Постанова № 75080407, 27.06.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Справа № 909/1030/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого – судді Желік М.Б.

суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод”, м.Івано-Франківськ, (вих.№ 94/02 від 12.02.2018), (вх. № ЛАГС 01-05/619/18 від 15.02.2018)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 (суддя Шкіндер П.А., повний текст рішення складено та підписано 22.01.2018)

у справі № 909/1030/17

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод”, м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” , м.Івано-Франківськ

про стягнення 1 161 000,00 грн.

За участю представників сторін:

під позивача – ОСОБА_2

під відповідача (скаржника) – ОСОБА_3

Учасникам процесу роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Заяв про відвід складу суду не надходило.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

У судовому засіданні 27.06.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Київський електровагоноремонтний завод” звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” про стягнення 1 161 000,00 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” на користь Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод” 645 000,00 грн. попередньої оплати товару, 20% штрафу від суми договору за порушення погоджених строків поставки у розмірі 258 000,00 грн., штрафу 20% від суми Договору за прострочення повернення передплати у розмірі 258 000,00 грн. та 17415,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням 15.02.2018 Приватне акціонерне товариство “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” звернулось до Львівського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з огляду на те, що довіреність на представництво інтересів позивача всупереч вимогам статуту останнього підписана одноособово в.о. голови правління позовна заява повинна була бути залишеною без розгляду. Зазначає і те, що термін дії договору не закінчився і відповідач і надалі виконує взяті на себе зобов’язання; оригінали доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не додано до позовної заяви; застосування штрафних санкцій за одне і те ж порушення є неприпустиме; судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у зменшенні розміру штрафних санкцій.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2018 справу №909/1030/17 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: ОСОБА_4 - головуючий суддя, члени колегії - Костів Т.С., Марко Р.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 у справі №909/1030/17 залишено без руху та зобов’язано апелянта протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, наведені в даній ухвалі.

15.03.2018 представником Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод” подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі № 909/1030/17 на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018. Свою позицію обґрунтовує тим, що скаржником пропущено строк на подання апеляційної скарги, а клопотання про його продовження не подано; скаржник посилається на норми права, що не діяли на момент розгляду справи в суді першої інстанції, що в свою чергу спростовує його доводи; позивач не є філією ПАТ “Українська залізниця”, а відтак її роз’яснення щодо видачі довіреності з дотриманням правил двох підписів не поширюються на нього; чинний Господарський процесуальний кодекс України не передбачає засвідчення копій документів, наданих до позовної заяви; щодо зменшення розміру штрафу, то це право, а не обов’язок суду із врахуванням виняткових обставин, причому обов’язок доказування таких покладається на відповідача.

Від представника скаржника 10.04.2018 надійшла заява на усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім додано докази сплати судового збору, копії виписки з ЄДРЮОФОП, копію протоколу наглядової ради від 06.12.2017, 02.02.2018, 05.04.2018, копію контракту №744 з додатковою угодою №1, що підтверджують повноваження представника щодо підписання апеляційної скарги.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 у даній справі, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 16.05.2018.

16.05.2018 представником скаржника подано клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018, 30.05.2018 розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у них.

11.06.2018 через відділ документального забезпечення суду представником скаржника подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких він додатково зазначає, що позивачем не було направлено заявки про постачання продукції та не здійснено оплати вартості готової до відвантаження продукції, таким чином строк виконання зобов’язання не наступив; відтак саме не направлення заявки та несплата решти 50% її вартості позивачем було причиною неналежного виконання умов договору; закон не передбачає такої підстави припинення зобов’язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору, натомість позивачем не ставиться вимога про розірвання договору; господарським судом при задоволенні позовних вимог не враховано його співрозмірність із вчиненим порушенням та спричинених внаслідок цього збитків. Окремо, звертає увагу суду на те, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору.

Представником скаржника подано заяву про стягнення (компенсацію) судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема, щодо витрат на правову допомогу.

У судовому засіданні 11.06.2018 судом оголошено перерву по розгляду апеляційної скарги до 27.06.2018.

27.06.2018 представником позивача надано суду пояснення, в яких він вказує, що постачання продукції проводиться протягом 60 днів з дати направлення заявки та поступлення передоплати у розмірі 50%, що було здійснено позивачем 18.07.2017 у сумі 645 000,00грн. та підтверджується платіжним дорученням №7997 від 18.07.2017. Окрім того, зазначає, що відповідачем отримано заявку на поставку продукції, прийнято її до виконання та частково виконано, що підтверджується протоколом від 21.08.2017, який посвідчений генеральним директором відповідача. За таких обставин, позивач зазначає, що зобов’язання повинно було бути виконаним у строк до 15.09.2017. При цьому, у даному спорі йде мова не про факт прийняття замовлення до виконання чи його виконання, а про порушення термінів виконання замовлення, що спричинило збитків позивачу.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до підпункту 9 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні 27.06.2018 сторони участь уповноважених представників забезпечили, які надали пояснення по суті вимог апеляційної скарги та просили врахувати їх при винесені постанови.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення, у зв’язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2017 Приватне акціонерне товариство “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” (відповідач) надіслав на адресу Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтнийзавод” (позивача) комерційну пропозицію щодо постачання редукторів ЕР-9 в зборі (корпус редуктора верхній кр.62.30.10.010 та корпус редуктора нижній кр. 106.30.10.192 (ГОСТ 977-88 у кількості 10 шт. на загальну суму 1 075 000,00 грн. Умови оплати 50% передоплата, решта 50% - по факту готовності продукції до поставки. Термін поставки – 60 календарних днів після поступлення 50% передоплати на рахунок заводу.

04.07.2017 між приватним акціонерним товариством “Київський електровагоноремонтний завод” та приватним акціонерним товариством “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” укладено Договір поставки № КЕВРЗ/ВПЗ-17172 за умовами якого відповідач зобов’язувався передати у власність (поставити) в обумовлені строки (строк) позивачу продукцію, найменування, марка, кількість, ціна якої вказується в специфікації (-іях), що оформлюється додатком до договору і є його невід’ємною частиною, а позивач зобов’язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї певну грошову суму. Найменування продукції: редуктор ЕР-9 в зборі. Виробник ПрАТ “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод”.

Сторони у п. 3. 4. даного договору погодили, що сума договору складає 1 075 000,00 грн. (один мільйон сімдесят п’ять тисяч грн. 00 коп.), крім того ПДВ 20%: 215 000,00 грн. (двісті п’ятнадцять тисяч грн. 00 коп.), а разом 1 290 000,00 грн. Протягом дії Договору сума договору може змінюватися, про що укладається додатковий договір, що підписується сторонами.

Сторони з моменту укладення договору суми договору не змінювали, додатковий договір про відповідне не укладали.

Оплата за продукцію проводиться позивачем на умовах - 50% передоплата, 50% - по факту готовності продукції до відвантаження. Датою оплати продукції вважається дата зарахування коштів, сплачених замовником за поставлену партію продукції, на поточний рахунок постачальника. Строки оплати можуть змінюватися за письмовою згодою сторін. (п. 5. 1., 5.2., 5.3. договору). Строки оплати за договором сторонами не змінювалися.

У відповідності до п. 4. 3. постачання продукції проводиться протягом 60 днів з дати направлення заявки та поступлення 50% передоплати. Датою передачі у власність (поставки) вважається дата приймання позивачем продукції з належним товаросупровідними документами.

На виконання умов договору між сторонами підписано додаток до договору постачання, а саме специфікацію №1, в якій відображено код та класифікацію товару, його найменування, креслення ДСТу(ТУ), одиницю вимірювання, кількість та ціну.

Позивачем на виконання умов договору 18.07.2017 здійснено 50% передоплату у сумі 645 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7997, який міститься у матеріалах справи.

