Постанова № 75080340, 02.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2018 р. Справа№ 910/20152/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

секретар судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.07.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст рішення складено - 07.05.2018)

у справі № 910/20152/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гардера"

про розірвання договору поруки,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про розірвання договору поруки № 4Г13382И/П від 10.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем умов договору поруки № 4Г13382И/П від 10.11.2016 в частині виконання банком свого обов'язку передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відсутні правові підстави вважати, що невиконання кредитором обов'язку передати документи є істотним порушенням договору, внаслідок якого сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що статтями 514, 517, 556 Цивільного кодексу України встановлено, що саме до позивача в силу вимог закону перейшли права кредитора до первинного боржника та право вимоги за відповідними кредитними договорами. Також, вказав, що товариству завдано шкоди, оскільки у позивача відсутні оригінали кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов'язання боржника, тому позивач позбавлений можливості реалізувати своє право як нового кредитора, чим істотно порушуються його права та законні інтереси.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018 справу №910/20152/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В. та Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/20152/17 та призначено до розгляду на 02.07.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, учасниками судового процесу не було надано відзиви на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2018 підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.07.2018 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 02.07.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного представника за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі -кредитор) укладено договір поруки №4Г13382И/П (далі - договір поруки) (т. 1; а.с. 15).

Відповідно до п. 1 договору поруки предметом договору є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Гардера" (далі- боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами: № 4Г13382И від 18.06.2013 (кредитний договір-1); № 4Г14178И від 19.02.2014 (кредитний договір-2); № 4Г14177И від 20.02.2014 (кредитний договір-3); № 4Г15023И від 22.01.2015 (кредитний договір-4); № 4Г15024И від 23.01.2015 (кредитний договір-5), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов відповідних кредитних договорів.

Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору, відповідач направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Приписами пункту 6 договору поруки встановлено, що позивач зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі відповідача, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У відповідності до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Сторони в пункті 10 договору поруки погодили, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання позивачем обов'язку боржника за кредитним договором передати позивачу впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Як вбачається із матеріалів справи, 11.11.2016 на виконання умов договору поруки №4Г13382И/П від 10.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" сплатило Публічному акціонерному товариству комерційного банку "Приватбанк" 355 566 607,10 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №28 на суму 201 827 435,31 грн. (виконання зобов'язань по кредитному договору №4Г13382И від 18.06.2013); №29 на суму 58 165 460,36 грн. (виконання зобов'язань по кредитному договору №4Г14178И від 19.02.2014); №30 на суму 7 272 685,60грн. (виконання зобов'язань по кредитному договору №4Г14177И від 20.02.2014); №31 на суму 38 914 406,96 грн. (виконання зобов'язань по кредитному договору №4Г15023И від 22.01.2015); №32 на суму 49 386 618,87 грн. (виконання зобов'язань по кредитному договору №4Г15024И від 23.01. 2015) (т. 1; а.с. 25-29).

Колегія суддів вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для розірвання договору, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Порука - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання, в силу якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, згідно з положеннями ст. 553 та ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором тільки в разі порушення зобов'язання боржником. Відповідальність поручителя настає лише тоді, коли настає відповідальність основного боржника. У будь-якому випадку вимоги до поручителя не можуть бути заявлені раніше, ніж настане термін вимоги до основного боржника і буде встановлено, що останній не виконав свого зобов'язання або виконав його неналежним чином.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, сутність поруки як одного із видів забезпечення зобов'язання полягає в тому, що кредитор в особі поручителя отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено главою 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі статті 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

За змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Як вже було вказано вище, в пункті 14 договору поруки встановлено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція вказана в постанові від 30.01.2018 у справі №908/491/17 Верховного Суду.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 13.02.2018 Верховного Суду у справі №924/522/17.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Тобто, правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки. Позивачем не подано суду доказів, які підтверджують, що непередання відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки. Зокрема, позивачем не подано суду доказів, з яких би вбачалось, що саме внаслідок непередачі відповідачем таких документів (кредитного договору, тощо) позивач не може отримати від третьої особи належних йому коштів.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що з урахуванням ч. 2 ст. 556 та п. 3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов'язанні. Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

При цьому, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про необґрунтованість доводів позивача стосовно істотного порушення відповідачем умов договору поруки, оскільки право вимоги до боржника виникає в силу норми закону, а не за фактом передачі відповідних документів новому кредитору.

Крім того, з умов договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що сам лише факт невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання такого договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання укладеного між сторонами договору поруки №4Г13382И/П від 10.11.2016.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на передчасність вимог, а тому порушені права та охоронювані законом інтереси позивача не підлягають судовому захисту, виходячи з вищенаведеного.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/20152/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/20152/17 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/20152/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі № 910/20152/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.

4. Матеріали справи №910/20152/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 03.07.2018.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк