Рішення № 75073190, 21.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.06.2018Справа №910/4519/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"

до Міністерства оборони України

про стягнення 578133,02 грн.

Представники учасників процесу згідно протоколу від 21.06.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 208 року Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (далі - позивач, Фірма) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міністерство) про стягнення 578133,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 в справі №910/9237/15, яке набрало законної сили згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015, стягнуто з Міністерства на користь позивача вартість поставленої продукції за договором №342/2/10-Д-87 від 27.10.2014 в розмірі 3055546,61 грн. Оскільки відповідач вартість цієї продукції в повному сплатило лише 05.10.2015, Фірма, посилаючись на статті 526, 610, 611 та 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 43447,36 грн та 534685,66 грн інфляційних втрат, нарахованих на залишок основної суму боргу за період з 16.04.2015 по 05.10.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 вище вказану позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.

24.04.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, про що вказано у відповідній ухвалі суду. Підготовче засідання було призначено на 17.05.2018.

11.05.2018 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва Міністерством було подано відзив на позовну заяву.

Через відділ діловодства та документообіг Господарського суду міста Києва 17.05.2018 позивачем було надано відповідь на відзив.

За наслідками судового засідання 17.05.2018 судом було постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 21.06.2018.

У судовому засіданні 21.06.2018 представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог, позов просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні проти позову заперечував та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.10.2014 між Міністерством оборони України та позивачем був укладений договір №342/2/10-Д-87 про закупівлю за державні кошти (далі - договір), відповідно до умов якого Фірма зобов'язалась поставити у 2014 році відповідачу вироби за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), а Міністерство прийняти та оплатити такі вироби.

Оскільки Міністерство в установлений договором строк оплату отриманої продукції повністю не здійснив, Фірма звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 в справі №910/9237/15 позов Фірми задоволено та стягнуто з Міністерства 3055546,61 грн основного боргу.

На виконання вказаного рішення господарським судом видано наказ №910/9237/15 від 08.06.2015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду в справі №910/9237/15 від 01.09.2015 вказане вище рішення залишено без змін. У свою чергу, зазначену постанову апеляційної інстанції залишено без змін Вищим господарським судом України, про що винесено відповідну постанову від 04.11.2015.

Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Отже судові рішення, прийняті в справі №910/9237/15, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Із матеріалів даної справи вбачається, що на виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9237/15 від 08.06.2015 Державною казначейського службою України 05.10.2015 здійснено перерахування грошових коштів на банківський рахунок Фірми. Крім того, з наявної в матеріалах справи довідки Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» №153-00/827 від 04.04.2018 вбачається, що на поточний рахунок позивача 05.10.2015 були зараховані грошові кошти в розмірі 3116657,54 грн згідно платіжного доручення №36258680 від 05.10.2015 з призначенням платежу: «стягнення згідно наказу Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі №910/9237/15». Вказані обставини сторонами під час розгляду даної справи не заперечувались.

Оскільки Міністерство заборгованість в повному обсязі сплатила лише 05.10.2015, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 43447,36 грн та 534685,66 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 3055546,61 грн з 16.04.2015-05.10.2015.

У своєму відзиві на позов відповідач посилався на дефіцит затверджених бюджетних видатків Міністерству оборони України на 2018 рік за договором укладеним в 2014 році, що унеможливлює сплату інфляційних втрат. Крім того, Міністерство заперечувало проти стягнення з нього трьох процентів річних з підстав того, що положеннями пункту 7.3.3. укладеного договору сторони передбачили інший розмір відсотків відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а саме 0 (нуль) відсотків.

Позивач, у своїй відповіді на відзив посилається на положення статей 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та 617 ЦК України, а також на практику Верховного Суду України та зауважує, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, пунктом 7.3.3. договору, укладеного між сторонами, передбачено, що відповідно до пункту 2 статті 625 ЦК України та пункту 6 статті 231 ГК України сторони встановили інший розмір відсотків - 0 (нуль) відсотків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, як це передбачено приписами частини 1 статті 627 ЦК України.

Оскільки сторони умовами договору погодили інший розмір процентів та вказаний договір не визнаний недійсним повністю або, безпосередньо, в частині визначення процентів річних, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку сплатити на користь Фірми три відсотки річних, а тому позовна вимога щодо стягнення з Міністерства 43447,36 грн задоволенню не підлягає.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, суд відзначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Оскільки фактично зобов'язання щодо сплати грошових коштів в розмірі 3055546,61 грн було виконано Міністерством 05.10.2015, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано сторонами, період прострочення виконання зобов'язання обмежується 04.10.2015 та визначається з 16.04.2015-04.10.2015.

З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за період з 16.04.2015 по 04.10.2015 з урахуванням умов договору та встановлено, що стягненню з відповідача дана компенсаційна виплата підлягає в розмірі 94347,99 грн.

Водночас, суд відзначає, що посилання відповідача на відсутність у бюджетних видатках Міністерства на 2018 рік грошових коштів по зобов'язанням, що виникли на підставі договору 2014 року, як на підставу звільнення від обов'язку сплатити на користь Фірми інфляційних втрат, є безпідставними з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тобто відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.08.2007 № 6-рп/2007).

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Фірми до Міністерства та стягненні з останнього на користь позивача 94347,99 грн інфляційних втрат за період з 16.04.2015 по 04.10.2015..

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" до Міністерства оборони України про стягнення 578 133,02 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 0034022) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 36; ідентифікаційний код 14281072) 94347,99 грн (дев'яносто чотири тисячі триста сорок сім гривень 99 копійок) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1415,22 грн (одну тисячу чотириста п'ятнадцять гривень 22 копійки).

3. У іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.06.2018.

СУДДЯ В.В.ДЖАРТИ