Постанова № 75080372, 02.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2018 р. Справа№ 910/3440/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2018

у справі № 910/3440/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святошинський-2»

до 1. Київської міської ради

2. Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

1. Народний депутат України Левченко Юрій Володимирович

2. Публічне акціонерне товариство СКТБ «Комплекс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів:

3. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним договору оренди

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святошинський-2» (надалі - ОСББ «Святошинський-2», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач-1), Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (надалі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд», відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Народного депутата України Левченка Юрія Володимировича (надалі - третя особа-1), Публічного акціонерного товариства СКТБ «Комплекс» (надалі - третя особа-2) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - третя особа-3) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,4975 га, кадастровий номер 80000000000:75:225:0108, розташованої по вул. Святошинській у Святошинському районі м. Києва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №53.

22.05.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просив постановити ухвалу, якою заборонити відповідачеві-2 та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних і вишукувальних робіт, а також дії із будівництва новобудови на земельній ділянці площею 0,4975 га, із кадастровим номером 8000000000:75:225:0108, по вул. Святошинській у Святошинському районі м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/3440/18 заяву ОСББ «Святошинський-2» про забезпечення позову задоволено, заборонено до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у даній справі відповідачеві-2 та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних і вишукувальних робіт, а також дії з будівництва новобудови на земельній ділянці площею 0,4975 га з кадастровим номером 8000000000:75:225:0108, по вул. Святошинській у Святошинському районі м. Києва.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується існування реальної можливості вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на забудову спірної земельної ділянки, що у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з ним, адже зумовить необхідність, з метою відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, ініціювати знесення розпочатого будівництва, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладання яких на позивача буде неправомірним, а можливо і непомірним тягарем.

При цьому, судом було встановлено наявність зв'язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову щодо заборони забудови спірної земельної ділянки і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, та те, що вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідачів. Також судом враховано, що забудова спірної земельної ділянки має великий суспільний резонанс та супроводжується сутичками будівельників із мешканцями сусідніх будинків і громадськими активістами, а відтак, вжиття відповідних заходів до забезпечення позову не лише забезпечить досягнення мети звернення з даним позовом до суду у випадку його задоволення, а й попередить можливі подальші сутички та завдання шкоди здоров'ю громадян.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ПрАТ «ХК «Київміськбуд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом не враховано, що саме лише посилання в заяві позивача про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення вказаної заяви; позивачем не було доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також доказів того, що незабезпечення позову порушить його права.

Крім того, апелянт вказував на те, що позивач вже звертався до суду із заявою про забезпечення позову щодо заборони вчиняти дії на поновлення договору оренди земельної ділянки, проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 було відмовлено у задоволенні такої заяви, у зв'язку з тим, що питання будівництва на такій земельній ділянці не пов'язане з предметом позову і відповідно підстави для забезпечення позову відсутні, разом з тим, в оскаржуваній ухвалі суд дійшов протилежного висновку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/3440/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.07.2018, встановлено позивачеві, відповідачеві-1 та третім особам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Позивач, відповідач-1 та треті особи правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали.

У судове засідання 02.07.2018 треті особи-1, 2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що треті особи-1, 2 не повідомили суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаних осіб.

У судовому засіданні представники скаржника, відповідача-1 та третьої особи-3 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

Представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечили, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними та необґрунтованими, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду залишити без змін.

02.07.2018 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів-1,2 та третьої особи-3, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, предметом позову у справі є вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,4975 га, кадастровий номер 80000000000:75:225:0108, розташованої по вул. Святошинській у Святошинському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір оренди укладений з порушенням встановленої ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» заборони передавати (надавати) земельні ділянки із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб, у разі відсутності плану зонування або детального плану території, та за відсутності нотаріально посвідченої письмової згоди землекористувача - ВАТ «СКТБ «Комплекс» на вилучення земельної ділянки чи її частини із його користування; відповідна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку №2 по провулку Святошинському у м. Києві, однак, передання її під забудову відповідачеві-2 відбулось без погодження мешканців вказаного будинку - членів ОСББ «Святошинський-2», у зв'язку з чим наявні правові підстави для визнання такого договору недійсним.

За приписами ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто положення вказаної статті пов'язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Положеннями п.п. 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

При цьому, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, позивач зазначав, зокрема, що на сьогоднішній день відповідачем-1 та відповідачем-2 вчиняються дії, направлені на продовження дії оскаржуваного в даній справі договору оренди земельної ділянки, що за наслідками реалізації таких дій надасть змогу останньому розпочати будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці та унеможливить досягнення мети звернення з даним позовом до суду.

