Рішення № 75075193, 14.06.2018, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/148/18

Провадження № 2/168/90/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Назарука О.В.,

секретар судових засідань – ОСОБА_1,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Волинської регіональної філії про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

26 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення його з посади начальника ОСОБА_5 районного виробничого відділу Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земелного кадастру», поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом №09/00 від 01 червня 2001 року він був призначений на посаду директора ОСОБА_5 філії Державного підприємства «Ковельський міський центр державного земельного кадастру». З 27 серпня 2009 року, відповідно до наказу №78-к, був переведений на посаду начальника ОСОБА_5 районного виробничого відділу Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі – ОСОБА_5 відділ ДЗК). Відповідно до наказу №4-к від 29 січня 2018 року його звільнили на підставі пункту 7 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку з перебуванням на роботі у нетверезому стані. З наказом він не згідний та вважає звільнення його з роботи незаконним, оскільки не перебував на робочому місці 25 січня 2018 року у стані алкогольного сп’яніння. Вважає підстави звільнення надуманими у зв’язку з упередженим ставленням до нього директора Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земелного кадастру» (далі – Волинська філія ДЗК) ОСОБА_4 та підлеглої ОСОБА_6, а тому просить суд позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві. Вважають підстави звільнення незаконними, а доводи відповідача на підтвердження факту перебування його довірителя на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння надуманими, доказів того, що ОСОБА_2 перебував у нетверезому стані немає, оскільки акт він не підписував, медичний висновок на підтвердження факту нетверезого стану відсутній, адмінматеріали по цьому факту не складались. Зазначали, що директор Волинської філії ДЗК ОСОБА_4 упереджено ставиться до ОСОБА_2, а інженер ОСОБА_6 уже давно хотіла обіймати посаду начальника відділу. Також вказували, що було порушено процедуру звільнення, оскільки наказ не має жодних посилань на докази, крім цього не було відповідного погодження, а наданий в судове засідання лист-погодження від 26 січня 2018 року на звільнення ОСОБА_2, на їх думку, не може прийматись судом як належний та допустимий доказ, оскільки поданий з порушенням, зокрема безпосередньо в судовому засіданні, крім цього вказували на те, що погодження не містить посилання вхідну кореспонденцію.

Представник відповідача директор Волинської філії ДЗК ОСОБА_4 проти заявленого позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві, крім цього пояснив суду, що 23 січня 2018 року він прибув до ОСОБА_5 відділу ДЗК Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» для проведення позапланової інвентаризації основних засобів, оскільки мав інформацію про те, що майно підприємства знаходилось в інших організаціях, крім того були неодноразові скарги на неналежну якість роботи ОСОБА_2, які підлягали перевірці. ОСОБА_2 перебував в нетверезому стані, у зв’язку з чим через службу «102» були викликані працівники поліції, однак вони прибули лише після закінчення робочого часу, коли позивач залишив робочий кабінет. Далі на підставі розпорядження №1 від 24 січня 2018 року про проведення позапланової інвентаризації були видані накази про відрядження на 1 робочий день 25 січня 2018 року директора ОСОБА_4 та бухгалтера ОСОБА_7 до ОСОБА_5 відділу ДЗК. Прибувши 25 січня 2018 року ОСОБА_5 відділу ДЗК для проведення інвентаризації виявив відсутність ОСОБА_2, оскільки останній ховався в сусідньому кабінеті, намагаючись уникнути зустрічі з керівником. Коли місцезнаходження ОСОБА_2 було виявлено, то з’ясувалось, що він перебуває у стані алкогольного сп’яніння, у зв’язку з чим були викликані працівники поліції, було запропоновано ОСОБА_2 пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння в медичному закладі, однак останній відмовився, після чого було складено акт, відібрано пояснення у ОСОБА_2 Після цього 29 січня 2018 року виданий наказ на звільнення, при цьому представник відповідача вказав, що наказ не має містити посилань на докази, лише на підставу звільнення. ОСОБА_4 також пояснив, що ОСОБА_2 у січня 2018 року у відпустці не перебував. Представник відповідача вважає, що процедура звільнення дотримана в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Допитаний як свідок позивач ОСОБА_2 пояснив суду, що 23 січня 2018 року в кінці робочого дня до ОСОБА_5 відділу ДЗК приїхав директор Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_4 і запідозрив у нього стан алкогольного сп’яніння, після чого ОСОБА_4 викликав працівників поліції, однак до закінчення робочого часу правоохоронці не прибули, але на другий день зранку приїхали до ОСОБА_5 відділу ДЗК і по факту виклику відібрали пояснення у позивача. 25 січня 2018 року близько 17 год. 00 хв. до ОСОБА_5 відділу ДЗК прибули директор Волинської філії ДЗК ОСОБА_4 та головний бухгалтер ОСОБА_7 у супроводі двох працівників поліції з метою проведення та документального оформлення інвентаризації. На думку позивача такі дії директора були спланованими з метою незаконного звільнення, оскільки для проведення інвентаризації потрібно витратити кілька годин робочого часу, натомість робочий день закінчується об 18 год. 00 хв. Крім того, дата проведення інвентаризації узгоджується з начальником виробничого відділу шляхом направлення повідомлення, однак таке повідомлення не направлялось. Також зазначив, що працівники поліції до проведення таких заходів ніякого відношення не мають. Також, ОСОБА_2 пояснив суду, що у грудні 2017 року він перебував у відпустці, з якої його відкликав телефонним дзвінком директор Волинської філії ДЗК ОСОБА_4, наказ про відкликання обіцяв надіслати електронною поштою пізніше. По завершенню відпустки вийшов на роботу та по закінченню календарного місяця подав у відділ кадрів Волинської філії ДЗК табель обліку робочого часу, його повідомили, що наказу про відкликання з відпустки не має, а тому дні офіційного перебування у відпустці водночас фактичного перебування на робочому місці (приблизно один тиждень) вирішив компенсувати «відгулами». Такий «відгул» був використаний 25 січня 2018 року. Того дня він прийшов на роботу, щоб попрацювати з документами, алкогольних напоїв не вживав, однак використовував препарат для полоскання ротової порожнини «ротокан», що містить у своєму складі 40% етанолу, а тому має специфічний запах. Дану обставину зазначав директору Волинської філії ДЗК ОСОБА_4, однак такі пояснення не були взяті до уваги та складено відповідний акт. Працівники поліції не проводили процедуру освідування за допомогою алкотестеру, зазначили, що це не входить в їхні повноваження, не погодився пройти медичний огляд, оскільки не перебував в стані алкогольного сп’яніння. Надав працівникам поліції письмові пояснення для підтвердження обставини, що перебував у «відгулі».

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, кожен зокрема, в судовому засіданні пояснили, що 25 січня 2018 року вони перебували у складі ГРПП ОСОБА_5 Приблизно в обідню пору дня поступив виклик на гарячу лінію «102» про те, що за адресою ОСОБА_5 відділу ДЗК по вул. Соборності, 3, начальник виробничого відділу ОСОБА_2 перебуває на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. Прибувши на місце виклику, дійсно виявили позивача з ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нечітка вимова). ОСОБА_2, в присутності ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, було запропоновано проїхати до закладу охорони здоров’я з метою проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння, однак він відмовився. Освідування за допомогою алкотестеру на робочому місці не відбулось, оскільки дана процедура, відповідно до інструкцій, проводиться поліцейським щодо водіїв транспортних засобів, після кожного огляду роздруковується номерний чек, який прив’язується до відповідного протоколу, а тому вони не мали повноважень проводити огляд на стан сп’яніння за допомогою технічного приладу. У зв’язку з наведеним протокол про адміністративне правопорушення за статтею 179 КУпАП не складався. ОСОБА_2 надав пояснення про перебування у «відгулі» та використання спиртовмісного препарату, який прописав стоматолог. Також були відібрані пояснення у присутніх ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 В присутності посадових осіб та працівників поліції було складено акт відмови ОСОБА_2 від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння. Далі було складено електронний рапорт за даним фактом виклику.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що станом на січень 2018 року працювала на посаді інженера ОСОБА_5 відділу ДЗК. 23 січня 2018 року у другій половині дня приїхав ОСОБА_4, між ним та ОСОБА_2 виникла розмова з виробничих питань, потім ОСОБА_4 запідозрив стан алкогольного сп’яніння у ОСОБА_2 і викликав працівників поліції, однак правоохоронці прибули після закінчення робочого часу. 25 січня 2018 року на час приїзду директора ОСОБА_4 та бухгалтера ОСОБА_7 була в ОСОБА_5 райдержадміністрації у зв’язку з вирішенням робочих питань. Після дзвінка ОСОБА_4 вона негайно прибула до місця роботи. ОСОБА_2 на робочому місці не було, як з’ясувалось пізніше, він ховався у сусідньому кабінеті. Коли місце перебування ОСОБА_2 було встановлено, то виявилось, що ОСОБА_2 перебуває в стані алкогольного сп’яніння. ОСОБА_4 через гарячу лінію «102» викликав працівників поліції з повідомленням про факт перебування ОСОБА_2 на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. Поліцейськими було запропоновано ОСОБА_2 проїхати до закладу охорони здоров’я з метою проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння, однак він відмовився. У зв’язку з відмовою був складений акт про перебування ОСОБА_2 на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. ОСОБА_2 від підпису у даному акті відмовився. Акт складено в присутності працівників поліції. Також свідок вказала, що ОСОБА_2 неодноразово з’являвся у нетверезому стані на роботі.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що відповідно до розпорядження №1 від 24 січня 2018 року про проведення позапланової інвентаризації 25 січня 2018 року вона разом із директором Волинської філії ДЗК прибула до ОСОБА_5 відділу ДЗК, де виявили начальника виробничого відділу у стані алкогольного сп’яніння, викликали поліцію, склали акт. 29 січня 2018 року був виданий наказ про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП та ознайомлено ОСОБА_2 під підпис.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що добре знає ОСОБА_2, перебуває з ним у дружніх відносинах. Зазначив, що зустрів ОСОБА_2 25 січня 2018 року близько 18 год. 00 хв., який повідомив про те, що його звинувачують у перебуванні на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння. Свідок вказав, що ознак алкогольного сп’яніння у ОСОБА_2 не помітив. Також повідомив, що ОСОБА_11 проходив курс лікування ротової порожнини, дані обставини йому відомі зі слів ОСОБА_2

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, перевіривши доводи сторін в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до таких висновків.

Стаття 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 5-1 К ЗпП України визначає, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно з наказом №09/00 від 01 червня 2001 року ОСОБА_2 був призначений на посаду директора ОСОБА_5 філії Державного підприємства «Ковельський міський центр державного земельного кадастру». З 27 серпня 2009 року відповідно до наказу №78-к позивач був переведений на посаду начальника ОСОБА_5 районного виробничого відділу Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (аркуш справи 7-9).

Також судом встановлено, що на підставі розпорядження та наказів директор Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_4 та головний бухгалтер підприємства ОСОБА_7 прибули 25 січня 2018 року до ОСОБА_5 відділу ДЗК Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» для проведення позапланової інвентаризації основних засобів (аркуш справи 26, 27, 86).

Відповідно до акту, складеного 25 січня 2018 року посадовими особами Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_2 перебував на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. В акті зазначені ознаки, які були наявними та характерними для стану сп’яніння, міститься посилання на відібрання пояснень ОСОБА_2 Акт підписаний усіма посадовими особами (аркуш справи 28). Від підпису в акті та проходження медичного огляду ОСОБА_2 відмовився, про що міститься відмітка в акті, засвідчена підписами посадових осіб. У своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 вказує, що він 25 січня 2018 року мав «відгул», оскільки був відкликаний у грудні 2017 року з відпустки (аркуш справи 29), жодних спростувань щодо нетверезого стану ОСОБА_2 дані пояснення не містять.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів ОСОБА_5 відносно ОСОБА_2, які були складені 25 січня 2018 року працівниками поліції щодо факту повідомлення про перебування останнього на робочому місці за адресою: вул.Соборності, 3, в смт. Стара Вижівка у стані алкогольного сп’яніння (аркуш справи 116 - 120), встановлено, що о 16 год. 31 хв. 25 січня 2018 року через службу «102» було прийнято звернення ОСОБА_4 про перебування працівника в стані алкогольного сп’яніння на робочому місці. О 16 год. 40 хв. на місце події прибули працівники ОСОБА_12 З пояснень, відібраних працівниками поліції у ОСОБА_2 вбачається, що останній відмовляється від проходження медичного огляду на стан сп’яніння, однак вказував, що спиртних напоїв 25 січня 2018 року не вживав.

З копій табелю робочого часу за грудень 2017 року та січень 2018 року по ОСОБА_5 відділу ДЗК убачається, що ОСОБА_11 перебував у відпустці по 22 грудня 2017 року включно, з 26 грудня 2017 року по 29 січня 2018 року був на роботі.

Відповідно до наказу №4-к від 29 січня 2018 року ОСОБА_2 звільнили на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України у зв’язку з перебуванням на роботі у нетверезому стані (аркуш справи 30), за попереднім погодженням з генеральним директором підприємства (аркуш справи 132).

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що в судовому засіданні знайшла підтвердження та обставина, що ОСОБА_2 25 січня 2018 року перебував на своєму робочому місці в робочий час в стані алкогольного сп’яніння. При цьому суд враховує, що показання всіх допитаних свідків, які були учасниками події узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними.

Посилання позивача на те, що він був на робочому місці неофіційно, оскільки мав «відгул», суд до уваги не приймає, оскільки жодних доказів позивачем не надано і такі посилання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема табелями обліку робочого часу.

Також суд зазначає, що КЗпП України не містить визначення терміна «відгул». З практики вживання термінів у юриспруденції під цим поняттям розуміється день відпочинку, що надається працівникам як компенсація за роботу або чергування в неробочий час, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством, зокрема: за роботу вихідного дня (ст. 72 КЗпП України); за роботу у святкові та неробочі дні (ст. 107 КЗпП України); за здачу донором крові (ст. 124 КЗпП України). Матеріали справи не містять підтвердження будь-якого із визначених КЗпП України випадків.

Крім того, відповідно до роз’яснень, наданих у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з подальшими змінами і доповненнями), вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Такий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 640/17224/15-ц, згідно з яким з підстав перебування у стані алкогольного сп'яніння можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

З наведених роз'яснень слідує, що факт появи на роботі в нетверезому стані чи стані наркотичного сп’яніння може бути підтверджений, як медичним висновком, так і іншими доказами, передбаченими статтею 76 ЦПК України, яким суд повинен надати належну оцінку. Поява на роботі працівника в нетверезому стані дає право власникові або уповноваженому ним органу на звільнення такого працівника, якщо цей стан підтверджено певними доказами, допустимими цивільно-процесуальним законодавством: медичним висновком, актом, складеним представниками власника і громадських організацій, показаннями свідків. Водночас відсутність медичного висновку не свідчить про неналежну фіксацію такого факту. Водночас спростування факту перебування у стані сп'яніння на робочому місці покладається на позивача.

Доводи позивача про те, про те, що за відсутності медичного висновку про стан сп’яніння, даний факт не можна вважати встановленим, а також що виявлені у нього ознаки алкогольного сп’яніння, зокрема запах алкоголю, пов’язані з тим, що йому лікарем призначено полоскання ротової порожнини спиртовмісним розчином, не спростовують висновків суду в частині перебування ОСОБА_2 в нетверезому стані на робочому місці, з огляду на таке. Зазначена обставина може поставити під сумнів лише одну із виявлених та зафіксованих належним чином в акті ознак алкогольного сп’яніння, а саме наявність запаху алкоголю, однак не спростовує інших виявлених ознак (поведінка, почервоніння, нечітка мова), також суд враховує, що ОСОБА_2 25 січня 2018 року для підтвердження або спростування висновку керівника про стан алкогольного сп’яніння, було запропоновано пройти медичний огляд, однак ОСОБА_2 відмовився, про що ствердив в судовому засіданні.

Пояснення свідка ОСОБА_10 щодо відсутності у ОСОБА_2 ознак алкогольного сп’яніння не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи та показами інших свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Згідно з пунктом 4 статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до частини 1 статті 43 КЗпІІ України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених, зокрема пунктом 7 частини 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Що стосується посилання представника позивача на пункт 5.4.10 Положення про Волинську регіональну філію ДП «Центра ДЗК», згідно з яким звільнення керівника виробничого відділу відбувається за погодженням з Генеральним директором, однак докази погодження звільнення ОСОБА_2 із займаної посади надано після закриття підготовчого засідання, а тому вважає, що даний доказ не може прийматись до уваги, оскільки поданий з порушенням строків, то суд зазначає таке.

Обґрунтування незаконності звільнення у зв’язку з порушенням процедури погодження з Генеральним директором ДЗК України не зазначалось у позовній заяві, не подавалась уточнена позовна заява у зв’язку із зміною предмету та підстав позову. Крім цього суд враховує, що позивач та його представник про дану обставину зазначали лише в судовому засіданні під час розгляду справи по суті (25 квітня 2018 року), зокрема заявляли клопотання про витребування доказів, однак у зв’язку із тим, що відповідач не заперечував проти надання доказів, таке клопотання, за згодою сторін, було залишено без розгляду. За таких обставин відповідач був позбавлений можливості подати такий доказ на підготовче судове засідання.

Відповідно до статті 78 ЦПК України обов’язок доказування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень покладений на сторони.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких можна встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказах, речових доказів, зокрема звуко-, відеозаписів, висновків експертів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо відсутності факту появи на роботі в нетверезому стані, не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, суд вважає, що відповідачем дотримані вимоги чинного законодавства щодо звільнення позивача із займаної посади, а відтак позовні вимоги щодо поновлення на роботі є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, серед інших, витрати на правничу допомогу.

Оскільки суд прийшов до висновку про законність звільнення позивача із займаної ним посади та відмовляє у задоволенні позову в частині поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають похідні позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 5-1, 36, 40, 43 КЗпП України, 3, 12, 13, 76- 83, 133, 141, 259, 263-266, 268, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Волинської регіональної філії про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 23 червня 2018 року.

Суддя ОСОБА_13