,30 грн.)

прострочена заборгованість по відсотках. - 6 740,07 доларів США

(177 911,12 грн.)

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року позовні вимоги ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитом № KF 48517 від 15 квітня 2008 року в розмірі 81 973,77 доларів США (вісімдесят одна тисяча дев'ятсот сімдесят три долари США 77 центів) , що в гривневому еквіваленті становить 2 163 782,42 грн (два мільйони сто шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят дві грн 42 коп). ( а.с. 51-52)

Відповідачам по справі, неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою : Київська область. АДРЕСА_5, та квартира за адресою : АДРЕСА_6 ( а.с. 112,115, 126, 130, 150, 152).

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст.ст.546, 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що в свою чергу є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне за змістом положення міститься в п.15 іпотечного договору.

Відповідно до ч.2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу (шість місяців) він не заявив про відмову від неї.

Крім того, відповідно до ч.ч.4,5 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи те, що договір іпотеки є чинним, судом встановлені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідачі належним чином не виконують зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість та підставність заявлених позивачем вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , кошти від реалізації якої необхідно скерувати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KF 48517 від 15 квітня 2008 року в розмірі 81 973,77 доларів США.

Підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» судом не встановлено.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст.ст. 39, 40 вказаного Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя може винести рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом із вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим , враховуючи , що відповідачі є малолітніми дітьми ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ) , постійно проживають та зареєстровані за адресою : АДРЕСА_9 ( а.с. 75) , в матеріалах справи відсутнє погодження служби у справах дітей та сім»ї Обухівської райдержадміністрації щодо виселення неповнолітніх дітей , тому суд дійшов вірного висновку про відмову у позові в цій частині .

Відповідно до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав , особи зобов»язані утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб.

Практика ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини виділяє принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 року , та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

Практиці ЄСПЛ виділяє три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: - чи є такий захід законним; - чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; - чи є такий захід пропорційним меті .

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (див. рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в

побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі «Прессос компанія Нав’єра А.О.» та інші проти Бельгії»).

Доводи апелянта про наявність іншого житла у дітей , не заслуговують на увагу , оскільки постійним місцем проживання дітей є саме квартира у м. Українка , крім того , квартира у м. Львові так само є предметом іпотеки.

Враховуючи практику ЕСПЛ можна зробити висновок , що вимоги позивача щодо виселення неповнолітніх дітей хоч і ґрунтуються на вимогах закону

( ст.. 40 Закону України « Про іпотеку» ) , натомість таке втручання у права власності дітей не є пропорційним між засобами і метою, яку переслідує позивач , за наявності в іпотеці банку ще однієї квартири .

Згідно ст. 375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що рішення є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права , підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « ВіЕс Банк» залишити без задоволення .

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 12 липня 2018 року.

Головуючий

Судді