Постанова № 75080909, 03.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/739/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тимошенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О. Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (повний текст виготовлено 10.04.2018) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області від 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 про накладення штрафу на фізичну особу підприємця ОСОБА_2 у розмірі 192000,00 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 21.12.2017 №309-Н та направлення від 21.12.2017 №2854 начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів та головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів проведено інспекційне відвідування з питань трудових відносин, оплати праці, режиму роботи ФОП ОСОБА_2 (а.с.50-51).

Результати проведеного інспекційного відвідування відображено в акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 23-23-52/1488, в якому встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_2 в порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України не оформляються трудові договори з усіма працівниками у письмовій формі шляхом укладення трудового договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження.

Відповідно до цивільно-правового договору від 01.12.2017 №б/н, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на період з 20.12.2017 по 20.01.2018, остання виконує обов'язки бармена. Зазначене підтверджується змістом предмета вказаного цивільно-правового договору: «Виконання роботи: бармена», що підпадає під ознаки кваліфікаційних вимог, передбачених для даної професії відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004.

Крім цього, вищевказаним цивільно-правовим договором не визначено конкретний вид робіт, їх об'єм, кількісно-якісні показники та інші ознаки, що відрізняють такий договір від трудових договорів.

Враховуючи зазначене, у цивільно-правовому договорі, укладеному з ОСОБА_3, наявні ознаки трудового договору, оскільки за своїм змістом він передбачає виконання функціональних обов'язків (трудових функцій) бармена. Сама фізична особа ОСОБА_3 допущена до роботи без видання відповідного наказу (розпорядження). Зазначене також свідчить про неправомірну підміну трудових правовідносин з ОСОБА_3 договором цивільно-правового характеру.

Окрім того, під час проведення інспекційного відвідування виявлено, що в кафе «Каштан», де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_2, працює ОСОБА_4, яка виконує роботу кухаря. На вимогу перевіряючих надати трудовий договір, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4, договір не надано.

У ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 надано договір на проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ДНЗ «Черкаське вище професійне училище», форма якого не відповідає типовому, що є додатком до Порядку надання робочих місць для проходження учнів, слухачів професійно-технічних учбових закладів виробничого навчання і виробничої практики», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.1999 № 992 (далі - Порядок 922). У порушення вимог п. 9 Порядку № 992 ФОП ОСОБА_2 не видано наказ про проходження ОСОБА_4 виробничої практики.

В даному випадку наявний факт виконання обов'язків за межами договору, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ДНЗ «Черкаське вище професійне училище» та використання найманої праці ОСОБА_4 без укладення трудового договору (без видання відповідного наказ (розпорядження) та повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку його як платника єдиного внеску, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 24 КЗпП України. Факт допуску ОСОБА_4 до роботи встановлений під час інспекційного відвідування.

Відповідно до договору на проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017 та пояснень ОСОБА_4 за період з 23.11.2017 по 29.12.2017 останньої заробітна плата ФОП ОСОБА_2 не нараховувалась та не виплачувалась, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 94 КЗпП України, відповідно до якої заробітна плата працівнику виплачується за фактично виконану ним роботу.

Документи щодо обліку робочого часу ОСОБА_4 у ході інспекційного відвідування не надано, чим порушено ст. 30 Закону України «Про оплату праці».

На підставі акта перевірки винесено припис від 29.12.2017 № 23-23-52/1488-1019 про усунення виявлених порушень (а.с. 65-66).

23.01.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області Жарковою М.В. винесено постанову № 23-23-52/1488-039 на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України про накладення на позивача штрафу у розмірі 3723,00 грн. та постанову від № 23-23-52/1488-040 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Вважаючи постанову про накладення штрафу від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-040 протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова відповідача є законною та обґрунтованою.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови відповідача від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-040, штраф у розмірі 192 000 грн. накладено на позивача на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України через неукладення між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 трудового договору.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, до ФОП ОСОБА_2 спірною постановою застосовано штраф за неукладання трудових договорів з двома працівниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Перевіряючи висновок акта перевірки щодо неукладання трудового договору з ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ФОП ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_3 працювала на посаді бармена на підставі цивільно-правової угоди від 01.12.2017, укладеної між ФОП ОСОБА_2 (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець).

За умовами вказаної цивільно-правової угоди Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (послуги): бармен в строк з 20 грудня до 20 січня 2017 року.

Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги і соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 1000 грн. за домовленістю. Оплата виконується не пізніше останнього дня від даної цивільно-правової угоди з дня прийняття Замовником роботи за актом виконаних робіт.

Учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_3 була допущена до роботи та систематично виконувала обов'язки бармена в кафе «Каштан».

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частиною 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, з урахуванням зазначеного суд прийшов до висновку, що обов'язковою умовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 було фактично допущено до виконання трудових обов'язків, ФОП ОСОБА_3 повинен був укласти з нею трудовий договір.

Стосовно посилання апелянта на наявність цивільно-правової угоди колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

В той же час, згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивачем не надано доказів на підтвердження, які вказували б на факт роботи ОСОБА_3 за цивільно-правовим договором, оскільки остання фактично була допущена до роботи бармена та виконувала обов'язки в порядку, визначеному законодавством про працю, проте, без укладання трудового договору.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно з ч. 2 цієї статті якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на те, що ОСОБА_3 фактично перебувала з ФОП ОСОБА_2 у трудових відносинах, цивільно-правова угода від 01.12.2017 є удаваним правочином, колегія суддів погоджується з висновками акта перевірки про те, що ФОП ОСОБА_2 фактично допустив ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору, що є підставою для притягнення до відповідальності на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Перевіряючи наявність підстав для застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафу за неукладання трудового договору з ОСОБА_4, яка, як встановлено за наслідками проведеного інспектування, виконувала обов'язки кухаря в кафе «Каштан», де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи протиправність притягнення позивача до відповідальності на цій підставі, останній зазначає, що відповідачем було винесено щодо нього постанову про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн. від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-039 на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України. та оскаржувану постанову на підставі п. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, що свідчить про притягнення позивача за одне і теж правопорушення двічі.

Так, у постанові від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-039 зазначено про те, що відповідно до договору про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017 та пояснень ОСОБА_4 за період з 23.11.2017 по 29.12.2017 ОСОБА_4 заробітна плата не виплачувалась, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 94 КЗпП України, відповідно до якої заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану ним роботу. Документи щодо обліку робочого часу ОСОБА_4 у ході інспекційного відвідування не надано, чим порушено ст. 30 Закону України «Про оплату праці».

В той же час, підставою для винесення постанови від 23.01.2018 № 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 стало неукладання трудового договору ФОП ОСОБА_2 з ОСОБА_4

Таким чином, доводи апелянта про притягнення двічі за одне і те ж правопорушення не підтвердилися.

Стосовно висновку перевірки стосовно допуску ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_4 до роботи без укладання трудового договору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про професійно-технічну освіту» підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України.

Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм.

П'ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.99 N 992 (далі - Порядок N 992).

Відповідно до Порядку N 992 підприємства, установи, організації незалежно від форми власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання та виробничої практики до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства не включаються.

Положенням про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 30.05.2006 N 419, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.06.2006 за N 711/12585, за виконані роботи учнями під час виробничого навчання чи виробничої практики юридичні та фізичні особи незалежно від форм власності здійснюють оплату праці відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами (далі - ПТНЗ) договорів про навчально-виробничу практику за фактично виконаний обсяг робіт. Нараховані учням кошти перераховуються на розрахунковий рахунок ПТНЗ у встановленому порядку з метою виплати їм 50 % заробітної плати за проходження виробничого навчання та виробничої практики. Інші 50 % заробітної плати, нарахованої за час виробничого навчання і виробничої практики учням ПТНЗ, використовуються навчальним закладом для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Таким чином, трудові відносини із учнями ПТНЗ під час виробничого навчання або виробничої практики не виникають, оформлення трудових договорів не здійснюється, повідомлення Державної фіскальної служби не вимагається.

Таке роз'яснення надане Державною службою України з питань праці в листі від 19.05.2017 № 5783/4.1-ДП-17.

В матеріалах справи міститься копія договору про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017, укладеного між ДНЗ «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_2, за умовами якого організація зобов'язується прийняти ОСОБА_4 для проходження виробничого навчання та виробничої практики слухачів з професії кухар у період з 23.11.2017 по 13.05.2018.

У п. 1.6 договору зазначено: оплату виконаних робіт не проводити.

У поясненнях на адресу Управління Держпраці у Черкаській області від 28.12.2018 ОСОБА_4 зазначила про те, що вона проходить виробниче навчання та виробничу практику на підставі договору про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017, укладеного між ДНЗ «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_2 Зазначено, що у функції практиканта входить навчання та отримання навичок професії кухар, навички отримує шляхом виготовлення продуктів харчування.

Наведеним підтверджується, що ОСОБА_4 проходила у ФОП ОСОБА_2 виробничу практику, у зв'язку з чим укладання трудового договору не вимагається.

Посилання відповідача на те, що договір про проходження виробничої практики не відповідає типовому договору з огляду на зазначення про відсутність оплати праці та відсутність наказу про проходження виробничої практики обставину щодо проходження ОСОБА_4 виробничої практики не спростовує, що підтверджується також і поясненнями самої ОСОБА_4 (а.с. 72).

Частиною 2 ст. 637 ЦК України передбачено, що у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

З огляду на викладене, притягнення ФОП ОСОБА_2 до відповідальності за неукладення з ОСОБА_4 трудового договору є незаконним та необґрунтованим.

Стосовно посилання відповідача на невиплату ОСОБА_4 заробітної плати всупереч Порядку № 992 колегія суддів вказує на наступне.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 992 перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповідно до змісту робочих навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Пунктом 17 Порядку № 992 встановлено, що за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Обставина щодо непроведення ОСОБА_4 оплати праці учасниками справи не заперечується

При цьому, за вказане порушення до позивача застосовано штраф постановою від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-039, яка ФОП ОСОБА_2 не оскаржена.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова Управління Держпраці у Черкаській області від 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 про накладення штрафу на фізичну особу підприємця ОСОБА_2 у розмірі 96 000,00 грн. за не укладання трудового договору з ОСОБА_4 підлягає скасуванню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції вирішив справу при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з ч. 6 цієї статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями ст.ст. 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області від 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 в частині про накладення штрафу на фізичну особу підприємця ОСОБА_2 у розмірі 96 000,00 грн.

Стягнути з Управління Держпраці у Черкаській області (бульвар Шевченка, 205, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 39881228) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 2400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Повний текст постанови виготовлено 03.07.2018