Постанова № 75081942, 03.07.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 756/4463/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"03" липня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Мацького Є.М.

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від "05" квітня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспектора 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м.Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_3, третя особа- Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення , -

суддя в 1-й інстанції - Яценко Н.О.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Київ,

дата складання повного тексту рішення - 10 квітня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення, в якій посилається на те, що 20.03.2017 року інспектором 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м.Києві ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_3 було винесено відносно нього постанову, серія АР № 416446 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в неавтоматичному режимі. Адміністративне стягнення накладено згідно ч.2 ст.122 КУпАП за порушення пп.2.9 ПДР в розмірі 425 грн. Вважає вищевказану постанову незаконною, винесеною з порушенням процесуального законодавства та такою, що підлягає скасуванню.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 05.04.2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що факт порушення ним пп.2.9 ПДР України не підтверджений будь-якими доказами, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 березня 2017 року відповідач Інспектор 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м.Києві ДПП лейтенант поліції ОСОБА_3 склав постанову серія АР № 416446 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч.2 ст.122 КУпАП, а саме за те, що позивач керуючи автомобілем, користувався засобом зв'язку, тримаючи його у руці, чим порушив вимоги п. 2.9 ПДР (а.с.4).

Позивач стверджував, що він не вчиняв даного правопорушення та в оскаржуваній постанову власноручно зазначив: "не согласен, не нарушал, лишен права на правовую помощь и переводчика".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано суду доказів спростування вказаних у спірній постанові відомостей.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Відповідно до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до вимог ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч.2 ст.33 КУпАП).

В свою чергу, порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.ч.1-3 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями ч.2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до вимог ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого вимогами ст.185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно до вимог ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно до вимог п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті”, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, даною постановою зазначено, що судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідачем не надано жодних доказів щодо вчинення позивачем правопорушення, окрім постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи суду першої інстанції, що позивачем не надано суду доказів спростування вказаних у спірній постанові відомостей.

Колегія суддів вважає, що жодним доказом наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП в діях позивача встановлена не була, оскільки такий обов'язковий доказ, як фіксування правопорушення в автоматичному режимі на час розгляду справи як в суді першої так і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції відсутній. З наданих суду доказів вбачається, що інших документів, окрім постанови, не складалося.

Отже, лейтенантом поліції ОСОБА_3 при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Колегія суддів не заперечує того факту, що за змістом ч.5 ст.258 КУпАП інспектор патрульної поліції не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити з урахуванням того, що доказів фіксації правопорушення в автоматичному режимі не було. Саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення. Також, такими доказами могли бути пояснення правопорушника, свідків, рапорти працівників поліції, однак такі докази не були зібрані.

Відповідно до вимог ч.2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно до вимог ч.ч.1, 4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 ст.72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів відповідачами не зібрано.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції неправильними і такими, що невідповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновків суду. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від "05" квітня 2018 р. скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 416446 винесену інспектором 1 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в м.Києві ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_3 від 20.03.2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.2 ст.122 КУпАП.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: Є.М. Мацький

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "03" липня 2018 р.