На підтвердження вказаних доводів позивач посилався на лист Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №057028-ПО-2899/7-1257 від 14.03.2018 (а.м.о. 53-54), з якого вбачається, що у зв'язку із закінченням терміну дії оспорюваного договору оренди, відповідач-2 звернувся з листом-повідомленням від 08.12.2017 №КОП-1167 щодо поновлення зазначеного договору, за результатами розгляду якого підготовлено проект висновку Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування про поновлення договору оренди земельної ділянки, який на даний час погоджується в установленому законом порядку.

Так, згідно з п. 3 оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 20.03.2015 його було укладено строком на три роки.

При цьому, колегія суддів враховує положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованим припущення позивача про те, що продовження строку дії оренди спірної земельної ділянки відповідачем-2 за оскаржуваним договором надасть останньому можливість розпоряджатися нею з визначеною метою, в тому числі щодо її забудови.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони вчинення відповідачеві-2 та іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних і вишукувальних робіт, а також дії з будівництва новобудови на земельній ділянці, безпосередньо пов'язані з предметом спору у даній справі, а саме, з визнанням недійсним договору оренди на вказану земельну ділянку з підстав неправомірності її передачі в оренду відповідачеві-2 під забудову.

При цьому, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням, може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, оскільки зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, ініціювати знесення розпочатого будівництва, що потребуватиме значних як фінансових, так і правових витрат, покладання яких на позивача буде неправомірним.

Крім того, із доданих до заяви про забезпечення позову роздруківок з мережі інтернет (а.м.о. 201-207) вбачається, що в лютому 2016 року мала місце спроба початку забудови відповідачем-2 спірної земельної ділянки, яка зумовила великий суспільний резонанс та призвела до завдання матеріальної та фізичної шкоди громадянам, зокрема, мали місце сутички між супроводжуючими будівельну техніку особами та мешканцями сусіднього будинку і активістами.

На переконання колегії суддів, місцевим господарським було правильно враховано вищевказану інформацію, оскільки така була підтверджена поясненнями представників позивача та третьої особи-1. При цьому, відповідач-2 не висловив заперечень, що такі події мали місце, а лише вказував на відсутність своєї вини у вчиненні силового захоплення спірної земельної ділянки силами осіб, які увірвалися на територію земельної ділянки, побивши мешканців будинку та їх автомобілі.

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, забудова спірної земельної ділянки має великий суспільний резонанс та супроводжується сутичками будівельників із мешканцями сусідніх будинків і громадськими активістами, а відтак, вжиття відповідних заходів до забезпечення позову не лише забезпечить досягнення мети звернення з даним позовом до суду у випадку його задоволення, а й попередить можливі подальші сутички та завдання шкоди здоров'ю громадян.

Посилання апелянта на ту обставину, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 у даній справі було відмовлено позивачеві у задоволенні його заяви про забезпечення позову від 20.04.2018, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що заходи забезпечення позову, про які просив позивач у вказаній заяві, а саме, заборона відповідачеві-1 та його посадовим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на поновлення дії договору оренди та передачу земельної ділянки у користування будь-яким третім особам, не є аналогічними заходам, про які просив позивач у заяві про забезпечення позову від 22.05.2018 та які було вжито судом відповідно до оскаржуваної ухвали, а відтак, і підстави для їх застосування є різними.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторного звернення до господарського суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обґрунтовано необхідність застосування таких заходів забезпечення позову як заборона відповідачеві-2 та іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних і вишукувальних робіт, дії з будівництва новобудови на земельній ділянці.

Місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали було правильно враховано співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, наявність зв'язку та відсутність тотожності між заявленими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, а також обґрунтовано спроможність заявлених заходів забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому, вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача-2 та не буде мати своїм наслідком порушення закріплених в положеннях ст. 1 Першого протоколу Конвенції прав мирного володіння своїм майном, а навпаки, забезпечує справедливий баланс інтересів обох сторін, а також гарантуватиме виконання рішення суду у даній справі, у випадку задоволення вимог позивача, та унеможливить понесення як останнім, так і позивачем можливих збитків внаслідок виникнення в подальшому необхідності для приведення відповідної земельної ділянки у попередній стан, чого може і не бути здійснено, що в свою чергу, завдасть збитків громаді міста Києва, адже зумовить існування чергової земельної ділянки із залишеною недобудовою, небезпечною для життя.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарським судом міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/3440/18 прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін, а апеляційна скарга ПрАТ «ХК «Київміськбуд» - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/3440/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/3440/18 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали від 22.05.2018 у справі №910/3440/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.07.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська