
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 372/1816/17 Суддя (судді) першої інстанції: Зінченко О.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кобаля М.І.,
Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі: Кривді В.І.
за участю:
представників відповідача: Власова М.Г., Андрєєва Д.В.
представника третьої особи: Свислоцького О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату, третя особа: Державна прикордонна служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_6 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату (далі - Відповідачі, МОУ, Київський ОВК) у якому просив:
- визнати відмову МОУ у нарахуванні та виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - неправомірною;
- зобов`язати МОУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги в разі настання II групи інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності - 17 березня 2014 року.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши представників відповідача та третьої особи, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_6 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього СРСР в період з 05.10.1980 по 16.02.1983 року. Приймав участь у бойових діях з 05.10.1982 по 16.02.1983 на території Демократичної Республіки Афганістан.
Факт проходження військової служби підтверджується довідкою № НОМЕР_1 України від 11.05.2017 (а.с.20), копією військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.16), які містяться в матеріалах справи.
Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв проведено засідання, за результатами якого складено протокол від 25.04.2013 року № 1055, в якому зазначено, що поранення (контузія) і захворювання ОСОБА_6 - ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.18).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видається інваліду) серії КИО-1 № 0401930, 17.03.2014 ОСОБА_6 встановлено ІІ групу інвалідності та визначено причини: поранення пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.19).
У зв'язку з цим, позивач звернувся до Київського ОВК з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Листом від 16.06.2015 року № 248/3/6/1199 Департамент фінансів Міністерства оборони України повернув документи подані позивачем без реалізації як такі, що надіслані не за належністю. Така відмова обґрунтована тим, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом держаної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, а отже рекомендовано звернутись до Державної прикордонної служби України.
На звернення позивача Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 13.08.2015 року № 0.11-3115/0/6-15 повідомила, що жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що Державна прикордонна служба є правонаступником Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР.
Не погоджуючись з рішенням Міністерства оборони України, ОСОБА_6 звернувся до суду.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 24.11.2015 року в справі № 372/3965/15-а в задоволенні позову ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016 року в справі № 372/3965/15-а апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Постанову Обухівського районного суду Київської області від 24.11.2015 року скасовано та прийнято нове рішення. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання про призначення ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби, згідно з вимогами чинного законодавства України.
04 травня 2017 року позивач повторно звернувся до МОУ з заявою про виплату йому одноразової допомоги, на що йому останній листом №1489 від 26.05.2017 року відмовив в задоволенні заяви (а.с.37).
В зазначеному листі вказано, що 11.05.2017 року до Київського ОВК повторно були направлені документи позивача щодо розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016 року в справі № 372/3965/15-а.
Так, 13.05.2016 року протоколом № 35 комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги ОСОБА_6 (а.с.38). Київським ОВК повернуто пакет документів без реалізації.
Позивач, вважаючи зазначені дії та рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства, МО України протиправно не розглянуто подані позивачем документи про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та не прийнято відповідного рішення.
Між тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зобов'язання МОУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності 17.03.2014 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон) (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 12 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Правовими положеннями ст. 16 Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Як зазначено Верховним Судом України в постанові від 10.03.2015 року (справа № 21-563а14), право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом «б» ч.1 ст. 162 Закону визначено розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, а саме: 200 - кратний розмір прожиткового мінімуму, встановлений для працездатних осіб.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975 (далі по тексту - Порядок № 975).
Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Згідно із п. 3 Порядку № 975 у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
· постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
· документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
· сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
· документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано всі необхідні документи, які передбачені чинним законодавством, для призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності II групи, передбачені п. 11 Порядку № 975.
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Відповідно до п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800, передбачено, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.5 вказаного Положення передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (пп. «б»);
- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (пп. «в»).
Разом з тим, абз. 2 п.13 Порядку № 975 визначено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Зважаючи на те, що МОУ було надано документи, які містять висновки про те, що поранення (контузія) і захворювання ОСОБА_6 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, і даний факт встановлено в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016 року в справі № 372/3965/15-а, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №750/5581/17 від 03.04.2018 (К/9901/24688/18).
Отже, для призначення особі одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 є відповідний висновок МСЕК, який надавався позивачем відповідачу.
Статтями 21, 245 КАС України визначено, що адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну протиправним рішенням, дією чи бездіяльністю, проте позивач не визначив конкретну суму доплати одноразової грошової допомоги.
Законом визначено, що встановивши порушення відповідачем норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд вправі визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо нарахування та виплату належних сум відповідно до закону.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, зобов'язання МО України вчинити певні дії, зокрема, зобов'язання останнього прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду апеляційної інстанції, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що протиправні дії МОУ щодо відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_6, змусили останнього повторно звертатися до суду з даним позовом, оскільки аналогічні позовні вимоги вже були предметом розгляду в справі № 372/3965/15-а, за результатом розгляду якої Київським апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову від 13.01.2016 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_6
Між тим, відповідачем протиправно не взято до уваги мотиви та правові норми викладені у вищезазначеній постанові суду апеляційної інстанції, а тому є необхідність зобов'язати МОУ вчинити певні дії, зокрема, зобов'язати останнього прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Отже, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, апелянтом, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо нерозгляду питання про виплату ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, відповідно до норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального права, зокрема, незастосування судом першої інстанції закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2018 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату, третя особа: Державна прикордонна служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_6, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_6 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 17 березня 2014 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: М.І. Кобаль
Судді: Л.В. Губська
О.В. Епель
Судове рішення № 75080856, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 25.06.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 372/1816/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: