Постанова № 75086951, 18.06.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

18.06.2018 року м. Кропивницький

Справа № 398/4194/15-ц

Провадження № 22-ц/781/18/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання Тимошенко Т.О.,

учасники справи:

позивач – Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Ковальова О.Б.) від 21 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення з них кредитної заборгованості за кредитним договором № 401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 вересня 2007 року, яка складається з такого: заборгованості по основному боргу та відсоткам -23327,93 дол. США, по неустойці (пеня та штраф) – 53 575,02 грн.

Позивач посилався на те, що 18 вересня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 («Позичальник») був укладений кредитний договір № 401/18/09/2007/840-6054/КФ, відповідно до якого відповідачу ОСОБА_5 банком було надано кредит в розмірі 22799 доларів США на споживчі цілі, в обмін на зобов’язання повернути кредит в порядку та на умовах, визначених цим договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 12,99% річних, з кінцевим терміном повернення до 1 вересня 2032 року.

Банк виконав зобов'язання щодо видачі відповідачу кредиту у повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки № 203 від 18 вересня 2007 року про видачу з позичкового рахунку позичальника № 22331416770554 готівкою через касу банку кредитних коштів в розмірі 22 799 дол. США.

Відповідно до п. 3.3.1., 3.3.2, 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався належним чином виконувати умови кредитного договору, та сплачувати щомісячно суму мінімально необхідного платежу у розмірі 258,64 дол. США до 1 числа поточного місяця.

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором 18 вересня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 («Поручитель») було укладено договір поруки №401/18/09/2007/840-6054/КФ.

Згідно п.1.2.- 1.4 договору поруки, поручитель відповідає перед банком у тому ж об’ємі, що і позичальник.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_5 зобов’язання належним чином не виконала, тому станом на 25 серпня 2015 року за нею рахується заборгованість за кредитним договором № 401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 вересня 2007 року: 19 505,92 доларів США – основний борг (кредит); 3 822,01 доларів США – відсотки за користування; 1 724,86 доларів США – 38 111,72 грн. – пеня за неповернення кредиту; 699,84 доларів США – 15 463,30грн. – штраф за порушення умов кредитного договору.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 26 від 5 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

29 грудня 2015 року відповідачем ОСОБА_5 подано зустрічний позов про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору №401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 версеня 2007 року та договору іпотеки від 18 вересня 2007 року укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6

Свої вимоги відповідач обґрунтовував тим, що у спірному кредитному договорі не зазначено, що банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, а йому, як споживачу банківських послуг, не була надана достовірна інформація про це. Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на час видачі кредиту банк не був уповноваженим надавати йому кредит готівкою в іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, а генеральну ліцензію отримав лише у 2011 році. Оскільки оспорюваний кредитний договір вчинений банком без відповідного дозволу (ліцензії), то цей договір та договір іпотеки, відповідно до статей 203, 215, 227 ЦК України, є недійсними. За таких обставин відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір, який не був спрямований на настання наслідків у вигляді надання кредиту в іноземній валюті, що є порушенням ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Відповідач також зазначав, що всупереч вимогам законодавства під час підписання вказаного кредитного договору банком не надало йому інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, повну та достовірну інформацію про послугу, що є предметом договору, внаслідок чого він був введений в оману і позбавлений можливості належно оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, прийняти зважене та повністю усвідомлене рішення про отримання кредиту. Укладення ним договорів під впливом обману зі сторони банку є ще однією підставою для визнання кредитного договору недійсним на підставі норми ст. 230 ЦК України.

Крім того перед укладанням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив його, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням).

Також він вказував, що кредитний договір від 18 вересня 2007 року зі сторони банку було підписано начальником відділення, але документального підтвердження повноважень даної особи до кредитного договору не надано, як і не надано доказів, чи мала дана особа відповідні повноваження та чи наділене такими повноваженнями від юридичної особи вказане відділення.