Із врахуванням умов договору та здійсненої 18.07.2017 передоплати редуктори мали бути поставлені ПрАТ “Київський електровагоноремонтний завод” - 15.09.2017. Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами відповідач у встановлені договором строки свої зобов’язання щодо поставки не виконав.

19.08.2017 позивач звернувся із листом до відповідача про допуск працівників на виробництво з метою визначення стану готовності виготовлення деталей редукторів і підтвердження своєчасності поставки згідно умов договору. При цьому, ПрАТ “Київський електровагоноремонтний завод” зазначив, що порушення термінів поставки редукторів призведе до зриву графіків випуску поїздів з ремонту та накладення штрафних санкцій на позивача.

21.08.2017 за наслідками допуску працівників позивача на виробництво відповідача укладено протокол, що затверджений генеральним директором відповідача - ПрАТ “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод”, з якого вбачається, що станом на час його підписання відповідачем посвідчено готовність виготовлення деталей редуктора, по деяких елементах 100% готовності. Окрім того, відповідачем вказано, що ним підтверджуються взяті на себе зобов’язання згідно договору №КЕВРЗ/ВПЗ-17172 від 04.07.2017.

Вказаним спростовуються доводи відповідача щодо неотримання заявки від позивача, як підстава з якої поставка не відбулася, оскільки зобов’язання прийняті ним в повному обсязі, окрім того, частково виконані.

13.09.2017 ПрАТ “Київський електровагоноремонтний завод” звернувся до ПрАТ “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” з проханням підтвердити до 15.09.2017 готовність відвантаження редукторів ЕР-9 в зборі, та повідомив, що відповідно до умов договору поставки автотранспортний засіб позивача буде направлений 18.09. поточного року для отримання продукції (докази надіслання вказаного листа та його отримання відповідачем підтверджуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, від 13.09.2017, що міститься в матеріалах справи).

У відповідь на зазначений лист відповідач 20.09.2017 листом №814/09 від 19.09.2017 повідомив позивача про те, що у зв’язку з затримкою поставки відливки корпусів для редукторів ЕР-9 вони згідно умов договору №КЕВРЗ/ВПЗ-17172 від 04.07.2017 не виготовлені. Враховуючи вищезазначене про терміни поставки продукції буде повідомлено додатково.

У зв’язку з неналежним виконанням умов договору поставки 20.09.2017 ПрАТ “Київський електровагоноремонтний завод” направило відповідачу вимогу про повернення передоплати (вих № 1243/ВДР/17 від 20.09.2017 ), яка отримана ним 25.09.2017, що підтверджується доказами ,які містяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом під час розгляду справи відповідачем доказів повернення передоплати чи виконання зобов’язання за договором не виконано.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. У розумінні приписів наведеної норми умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов’язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця. Законодавство не визначає форму пред’явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред’явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову, що і було зроблено.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення № 7997 від 18.07.2017 відповідачем отримано кошти передоплати за договором №КЕВРЗ/ВПЗ-17172 від 04.07.2017 у сумі - 645000,00грн. Сторонами зазначеного не спростовано, як і не доведено факту повернення зазначених коштів позивачу чи виконання зобов’язання за договором.

Оскільки попередню оплату за поставку товару (редуктор ЕР-9) здійснено, а товар відповідачем у встановлені договором строки не поставлено, то позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу за порушення погоджених строків поставки та прострочення повернення суми передоплати колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 9.2. Договору за порушення погоджених строків поставки, а також за прострочення строку повернення внесеної позивачем передоплати чи вартості продукції, яку не було поставлено, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми Договору. В даному випадку ПрАТ “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” порушило різні за своїм характером зобов'язання: не поставило Продукцію; не повернуло передплату на вимогу позивача.

