Рішення № 75084428, 22.06.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4574/17

Провадження № 2/487/1603/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2018 року Заводський районний суд міста Миколаєва в складі судді Біцюка А.В., за участю секретаря Попович В.Б., представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника органу опіки та піклування ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_4 (54003, м. Миколаїв, вул. Комсомольська б. 46, кв.101), ОСОБА_5 (54003, м. Миколаїв, вул. Комсомольська б. 46, кв.101) до ОСОБА_1 (54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 25Б), ОСОБА_6, в інтересах якої діє ОСОБА_1 (54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 25Б), ОСОБА_7 (54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 25Б), про виселення,

В С Т А Н О В И В:

31.08.2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому посилаючись на порушення відповідачами умов іпотечного договору шляхом реєстрації у спірному будинку вказаних осіб без згоди на це іпотекодержателя, в подальшому уточнивши позовні вимоги, просять суд виселити із будинку №25 Б по вул. Наваринській в м. Миколаєві Новікову ОСОБА_8, 21.02.1976р.н., ОСОБА_6, 09.09.2008р.н., ОСОБА_7, 01.11.1950р.н., ОСОБА_9, 16.04.1957р.н. без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що 20.04.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошових коштів, відповідно до якого позивач передала відповідачці у позику 20 000,00 доларів США, що на момент передання коштів складало 160 000,00 грн. строком до 20.04.2017 року. В забезпечення виконання зобов’язань за договором позики між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 20.04.2012 року за реєстровим №278. Відповідно до умов іпотечного договору предметом іпотеки є житловий будинок №25 Б по вул. Наваринській в м. Миколаєві. В порушення умов іпотечного договору у спірному будинку, без згоди іпотекодержателя, були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 з 17.05.2016 року, ОСОБА_6 з 17.05.2016 року, ОСОБА_7 з 05.05.2015 року, ОСОБА_9 з 22.07.2010 року. На даний час своїх зобов’язань за договором позики ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала, а тому іпотека є діючою. Однак реєстрація вищевказаних осіб у спірному будинку порушує права ОСОБА_5 як іпотекодержателя щодо можливості звернути стягнення на предмет іпотеки. У зв’язку з цим просить суд виписати вищевказаних осіб зі спірного будинку.

Позивачі ОСОБА_11, ОСОБА_5 до судового засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись вчасно належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Відповідачі до судового засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись вчасно належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнавав, в задоволенні позовної заяви просив відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради – ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнавала, проти задоволення позову заперечувала.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

20.04.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошових коштів, відповідно до якого позивач передала відповідачці у позику 20 000,00 доларів США, що на момент передання коштів складало 160 000,00 грн. строком до 20.04.2017 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за договором позики між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 20.04.2012 року за реєстровим №278.

Відповідно до п.1.3 іпотечного договору предметом іпотеки є житловий будинок №25 Б по вул. Наваринській в м. Миколаєві, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.04.2009 року.

Своїх зобов’язань за договором позики ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала, грошові кошти в повному обсязі позивачу не повернула.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.04.2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 було стягнуто основний борг за договором позики у сумі 403 550,00 грн. та проценти за користування позикою у сумі 150 231,06 грн.

Рішення суду набрало законної сили і на його виконання були видані виконавчі листи, на підставі яких 04.07.2016 року державним виконавцем Заводського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області були відкриті виконавчі провадження.

22.06.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт майна боржника, відповідно до якої було накладено арешт на житловий будинок №25 Б по вул. Наваринській в м. Миколаєві.

Однак, як виявилось в подальшому, в спірному будинку, без згоди ОСОБА_5, в порушення вимог іпотечного договору, ОСОБА_1 були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 з 17.05.2016 року, ОСОБА_6 з 17.05.2016 року, ОСОБА_7 з 05.05.2015 року, ОСОБА_9 з 22.07.2010 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 цього Закону, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК УРСР) Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Частиною 2 статті 109 ЖК УРСР передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК України).

Таким чином, ч. 2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення у разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015р. у справі № 6-39цс15; від 14 грудня 2016р. № 6-1141цс16.

Окрім того судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є неповнолітньою.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

З відповіді Служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради №1018 від 17.07.2017 року вбачається, що неприпустимим є зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень, а тому реалізація житлового будинку по вул. Наваринській, 25-Б у м. Миколаєві буде суперечити інтересам дитини ОСОБА_6, 2008р.н., яка має право користування зазначеним житлом.

Згідно ч.1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Таким чином, оскільки, позивачі не ставлять питання про виселення відповідачів з наданням їм іншого постійного житла, та з метою захисту прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселеннязадоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_4, ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Миколаївської області або до того ж суду через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.07.2018 року.

Суддя А. В. Біцюк