Позивач вважав умови спірного кредитного договору несправедливими, оскільки сума грошових зобов’язань у розрізі сукупної вартості кредиту у іноземній валюті, з урахуванням знецінення гривні по відношенню до іноземних валют, збільшилася більше ніж у 4-5 разів. Ці витрати не пов’язані із збільшенням процентної ставки за користування кредитними коштами. Банк не виконав свій обов’язок, до укладення кредитного договору не попередив його про валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором у зв’язку із чим позивач вважав, що такі дії банку є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності, якою також вважав і включення відповідачем у договір умови про сплату процентів у валюті кредитування – у іноземній валюті, а не у гривні України.

Банк не ознайомив його з інформацією про сукупну вартість (ціну) договору у гривні на момент його підписання і про остаточну ціну споживчого кредиту, не надав інформації про переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування.

Зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 липня 2016 року позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково. Суд постановив стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Комерційний Банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 вересня 2007 року, яка складає по основному боргу та відсоткам в сумі 23327,93 дол. США та пеню за неповернення кредиту в сумі 38 111,72 грн. В решті вимог банку відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 та з ОСОБА_6 по 1742,19 грн., з кожного, судового збору на користь держави.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що при укладенні договору сторони досягли згоди щодо визначених законом істотних умов договору, а саме: розміру та виду валюти кредитних коштів, розміру відсотків за користування кредитними коштами. Оскільки відповідачка ОСОБА_5 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, тому підлягає стягненню сума боргу по кредитному договору, як з основного божника так і з поручителя. Проте одночасне стягнення штрафу і пері за вчинення одного порушення суперечить ст. 61 Конституції України.

Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову місцевий суд дійшов висновку, про недоведеність обставин щодо невідповідності кредитного договору вимогам ст. ст. 626, 627, 638 ЦК України, ст. ст. 11, 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки оспорюваний правочин укладений між сторонами за їх взаємною згодою та відповідно до вимог чинного законодавства; при його укладенні сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, договір не містить положень про зміни у витратах щодо обслуговування кредиту та плати за його дострокове погашення. За таких обставин підстави стверджувати, що умови договору є несправедливими, а дії банку недобросовісними, що умови договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, відсутні. У зв'язку з цим відсутні і підстави для визнання договору недійсним.

Вимоги і доводи апеляційної скарги ОСОБА_5

Не погоджуючись з вказаним рішення, відповідач ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі вона просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду, не відповідають обставинам справи, суд неповно з’ясував обставини справи, що мало наслідком неправильне застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Зокрема судом першої інстанції порушено вимоги п. 4 ст. 10 ЦПК України щодо сприяння суду всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, не розглянуто клопотання ОСОБА_5 про витребування доказів. Суд неправильно застосував норми матеріального права, якими обґрунтовано зустрічний позов. Висновки суду не відповідають обставинам справи, а саме: суд не врахував, що до укладення договору банк не ознайомив позичальника з орієнтовною сукупною вартістю кредиту та детальним розписом загальної вартості кредиту; не повідомив споживача про ціну договору, про переваги та недоліки схем кредитування, чим порушив права споживача та ввів в оману щодо ціни та процентної ставки за користування кредитними коштами; на момент укладення спірного договору про надання споживчого кредиту банк не мав повноважень на здійснення валютних операцій; умови укладеного між сторонами договору є несправедливими.

Вимоги і доводи апеляційної скарги ПАТ «Комерційний банк «Надра»

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Комерційний банк «Надра», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_4, також подано апеляційну скаргу у якій ставиться питання про скасування рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» про солідарне стягнення з відповідачів штрафу за неналежне виконання умов кредитного договору в розмірі 699,84 дол. США, що по курсу НБУ станом на 28 серпня 2015 року ставить – 15463,30 грн.

В обґрунтування скарги зазначено, що місцевим судом неналежним чином досліджено матеріали справи, неправильно визначено характер спірних правовідносин, що призвело до необґрунтованого висновку про те, що вимоги про стягнення пені та штрафу за неналежне виконання умов кредитного договору є подвійним стягненням за одне й те саме порушення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 – ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача та заперечив проти вимог апеляційної скарги позивача посилаючись на недійсність кредитного договору.

Представник позивача підтримав подану позивачем апеляційну скаргу і заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5, вважаючи їх безпідставними.

Відповідач ОСОБА_6, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, подав письмове клопотання про розгляд справи без його присутності. Він також виклав свою позицію щодо пред’явлених позивачем до нього вимог і вважає, що порука припинилася.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та представника ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не оспорюються

18 вересня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 («Позичальник») був укладений кредитний договір №401/18/09/2007/840-6054/КФ, відповідно до якого ОСОБА_5 банк надав кредит у розмірі 22 799,00 доларів США на споживчі цілі, а позичальник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит і сплатити за користування ним відсотків з розрахунку 12,99% річних шляхом сплати до 1 числа поточного місяця щомісячного мінімального платежу у розмірі 258,64 долари США, з кінцевим терміном повернення до 1 вересня 2032 року (т. 1, а. с. 8-11).

Банк виконав зобов'язання щодо видачі відповідачу кредиту у повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки №203 від 18 вересня 2007 року про видачу з позичкового рахунку позичальника № 22331416770554 готівкою через касу банку кредитних коштів в розмірі 22 799,00 дол. США (т. 1, а. с. 14, 15).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 («Поручитель») було укладено договір поруки №401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 вересня 2007 року (т. 1, а. с. 12, 13).

Згідно п.1.2.- 1.4 договору поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж об’ємі, що і позичальник. Позичальник та поручителі відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банка вимагати виконання зобов'язання, вказаного у договорі, як від позичальника та поручителів разом, так і від кожного окремо. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_5 зобов’язання належним чином не виконала, тому станом на 25 серпня 2015 року за нею рахується заборгованість за кредитним договором №401/18/09/2007/840-6054/КФ від 18 вересня 2007 року по кредиту та відсоткам – 23 327,93 дол. США, по неустойці (пеня та штраф) – 53 575,02 грн., а саме: 19 505,92 доларів США – основний борг (кредит); 3 822,01 доларів США – відсотки за користування; 1 724,86 доларів США – 38 111,72грн. – пеня за неповернення кредиту; 699,84 доларів США (15 463,30 грн.) – штраф за порушення умов кредитного договору.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 26 від 5 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що 16 квітня 2010 року між ВАТ КБ «Надра» (Кредитором) та ОСОБА_5 (Позичальником) і рябошапкою В.В. (Поручителем) укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 18 вересня 2007 року № 401/18/09/2007/840-6054/КФ, якою цей договір викладено у новій редакції.При цьому сума кредиту, розмір процентної ставки та строк кредитування сторони не змінили. Натомість сторони встановили, що щомісячна сума мінімального платежу визначається графіком, який являється додатком до цього договору. Графік теж узгоджений сторонами (т. 1 а. с. 20 – 30).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаївділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договоромбанкабо інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено.

Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення.

На договори поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Суд вважає за доцільне розпочати перевірку законності і обґрунтованості рішення суду з доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5 так, як вирішення питання про виконання кредитних зобов’язань залежить від вирішення питання недійсності договору.

Враховуючи, що відповідач в позові та в апеляційній скарзі навів кілька самостійних підстав для визнання оспорюваних ним договорів недійсними, суд оцінює їх окремо.

Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Як вбачається із справи, 26 жовтня 1993 року Національним банком України видано ВАТ КБ «Надра» банківську ліцензію № 21 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 – 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а 4 листопада 2005 року Національний банк України видав ВАТ КБ «Надра» дозвіл з додатком № 21-2, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Посвідчені позивачем копії вказаних документів були подані ним до суду першої інстанції (т. 1 а. с. 134 – 136). За клопотанням відповідача суд апеляційної інстанції витребував у Національного банку України завірені належним чином копії цих документів, які надані суду (т. 3 а. с. 164 – 166) і які відповідають копіям, які надав позивач. Отримані від ліцензіара, яким являється Національний банк України, завіренні належним чином копії документів являються належними, допустимими і достовірними доказами обставин, які в них зазначені.

Крім цього, відповідно до порядкового номера 46 спику, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ВАТ КБ «Надра» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Отже, ВАТ КБ «Надра», як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).

Місцевий суд, з висновками якого у цій частині погоджується суд апеляційної інстанції, встановивши, що законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу (статті 192, 524, 533 ЦК України), а також наявність у ВАТ КБ «Надра», який діяв на час укладення з ОСОБА_5 оспорюваного кредитного договору на підставі банківської ліцензії та дозволу Національного банку України на розміщення іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, а також відсутність станом на 18 вересня 2008 року законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача на той час права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати його повернення, а також процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, який, відповідно до пунктів 1, 2 його Прикінцевих положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про недоведеність та безпідставність заявлених ОСОБА_5 позовних вимог про визнання укладеного між нею і позивачем по справі договору про надання споживчого кредиту недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті) погодився.

Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України та ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочинунавмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги, вказувала на те, що банк не дотримався вимог статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» і не надав їй до підписання оспорюваного кредитного договору інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, а також про пропоновану банком послугу, що є предметом договору. Це, за твердженням відповідача, позбавило його можливості належним чином оцінити властивості банківської послуги та можливі негативні наслідки від її отримання.

За змістом частин 1, 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність зареєстрованої відповідно до закону юридичної особи презумується.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

ВАТ КБ «Надра», як юридична особа, зареєстрований 26 жовтня 1993 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т. 1 а. с. 42).

Як зазначалося вище, позивач мав відповідні дозволи (ліцензію) на здійснення кредитування фізичних осіб в іноземній валюті.

Отже його цивільна правоздатність на укладення оспорюваних договорів відповідачем не спростована.

Зі змісту преамбули кредитного договору від 18 вересня 20007 року № 401/1809/2007/840-6054/КФ (т. 1 а.с. 8) та іпотечного договору від 18 вресня 2007 року № 401/18/09/2007/840-6054/КФ/ (т. 1 а.с. 91) вбачається, що ці договори від імені банку укладено начальником Олександрівського віддлення № 16 Філії ВАТ КБ «Надра» Кіровоградського РУ ОСОБА_8, яка діє на підставі довіреності № 1-11-3069 від 21 березня 2007 року.

Дійсність довіреності, на підставі якої діяв начальник Олександрівського віддлення № 16 Філії ВАТ КБ «Надра» Кіровоградського РУ, ніким не оспорена, відомості про те, що на час укладення договору ця довіреність була скасована або втратила чинність відсутні. Позивач не заперечує повноваження свого представника на кладення кредитного та іпотечного договорів від його імені. Після укладення договору банк виконав умови договорів, а тому будь-які сумніви у дієздатності позивача чи особи, яка уклала від імені банку договори є безпідставними.

Станом на 18 вересня 2007 року цивільна правосуб’єктність позивача не була обмежена, в тому числі щодо укладення оспорюваних ОСОБА_5 договорів.

Укладаючи з банком вказані договори, ОСОБА_5 не мала сумніву у здатності позивача на вчинення таких правочинів, а тому її доводи про те, що неповідомлення її банком про наявність у нього цивільної дієздатності та правоздатності на укладення договорів стало перешкодою у прийнятті нею правильного рішення та ввело її в оману є безпідставними.

Відповідач ОСОБА_5 також посилалася на те, що кредитний договір не містить детального розпису сукупної вартості кредиту і такий розпис не надавався їй банком, не узгоджено графік погашення заборгованості, банк не попередив її про можливі валютні ризики, що суперечить положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ОСОБА_9 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону Ураїни «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомитиспоживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статті 15, 23 вказаного Закону передбачають такі види відповідальності: розірвання договору, відшкодування збитків, штраф.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що несправедливими є умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом частин 5, 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того, статтею 19 Закону заборонена нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач посилався на невиконання позивачем ОСОБА_9 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженні постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (далі – ОСОБА_9), які регулюють виконання банками положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та відсутність у нього достатньої інформації для здійснення свідомого вибору.

Згідно змісту пунктів 2.1., 2.4. ОСОБА_9 банки зобов’язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з наведеною інформацією.

Заперечуючи проти зустрічного позову, відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог ОСОБА_9 про ознайомлення ОСОБА_5 в письмовій формі з умовами кредитування та орієнтовною вартістю кредиту.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 2416 від 19 січня 2018 року (т. 5 а. с. 64 – 83), на момент укладення кредитного договору від 18 вересня 2007 року № 401/18/09/2007/840-6054/КФ оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту виконано без врахування вимог ОСОБА_9 (п. 4 резолютивної частини висновку експерта).

Проте, умови кредитного договору, у первісній його редакції від 18 вересня 2007 року, містили відомості про найменування банку, суму кредиту (п. 1.1. договору), строк кредитування (п. 1.4., 3.3.4. договору), мету надання кредиту (п. 1.2. договору), форми й види його забезпечення (п. 2.1. – 2.4. договору), тип та розмір процентної ставки (п. 1.3.1. договору), умови повернення кредиту і сплати процентів у розмірі мінімального місячного платежу – 258,64 долари США (п. 3. Договору).

Фактично умовами договору було встановлено щомісячний ануїтет, який включає в себе частину кредиту та процентів за користування ним.

Ці дані давали ОСОБА_5 можливість шляхом виконання нескладних математичних дій визначити розмір своїх витрат на виконання його зобов’язань за договором.

При цьому ОСОБА_5 не посилалася на те, що вона не мала реальної можливості перед укладенням договору ознайомитися з його умовами (проектом тексту договору) та оцінити їх зміст.

Доводячи в суді апеляційної інстанції про неправильність висновку суду першої інстанції про відповідність спірного кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», представник ОСОБА_10 – ОСОБА_7 покладається на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 19 січня 2018 року № 2416 (т. 5 а. с. 64 – 83), в якому зазначено таке: реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору становить 14,79 %, порівняно з даними п. 1.3.1. договору – процентна ставка за користування кредитом 12,99 %; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення становило – 57342,66 долари США; експерт вважав неможливим встановити чи відповідають розраховані при дослідженні реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення договору даним, зазначеним у ньому (пункти 1, 2 резолютивної частини висновку); щомісячні платежі становлять від 258,64 доларів США до 347,31 доларів США та 249,68 доларів США в останній період (пункт 3 резолютивної частини цього висновку).

З додатку 1 до висновку судово-економічної експертизи вбачається, що збільшення реальної процентної ставки відбулося за рахунок врахування експертом витрат на страхування в сумі 2216,63 долари США за весь період кредитування. Проте такі витрати обумовлено п. 1.5. кредитного договору від 18 вересня 2007 року № 401/18/09/2007/840-6054/КФ.

Оскільки ОСОБА_5 не заперечувала факт її ознайомлення з проектом кредитного договору до його підписання, то вона була ознайомлена з умовою про необхідність страхування предмета іпотеки і враховувала її при прийнятті рішення щодо укладення договору на вказаних умовах.

Отже обставини справи не дають підстав вважати, що через невиконання позивачем ОСОБА_9 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженні постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, ОСОБА_5 була позбавлена достатньої інформації для прийняття нею вільного і свідомого вибору щодо укладення з ВАТ КБ «Надра» кредитного договору.

Суд дійшов правильного висновку, що укладаючи оспорюваний кредитний договір його сторони на власний розсуд визначили його умови і погодили їх.

Умови оспорюваного кредитного договору не можна визнати такими, що підпадають під дію пунктів ч. 5 ст. 11, ч. 2, 3 ст. 18Закону України «Про захист прав споживачів», а дії позивача не підпадають під визначення нечесної підприємницької практики.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_5 про те, що саме по собі неповідомлення банком про зростання іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України – гривні не є достатньою підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним, з огляду на те, що позивач, добровільно погодившись на отримання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик і сам повинен був передбачати у момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до валюти договору. Уклавши кредитний договір на таких умовах, ОСОБА_5 не висловлювала заперечень з цього приводу, а отримані кошти використала на власний розсуд.

В цілому посилання ОСОБА_5 на ненадання їй інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, введення її в оману, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, є помилковим так, як істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок виплата процентів, відповідальність сторін. Згідно з текстом укладеного між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_5 кредитного договору такі умови договором передбачено (а.с. 7 -11).