Враховуючи, п.9.2 договору позивач провів нарахування штрафу у розмірі 20% від суми Договору за кожне порушення окремо, а саме: штраф 20% від суми Договору за порушення погоджених строків поставки 258 000,00 грн.;штраф 20% від суми Договору за прострочення повернення передплати 258 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу за різні порушення його умов, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання: зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов’язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов’язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Однак, 19.12.2017 відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10 000,00 грн. обґрунтовуючи це приватизаційними процесами на підприємстві, важким матеріальним становищем, та віднесення підприємства до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Згідно положень статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен з’ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та його наслідків.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що за результатами перевірки стану виконання умов договору №КЕВРЗ/ВПЗ-17172 від 04.07.2017 (що оформлені протоколом від 21.08.2017) встановлено, що станом на 21.08.2017 у виробничих цехах відповідачах виготовлено (знаходиться в процесі виробництва, на складах) комплектуючі стан готовності яких від 60 до 100%. При цьому проінформовано, що на 21.08.2017 на підприємстві відсутні корпус верхній кр.62.30.10.100, корпус нижній кр.106.30.210.192, вал кр. 106.30.10.193, та необхідні підшипники, які повинні бути поставлені найближчим часом.

Вказане підтверджує вчинення відповідачем дій щодо належного виконання взятих на себе зобов’язань. Окрім того, відповідач не відмовляється від виконання зобов’язань в повному обсязі з метою передачі виготовленої продукції позивачу.

Судом також враховано, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 “Про затвердження переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави” відповідач внесений до такого переліку.

Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та/або штрафу.

Поряд із цим, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки також в залежність і від співвідношення її розміру і збитків.

Слід зазначити, що поняття “значно” та “надмірно”, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов’язання боржником.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Окрім того, слід врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з іншої сторони надмірні грошові суми, як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки, неустойка має на меті, в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов’язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вказана правова позиція викладена в Рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Беручи до уваги наведене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що відповідач не відмовляється від взятих на себе зобов’язань, загальний розмір заявленого штрафу рівний 516 000,00 грн.,розмір передоплати становить 645 000,00грн., при цьому продукція виготовлена на 60-100% (в залежності від комплектуючих деталей), позивачем належними та допустимими доказами не доведено понесення додаткових витрат пов’язаних із невчасним виконанням зобов’язань відповідачем, а лише повідомлено про можливість настання таких, підприємство відповідача віднесено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, колегія суддів приходить до висновку про винятковість даного випадку та вважає за доцільне скористатися повноваженнями, наданими їй чинним законодавством, а саме: ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, та зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу до 50 % від правомірно нарахованої суми та стягнути з Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” на користь Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод” 10% штрафу від суми договору за порушення погоджених строків поставки у розмірі 129 000,00 грн. та 10% штрафу від суми Договору за прострочення повернення передплати у розмірі 129 000,00 грн.

Судом враховано, що аналогічну правову позицію викладено, зокрема, і у постанові Верховного Суду № 911/3165/16 від 25.01.2018.

В спростування доводів скаржника, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу й на те, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Із врахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, порушенням відповідачем строків виконання зобов’язання, які встановлені договором, що в свою чергу спричинили збитки позивачу, колегія суддів приходить до висновку, що сплачений скаржником за подання апеляційної скарги судовий збір та понесені ним витрати, які пов’язані із розглядом скарги слід покласти на скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод”, м.Івано-Франківськ, (вих.№ 94/02 від 12.02.2018), (вх. № ЛАГС 01-05/619/18 від 15.02.2018) – задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 у справі № 909/1030/17 скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” на користь Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод” 20% штрафу від суми договору за порушення погоджених строків поставки у розмірі 258 000,00 грн., штрафу 20% від суми Договору за прострочення повернення передплати у розмірі 258 000,00 грн.

3.Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства “Івано-Франківський локомотиворемонтний завод” на користь Приватного акціонерного товариства “Київський електровагоноремонтний завод” 10% штрафу від суми договору за порушення погоджених строків поставки у розмірі 129 000,00 грн. та 10% штрафу від суми Договору за прострочення повернення передплати у розмірі 129 000,00 грн.

4. В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2018 у справі № 909/1030/17 залишити без змін.

5. Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в суді касаційної інстанції в порядку положень ст. ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2018.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.