Рішення № 75079045, 26.06.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/5082/18

номер провадження 2-о/201/127/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за заявою ОСОБА_1,

заінтересована особа: Міністерство юстиції України

про встановлення факту, що має юридичне значення

у судовому засіданні брали участь:

заявник - ОСОБА_1, та

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, де заінтересованою особою є Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить встановити факт порушення вимог ст. 29 Конституції України та п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод відсутністю розгляду скарг заявника на незаконність затримання 23 липня 2009 року та 29 липня 2010 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська при розгляді справ № 3-0003/10 і 3-1720/10.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 посилається на те, що 23 липня 2009 року ним було оскаржено його затримання у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, однак його скарга Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська не була розглянута і лише 20 серпня 2012 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська визнав затримання незаконним. 29 липня 2010 року заявник був знов затриманий і доставлений до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Указане затримання було оскаржено заявником, але й цього разу його скарга не була розглянута. Лише 21 вересня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська визнав указане затримання незаконним. Порушення судом положень норм найвищої сили призвели до подальшого незаконного позбавлення заявника свободи і з встановлення такого факту виникає безліч особистих і майнових прав заявника, включно з правом вимоги відшкодування шкоди (а.с.2).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 травня 2018 року указана заява передана для розгляду судді Трещову В.В. (а.с.1) Ухвалою судді від 15 травня 2018 року у цій справі за заявою ОСОБА_1 заявлено самовідвід (а.с.3-4).

У зв'язку із цим справа за указаною заявою згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2018 року передана судді Антонюку О.А. (а.с.5), який ухвалою від 16 травня 2018 року заявив у цій цивільній справі самовідвід (а.с.6).

У зв'язку із цим справа за указаною заявою згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2018 року передана судді Ходаківському М.П. (а.с.7), який ухвалою від 17 травня 2018 року відкрив провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.8).

Заявник у судовому засіданні вимоги заяви підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити з підстав наведених у заяві та додатково озвучених у судовому засіданні.

Представник заінтересованої особи у судове засіданні не з'явився, про день, час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення заявника, розглянувши подані заявником матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов такого висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

За умовами ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Згідно із статтею 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

З матеріалів справи вбачається, що заявник просить встановити факт порушення вимог ст. 29 Конституції України та п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод відсутністю розгляду скарг заявника на незаконність затримання 23 липня 2009 року та 29 липня 2010 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська при розгляді справ № 3-0003/10 і 3-1720/10.

При цьому заявник стверджує, що 20 серпня 2012 року та 21 вересня 2011 року судами були визнані незаконними затримання заявника.

Однак даний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню у відповідності до правил розділу 4 ЦПК України, оскільки в порядку окремого провадження встановлюються ті факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права

та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Пунктом 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка ратифікована Україною Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, визначено, що кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 КУпАП (у редакції, що діяла на момент затримання заявника) у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 267 КУпАП передбачено адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду.

Отже, приписами указаного законодавства регламентовано порядок оскарження адміністративного затримання і таке оскарження має здійснюватися за встановленою законом процедурою. При цьому слід відзначити, що указаними положеннями КУпАП як спеціального нормативного акта, що встановлює порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності, визначено суб'єктів, які здійснюють розгляд таких скарг.

Водночас норми цивільного та цивільного процесуального законодавства не надають суду, який здійснює розгляд справи в порядку окремого провадження, право надавати оцінку діям відповідного суб'єкта, що здійснює розгляд скарг на незаконне затримання, оскільки розгляд таких питань не належить до компетенції суду при розгляді заяв про встановлення юридичного факту, яка є визначеною ЦПК України і розширеному тлумаченню не підлягає.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини вказував на необхідність дотримання судом своєї компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури (справи «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Страсбург, рішення від 20 липня 2006 року) та «Верітас проти України» (заява № 39157/02, рішення від 13 листопада 2008 року), інакше суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

У зв'язку із викладеним встановлення юридичного факту, а саме порушення вимог ст. 29 Конституції України та п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод відсутністю розгляду скарг заявника на незаконність затримання 23 липня 2009 року та 29 липня 2010 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська при розгляді справ № 3-0003/10 і 3-1720/10, не може бути здійснено в порядку окремого провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

На підставі викладеного суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересована особа: Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 04 липня 2018 року.

Суддя М.П. Ходаківський