Щодо визнання недійсним іпотечного договору

Оскільки єдиною підставою для визнання іпотечного договору від 18 вересня 2007 року № 401/18/09/2007/840-6-54/КФ/ ОСОБА_5 вказала ймовірне визнання недійсним кредитного договору (ч. 2 ст. 548 ЦК України), але в задоволені цієї вимоги суд відмовив, тому суд першої інстанції дав належну оцінку цим обставинам та обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Загалом аргумент апеляційної скарги ОСОБА_5 про неправильність висновків суду щодо дійсності кредитного договору та іпотечного договору є аналогічними доводам зустрічної позовної заяви та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо допущення судом до справи особи, яка не має повноважень діяти від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантуваня вкладів фізичних осіб від 5 червня 2015 року № 113 (т. 1 а. с. 46) з 5 червня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.

28 липня 2015 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду ОСОБА_11 видав довіреність ОСОБА_12 представляти інтереси банку у всіх без винятку судових органах з усіма правами, наданими як стороні у справі (т. 1 а. с. 48).

Таким чином суд не допускав до участі у справі не повноважених осіб на стороні позивача.

Щодо доводів і вимог апеляційної скарги позивача

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

За кредитним договоромбанкабо інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Встановивши, що позичальник ОСОБА_5 з 5 лютого 2014 року не виконує свої зобов’язання по сплаті щомісячних платежів на погашення кредиту та процентів за користування ним, які виникли на підставі укладеного нею з ВАТ КБ «Надра» кредитним договором, в наслідок чого утворилася прострочена заборгованість, а строк кредитування не закінчився, суд дійшов висновку про стягнення з позичальника та його поручителя заборгованості, в тому числі тієї, строк виконання якої не настав.

Вирішуючи вимоги про стягнення неустойки, суд обґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення пені та відмовив в задоволенні вимог про стягнення штрафу мотивуючи своє рішення тим, що відповідно до ст. 61 Конституції України відповідачі не можуть бути двічі притягнуті до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що пеня ним нарахована у зв’язку з порушенням позичальником строків сплати чергових платежів по договору, а штраф за порушення пунктів 3.3.5, 3.3.18. кредитного договору в редакції додаткової угоди № 1 від 16 квітня 2010 року, а саме: у зв’язку з несвоєчасним укладенням договорів страхування нерухомого майна та особистого страхування позичальника.

Пунктом 4.2. кредитного договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 16 квітня 2010 року, передбачено зобов’язання позичальника сплатити кредитору штраф у розмірі 3 % від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами за кожен випадок порушення позичальником умов пунктів 3.3.2. – 3.3.5., 3.3. – 3..21.

Проте, в позовній заяві позивач не посилався на наявність фактів порушення позивачем зобов’язань щодо здійснення страхування (пункти 3.3.5, 3.3.18 договору).

Натомість всі його позовні вимоги були обґрунтовані лише порушенням умов договору щодо сплати чергових платежів по кредитному договору. Позивач не змінював підстави своїх вимог, не уточнював їх, відповідних доказів порушення позичальником умов договору про страхування суду першої інстанції не надав.

У зв’язку з цим суд обґрунтовано виходив з того, що позивач вимагає стягнення штрафу за невиконання позичальником умов п. 3.3.7. кредитного договору – своєчасно та в повному обсязі повернути кредит, нараховані проценти, комісії, штрафи, пені відповідно до умов договору.

Встановивши, що вимоги позивача про стягнення штрафу і пені обґрунтовані вчиненням позичальником одного і того самого порушення умов договору - несвоєчасного повернення частин кредиту та несвоєчасну сплату процентів, суд правильно застосував положення ст. 61 Конституції України та обґрунтовано відмовив в стягненні штрафу.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення ОСОБА_5 умов, передбачених пунктів 3.3.5, 3.3.18. кредитного договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 16 квітня 2010 року, є новими обставинами, якими позивач намагається обґрунтувати свої вимоги про стягнення штрафу. Вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції. На стадії апеляційного розгляду справи право позивача змінити підстави пред’явленого ним позову не передбачено.

Колегія суддів дійшла висновку, що при встановлені фактичних обставин справи судами першої інстанцій не було порушено норми процесуального права, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та закон, який застосовується до цих правовідносин, ухвалив судове рішення відповідно до закону, а тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційних скарг ОСОБА_5 та Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 липня 2016 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 червня 2018 року

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: А.М. Головань

ОСОБА_2