Рішення № 75073867, 03.07.2018, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/484/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"03" липня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду смт.Томашпіль справу за позовом ОСОБА_1 до Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно ,-

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею-Вознюк ОСОБА_2 право власності в порядку успадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_3, яка померла 28 серпня 2017 року в смт Томашпіль Томашпільського району Вінницької області, що складається із житлового будинку по вул.. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району Вінницької області.

Даний позов обґрунтований наступним.

28 серпня 2017 року померла мати позивача ОСОБА_3.

Факт їхніх родинних відносин підтверджується копією свідоцтва про народження позивача, копією свідоцтва про її одруження, згідно якого вона змінила прізвище.

Після смерті матері залишилося спадкове майно, що складається із житлового будинку по вул.Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району Вінницької області.

Даний будинок належав матері позивача, однак свідоцтва про право власності позивач не може знайти і їй не відомо, чи мала мати таке свідоцтво.

Спадкоємцем ОСОБА_3 залишилася ОСОБА_1-її донька, яка спадщину прийняла, оскільки до дня смерті матері, на момент смерті матері проживала разом з нею у даному будинку і продовжує й надалі проживати у спадковому будинку, що підтверджується довідкою Стінянської сільської ради.

Окрім того, 22 червня 2015 року ОСОБА_3 був складений заповіт на ім’я ОСОБА_4, яким вона даний будинок заповілаостанній.

Даний будинок, на який позивач в даний час претендує, був побудований у 1960 році, що підтверджується технічним паспортом на будинок.

Також позивач зазначає, що звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно на ім’я спадкодавця.

В судове засідання позивач ОСОБА_1І не з’явилася, однак подала до суду заяву, в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Представник Стінянської сільської ради в судове засідання не з’явився, однак сільський голова подав до суду заяву, згідно якої згідні з позовними вимогами ОСОБА_1

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Судом встановлено, що 28 серпня 2017 року в смт Томашпіль Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_3 (а.с.13).

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась 28 серпня 2017 року в день смерті спадкодавця ОСОБА_3

В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно довідки сільського голови Стінянської сільської ради № 5 від 3 квітня 2018 року, після смерті ОСОБА_3, яка померла 28 серпня 2017 року, залишилося спадкове майно, що складається із житлового будинку по вул. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району. Після смерті ОСОБА_1 спадкоємцем за заповітом залишилася донька ОСОБА_1, яка спадщину прийняла (а.с.24).

Згідно заповіту від 22 червня 2015 року, ОСОБА_3 житловий будинок по вул. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району заповіла дочці ОСОБА_1 (а.с.11).

Даний заповіт внесено до Спадкового реєстру (а.с.12).

Відповідно до довідки КП «Могилів-Подільське міжнародне бюро технічної інвентаризації» № 48 від 26 березня 2018 року, будинок по вул. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району Вінницької області має такі показники: будинок «А», веранда «а», погріб «Б», сарай «В», прибудова «в», сарай «Г», літня кухня «Д», веранда «д», прибудова «д1», огорожа 1-2. Право власності на майно не зареєстровано (а.с.10).

Дані відомості вбачаються із технічного паспорту на даний будинок (а.с.14-18).

Умовою для переходу в порядку спадкування прав власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

За життя ОСОБА_3 не отримала правовстановлюючі документи на житловий будинок по вул.. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району Вінницької області.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно слід враховувати зміну редакції ч. 4 ст. 331 і ч. 4 ст. 334 ЦК України та інших норм цивільного законодавства і застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинків та на час відкриття спадщини, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07.12.1990 року №553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25.12.1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими центральним статистичним управлінням СРС 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРС 12 травня 1985 року №5-24-26 та ін.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року №12/5-126, в якому зокрема роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05 серпня 1995 року №449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Відповідно до виписок з погосподарських книг Стінянської сільської ради № 5 на 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2010 роки, головою двору по вул. Мічуріна, 66 значиться ОСОБА_3 (а.с.21, 22, 23).

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса на заяву ОСОБА_1 від 6 квітня 2018 року, останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_3 в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім’я спадкодавця (а.с.98).

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса Томашпільської державної нотаріальної контори від 17 квітня 2018 року на ухвалу суду від 17 квітня 2018 року, Спадкова справа після померлої 28 серпня 2017 року ОСОБА_3 заведена за № 480/2017. З копії спадкової справи вбачається, що до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_3, яка отримала свідоцтва про право на спадщину, що складається із земельної ділянки. Свідоцтво про право на спадщину, що складається із житлового будинку ОСОБА_1 не отримала (а.с.33-39).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно вищезазначеного, вбачається висновок про те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, однак не отримала свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, що складається із житлового будинку. в зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно на ім’я спадкодавця.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясовування і дослідження інших обставин справи.

Як було встановлено, відповідачем-Стінянською сільською радою Томашпільського району позовні вимоги ОСОБА_1 визнані повністю. Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки вимоги позивача є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, зокрема, позивачем доведено, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3, ОСОБА_1 в установлений законом строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак не отримала свідоцтво про право на спадщину в зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно на ім’я спадкодавця, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, позовна заява ОСОБА_1підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із з квитанцій № 26 від 10 квітня 2018 року, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1024,03 гривень (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 512,02 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 328, 396, 640, 657, 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст.. 1225, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 315, 354 ЦПК України суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Стінянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку успадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_3, яка померла 28 серпня 2017 року в смт Томашпіль Томашпільського району Вінницької області, що складається із житлового будинку по вул.. Мічуріна, 66 в с.Стіна Томашпільського району Вінницької області (будинок «А», веранда «а», погріб «Б», сарай «В», прибудова «в», сарай «Г», літня кухня «Д», веранда «д», прибудова «д1», огорожа 1-2).

Повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 п’ятдесят відсотків сплаченого на рахунок № 312102606700524 в ГУ ДКСУ у Вінницькій області (МФО 802015) за квитанцією 26 від 10 квітня 2018 року судового збору, а саме в сумі 512,02 грн (п’ятсот дванадцять гривень 02 копійки).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: ОСОБА_5