Рішення № 75083192, 25.06.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/899/18

Пр..№ 2/336/1206/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 р. м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Куриленко О.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник – ОСОБА_2) до ОСОБА_3 (третя особа – Запорізька товарна біржа «Гілея») про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 21.02.2018 р. звернулась до суду з вищевказаним позовом.

В позові зазначила, що 23.07.1996 р.між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 21/50 частин домоволодіння за адресою: м.Запоріжжя, вул..Червонополянська, 15.

Згідно п.1 договору ОСОБА_1 придбав 21/50 частину домоволодіння № 15 по вул..Червонополянській у м.Запоріжжі, розташованого на земельній ділянці площею 469 кв.м. На присадибній ділянці розташований житловий будинок літ.А, житловою площею 47,70 кв.м., житловий будинок літ.Б, житловою площею 18,6 кв.м., житлова прибудова Б1, житловою площею 23,60 кв.м. та надвірні побудови – мансарда МС, вбиральня В, погріб ПГ, гараж Д, літня кухня Е, погріб Ж, паркан № 1,4, водопровід № 2.

Зазначений договір був оформлений та зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея», членами якої були ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за № 1058/2791 від 23.07.1996 р.

У відповідності до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» зазначений договір сторонами нотаріально не посвідчувався.

Договір був повністю виконаний сторонами, ОСОБА_1 були сплачені кошти у розмірі встановленому п.5 договору, а ОСОБА_3 були передані ключі та технічний паспорт на житловий будинок. ОСОБА_1 вселився в зазначену частину домоволодіння, проживав у цьому будинку, зареєстрував своє місце мешкання у ньому. Станом на теперішній час продовжує проживати у зазначеній частині домоволодіння, але без реєстрації.

28.08.1996 р. договір купівлі-продажу був зареєстрований Запорізьким бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі за № 170/29219, проставлений реєстраційний напис.

На теперішній час у позивача виникла необхідність продати зазначену частину домоволодіння, з приводу чого він звернувся до нотаріальної контори, де було роз’яснено, що на даний час він не зможе оформити договір купівлі-продажу, адже право встановлювальний документ не посвідчений нотаріально.

За позовом представник позивача, посилаючись на ст.ст.47, 128, 227 ЦК УРСР в ред..1963 р., ст.15 ЗУ «Про товарну біржу», ст.ст.16, 225, 316, 317, 321, 328, 334, 335, 386, п.п.4,5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, просить визнати дійсним договір купівлі-продажу 21/50 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул..Червонополянська, 15, укладений 23.07.1996 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея» за реєстраційним № 1058/2791.

Ухвалою судді від 23.02.2018 р. відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 27.03.2018 р.

27.03.2018 р. підготовче судове засідання відкладено на 23.04.2018 р. на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України.

23.04.2018 р. відкладено підготовче судове засідання на 29.05.2018 р. за клопотанням представника позивача.

29.05.2018 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 25.06.2018 р.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує, просить задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Розгляд справи за відсутності учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

Відповідач до суду не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позов не подавала.

Представник третьої особи - Запорізької товарної біржі «Гілея» направив до суду пояснення по справі, в яких просить розглядати справу без їх участі.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України розгляд справи проведено за відсутності відповідача та представника третьої особи.

Перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги позицію представника позивача та третьої особи, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 23 липня 1996 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 придбав 21/50 частину домоволодіння № 15 по вул.Червонополянській у м.Запоріжжя.

На підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу», договір купівлі-продажу зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея», реєстраційний номер 1058/2791 (а.с.8).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що продавець за договором продала частину домоволодіння позивачу за 895 000 000 карбованців, які отримала від покупця до підписання договору, та зобов'язується звільнити не пізніше 15.09.1996 р. Відповідач засвідчила, що зазначений об'єкт нерухомості нікому до укладення угоди не проданий, не подарований, не закладений у спорі та під арештом не перебуває (п.3-8 договору).

Вищевказані обставини свідчать про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу частини домоволодіння, жодних обмежень для його укладання не існувало, укладений договір купівлі-продажу нерухомості був виконаний сторонами у повному обсязі.

Відповідно до копії реєстраційного посвідчення, виданого ЗМБТІ 28.08.1996 р., 21/50 частина домоволодіння № 15 по вул..Червонополянській в м.Запоріжжі, належить позивачу ОСОБА_1 (а.с.8 зв.).

На час укладання договору купівлі-продажу нерухомості діяв ЦК УРСР в ред..1963 р., який втратив чинність з 01.01.2004 року на підставі ЦК України від 16.01.2013 р.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.47 ЦК УРСР, яка діяла під час укладання спірного правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Спірний договір купівлі-продажу відповідно до цивільного законодавства, що діяло на момент його укладання, підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки положеннями ст.227 ЦК УРСР було передбачено, що договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність правочину.

Але, як встановлено судом, вказана вимога закону щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири при укладенні договору не була дотримана, так як договір був оформлений та зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея» відповідно до ст.15 ЗУ «Про товарну біржу», про що зазначено у тексті договору.

Відповідно до ч. 2 ст.15 згаданого Закону угоди, зареєстровані на біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. Таким чином, суперечливі норми законодавства призвели до того, що укладений позивачем договір купівлі-продажу та зареєстрований товарною біржею не був посвідчений у нотаріальному порядку.

Крім того, у відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання сплати державного мита при відчуженні об'єктів нерухомого майна» № 1030 від 13.08.1996 р., яка діяла на момент укладення договору міни нерухомого майна від 30.09.1998 р., будь-які угоди про відчуження об'єктів нерухомого майна, які укладаються на біржах, в агентствах нерухомості тощо, прирівнюються до нотаріального посвідчення цих договорів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.4 Закону України «Про власність», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд, користується та розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння та користування іншим особам.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Відповідно до положень ст.328 ЦК України (в редакції від 16.01.2003 р.), який набрав чинності з 01.01.2004 р., право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набути правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами ч. 3,4 ст.334 ЦК України, передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме на майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.215 ЦК України, у випадках встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, а згідно з ч. 2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, та відбулося повне або часткове виконання договору, суд може визнати такий договір дійсним.

Статтями 391, 392 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст.ст.11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених, оспорюваних прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч. 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ч. 4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Судом встановлено, що для позивача підставою звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним стала та обставина, що він на даний час позбавлений можливості зареєструвати право власності на нерухоме майно, яке було придбано на підставі угоди, оформленої та зареєстрованої на товарній біржі, і відсутність можливості розпорядитися ним на свій розсуд, оскільки, договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений, державна реєстрація права власності може бути проведена лише після визнання договору купівлі-продажу квартири, який посвідчений товарною біржею дійсним на підставі рішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що укладений 23 липня 1996 р. договір купівлі-продажу частини житлового будинку, зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея», може бути визнаним дійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (представник – ОСОБА_2) до ОСОБА_3 (третя особа – Запорізька товарна біржа «Гілея») про визнання договору купівлі-продажу дійсним – задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 21/50 частин домоволодіння, що розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул..Червонополянська, 15, укладений 23.07.1996 р. між ОСОБА_1 (м.Запоріжжя, вул..Стартова, 1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (остання відома адреса – м.Запоріжжя, вул..Червонополянська, 15), зареєстрований Запорізькою товарною біржею «Гілея» за реєстраційним № 1058/2791.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Дмитрюк