Постанова № 75082092, 25.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/372/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

представника позивача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (далі - Відповідач, УСЗН Славутицької міської ради Київської області) в якому просив визнати протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни та зобов'язання надати (встановити) ОСОБА_3 статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та його представника, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, в період з 31.05.1974 року по 13.08.1996 року працював на Чорнобильській АЕС, що підтверджується записом у трудовій книжці (Т 1, а.с.19-30).

Починаючи з 31.05.1974 по 21.02.1975 позивач працював майстром з ремонту електроустаткування в електроцеху Чорнобильської АЕС, з 21.02.1975 по 15.03.1976 позивача призначено на посаду інженера по релейному захисту і автоматиці електричного цеху, з 15.03.1976 по 16.06.1987 позивач працював майстром з ремонту апаратури в електричному цеху.

З 10.10.1986 року Чорнобильська АЕС відповідно до наказу Міністерства енергетики СРСР від 17.10.1986 № 6 «Про створення об'єднання» входила до складу виробничого об'єднання «Комбінат», що підтверджено довідкою Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» № 0104-253 від 12.12.2017.

16.06.1987 позивача звільнено, у зв'язку з обранням на виборну посаду у виробниче об'єднання «Комбінат» - заступником голови профкому ВО «Комбінат», з якої позивача звільнено 06.12.1988, у зв'язку з обранням головою профкому Чорнобильської АЕС.

В подальшому позивач працював на різних посадах на Чорнобильській АЕС до моменту звільнення 13.08.1996 за станом здоров'я, що перешкоджало продовженню даної роботи.

Так, в період з 01.09.1977 по 28.06.1991 року позивач працював із шкідливими умовами праці, та з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, тобто за Списками №1 та №2, затвердженими постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, що підтверджується доданими до позовної заявами довідками підприємства №2341 від 12.09.1989, №06-2054 від 12.09.1989, №1 від 30.01.1989, №38-01 від 12.09.1989 від 12.09.1989, №30625 від 12.12.2017.

Тобто, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії А № 076629 та вкладкою до посвідчення №050738, які є безстроковими (Т 1, а.с.40).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 позивачу з 15.07.1992 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності - профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: непридатний до регулярної професійної праці (Т 1, а.с.39).

Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_3 з 15.07.1992 становить 80%, безстроково, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (том 1, а.с.39).

З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна Рада на засіданні №22/92 від 21.09.1992, розглянувши клопотання ОСОБА_3 і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (Т 1, а.с.39 зворотній бік).

28.11.2017 позивач звернувся до УСЗН Славутицької міської ради Київської області із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення (Т. 1, а.с.79).

Листом від 29.11.2017 № 59/01-15 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що у поданих документах відсутній наказ про залучення ОСОБА_3 до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (Т. 1, а.с.78).

При цьому відповідач у даному листі вказав, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі первинних документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Ознайомившись з відмовою відповідача, позивач 08.12.2017 року подав відповідачу нову заяву із додатковими документами, які підтверджують обставини залучення позивача до формувань цивільної оборони ЧАЕС та виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У заяві від 08.12.2017 позивач повторно просив відповідача встановити йому статус інваліда війни і видати позивачу відповідне посвідчення.

Листом УСЗН Славутицької міської ради від 18.12.2017 року № 61/01-15 позивачу повторно відмовлено у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Зазначена відмова обґрунтована тим, що відповідно до наданих позивачем документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення згідно статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У даному листі відповідач додатково послався на лист Міністерства соціальної політики України від 27.04.2016 №92/172/172-15 на запит виконкому Славутицької міської ради про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ, організацій (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (Т.1 а.с.87-88).

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано як відповідачу, так і суду, докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому у відповідача були відсутні законні підстави для відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон №3551).

Відповідно до ст. 1 Закону №3551 - цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Стаття 4 Закону №3551 визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи належать до інвалідів війни.

Отже, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідно до правових положень Закону № 3551, останній не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Між тим, правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі по тексту - Положення № 302).

Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги та компенсації.

Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Так, інвалідам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід» (ст. 7 зазначеного Закону).

Згідно з абз.2 п.7 Положення № 302 «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки», «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Положення № 302 «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки ОСОБА_3, останній з 31.05.1974 року по 13.08.1996 року працював на Чорнобильській атомній електростанції ім. В.І. Леніна, зокрема, на момент аварії працював на посаді майстра по ремонту в електричному цеху.

Зокрема, позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії, що підтверджується табелями обліку робочого часу Чорнобильської АЕС за квітень-травень 1986 р., табелем на оплату робочого часу по пункту №1 постанови уряду за травень 1986 р., аварійним маршрутним листом №1129 (Т.1, а.с.31-33, 38), відповідно до яких число відпрацьованих днів на ЧАЕС у травні 1986 року складає 18 днів, у червні 1986 року - 19 днів, у липні 1986 року - 16 днів, у серпні 1986 року - 16 днів, у вересні 1986 року - 16 днів, у жовтні 1986 року - 16 днів, у листопаді 1986 року - 16 днів, у грудні 1986 року - 15 днів. Число відпрацьованих позивачем годин на ЧАЕС у квітні 1986 року становить 4 дні (12 годин 26.04.1986 та по 12 годин в період з 28 по 30 квітня 1986 року).

Відповідно до довідки Чорнобильської АЕС № 431, яка підписана заступником головного інженера ЧАЕС з безпеки, доза зовнішнього опромінення ОСОБА_3 за період його роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 року по 31.12.1987 року становить 62 рад.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Дана обставина також підтверджена Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 03.11.2017 №01.1-14/1701-11, адресованою позивачу (Т.1, а.с.18).

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач став інвалідом ІІ групи внаслідок захворювань, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами.

Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії А №076629 та вкладкою до посвідчення №050738, які є безстроковими.

Листом Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС» директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду «Загальної готовності Цивільної оборони» (Т.1, а.с.12).

Так, Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 19.04.1986 року видано наказ №2с від 19.04.1985 «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС, зокрема, службу електропостачання та світломаскування (пункт 2 наказу).

Підпунктом 7.1 пункту 7 вказаного наказу передбачено створення формувань цивільної оборони Чорнобильської АЕС чисельністю 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем (Т.1, а.с.9-11).

Крім того, Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 28.05.1986 року видано наказ «Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони» № 4с від 28.05.1985, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно «другий відділ», на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов'язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов'язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад.

Разом з тим, факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується аварійним маршрутним листом № 1129, яким встановлено зайнятість позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме як майстра електричного цеху Чорнобильської АЕС (Т. 1, а.с.109), копіями табелю обліку робочого часу за квітень-травень 1986 року та табелю на оплату робочого часу по пункту №1 постанови уряду за травень 1986 року (Т.1, а.с.31-33).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому він має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, законним є висновок суду першої інстанції, що для відновлення порушеного права позивача та належного захисту законних прав та інтересів останнього, є необхідним зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів відмови позивачу в наданні статусу інваліда війни та посвідчення інваліда війни, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель