Рішення № 75072482, 04.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.07.2018 р. справа №820/3025/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області проскасування податкового повідомлення-рішення №0000751315 від 22.01.2018р., -

встановив:

Позивач, ОСОБА_4, заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0000751315 від 22.01.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що обсяг господарських операцій, проведених під час знаходження особи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не повинен включатись до розрахунку базової величини в 300.000,00 грн., перевищення якої тягне виникнення обов’язку зареєструватись платником ПДВ. Стверджував, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не досліджував господарські операції І кварталу 2014р. на предмет належності до об’єктів справляння ПДВ, а безпідставно ототожнив розмір доходу платника єдиного податку з розміром господарських операцій, перевищення якого створює обов’язок реєстрації платником ПДВ.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків у 1 кварталі 2014 р. одержав дохід понад 300.000,00 грн., а тому, при переході на загальну систему оподаткування у 2 кварталі 2014 р. повинен був зареєструватись платником ПДВ. Цього обов’язку платник не виконав, платником ПДВ не зареєструвався. Відтак, всі подальші господарські операції платника у 2014р. є об’єктом справляння ПДВ. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку Самозайнятої особи – ОСОБА_4 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період 01.01.2014р.-29.12.2016р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2011р.-29.12.2016р.

Результати перевірки оформлені актом від 12.12.2017р. №24251/20-40-13-15-07/НОМЕР_1.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення особою порушень п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України за рахунок невизначення в останньому звітному податковому періоді (на який припадає подія анулювання реєстрації особи як платника ПДВ) податкових зобов’язань з ПДВ на вартість залишку товарно-матеріальних цінностей у вигляді 21,45т. металевих листів у розмірі 350.051,13грн.

22.01.2018 року з посиланням на названий акт відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, прийняв податкове повідомлення-рішення №0000751315 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 69.815,00грн. (основний платіж – 55.852,00грн., штраф – 13.963,00грн.).

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення контролюючого органу, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння ПДВ з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

З наведеної норми кодексу слідує, що кваліфікуючими ознаками для застосування її приписів є одночасна наявність у сукупності таких обставин як: 1) здійснення платником операції з придбання товарів (робіт, послуг), поставка яких є об’єктом справляння ПДВ, 2) віднесення платником ПДВ за операцією з придбання товарів (робіт, послуг) на збільшення податкового кредиту, 3) невикористання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, тобто фізична наявність товарів у залишку, 4) настання події анулювання реєстрації особи як платника податків.

Лише за одночасної наявності усіх перелічених обставин у платника виникає обов’язок визначення податкових зобов’язань по таких товарах (роботах, послугах) за процедурою звичайної ціни, тобто провести у податковому обліку з ПДВ так звану операцію «умовного продажу» («умовної поставки»).

Аналогічне за змістом правило в частині юридичних наслідків наявності або відсутності залишку товарів включено законодавцем до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, де указано, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Суд наголошує, що для застосування правила п.187.4 ст.187 Податкового кодексу України або правила п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України контролюючому органу належить достовірно встановити, що 1) за подією одержання особою податкової накладної при придбанні товарів (робіт, послуг) платником було збільшено податковий кредит з ПДВ, 2) залишок товарно-матеріальних цінностей (рівно як і нестача) товарно-матеріальних цінностей фізичної має місце в умовах об’єктивної дійсності.

У силу приписів ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» єдиним належним та допустимим доказом залишку чи нестачі товарно – матеріальних цінностей є акт інвентаризації.

Пунктом 20.1.9 ст.20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано повноваження вимагати від платників податків проведення інвентаризації.

У спірних правовідносинах інвентаризація активів платника податків не проводилась, така вимога контролюючим органом не заявлялась.

Відтак, усі проведені контролюючим органом розрахунки мають суттєвий та нездоланний дефект недотримання визначеної законом процедури реалізації управлінської функції.

При цьому, суд бере до уваги, що розрахунки контролюючого органу про обсяг придбаних та реалізованих платником металевих листів взагалі не містять посилання на жодний первинний документів із наведенням відповідних обов’язкових реквізитів, визначених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Окремо суд наголошує, що проведений контролюючим органом розрахунок арифметичного показника залишку ТМЦ не містить жодної згадки про те, коли та на підставі якої податкової накладної платник збільшив податковий кредит з ПДВ у зв’язку з придбанням металевих листів, хоча вказана обставина є визначальною для кваліфікації події скоєння особою податкового правопорушення за п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України.

Разом із тим, у тексті позову платник самостійно визнав обставини існування залишку ТМЦ – металевих листів у кількості 9,007т.

Вказана обставина не підлягає додатковому доказуванню згідно з ч.1 ст.78 КАС України.

При визначенні звичайної ціни у цілях обчислення ПДВ у даному конкретному випадку суд вважає за необхідне поряд з п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України керуватись і п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України та взяти до обрахунку ціну придбання.

Таке правозастосування повністю узгоджується з положеннями п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України, згідно з яким у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Оскільки придбаний позивачем товар – металеві листи характеризується виключно родовими ознаками, бо не має жодних індивідуальних особливостей, котрі б дозволяли виокремити одну річ від іншої, то з урахуванням визнаної позивачем обставини наявності у залишку 9,0007т., суд вважає за правильне взяти до розрахунку останні за хронологією у часі операції з придбання товару.

При цьому, твердження позивача про те, що із залишку товару металевих листів – 9,0007т. на збільшення податкового кредиту з ПДВ було віднесено товару у кількості 4,727т. судом відхиляються, адже належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини платником до матеріалів справи не подано.

Додаткового суд звертає увагу, позивача на те, що притаманність товару – металеві листи лише родових ознак означає, що платник, здійснюючи господарську діяльність не мав змоги відрізнити той товар, за подією придбання якого відбувалось збільшення податкового кредиту з ПДВ від того товару, за подією придбання якого податкова накладна не включалась до складу податкового кредиту, а відтак, проводив поставку з ПДВ того товару, при придбанні якого податкова накладна на збільшення податкового кредиту не відносилась.

Вказане повністю спростовує доводи позивача у цій частині.

Оцінивши за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України надані платником на вимогу суду документи, суд з’ясував, що у вересні-грудні 2016р. позивач податкового кредиту з ПДВ не формував.

До декларації з ПДВ за серпень 2016р. позивачем було включено 7.162,00грн. податку, вказана сума складається з податку за податковими накладними №10 від 05.08.2016р. та №1785 від 29.08.2016р. і припадає на кількість товару – металеві листи у розмірі 2,318т.

У травні – липні 2016р. позивач податкового кредиту з ПДВ за деклараціями з ПДВ не формував.

До декларації з ПДВ за квітень 2016р. позивачем було включено 367,00грн. податку, вказана сума складається з податку за податковою накладною №26 від 21.04.2016р. і припадає на кількість товару – металеві листи у розмірі 0,161т.

До декларації з ПДВ за березень 2016р. позивачем було включено 8.216,00грн. податку, вказана сума складається з податку за податковою накладною від 18.03.2016р. і припадає на кількість товару – металеві листи у розмірі 3,552072т.

У січні – лютому 2016р. позивач податкового кредиту з ПДВ за деклараціями з ПДВ не формував.

Таким чином, за 2016р. позивач за операціями з придбання товару – металеві лист сформував податкового кредиту з ПДВ на суму 15.745,00грн., що припадає на кількість товару – металеві листи 6,031т.

У грудні 2015р. позивач податкового кредиту з ПДВ за деклараціями з ПДВ не формував.

До декларації з ПДВ за листопад 2015р. позивачем було включено 13.030,00грн. податку, вказана сума складається з податку за податковими накладними №6 від 06.11.2015р. та №6 від 09.11.2015р. і припадає на кількість товару – металеві листи у розмірі 6,13т.

З огляду на викладене, суд доходить до переконання, що визнаний платником у тексті позову залишок товару - металеві листи у кількості 9,007т. припадає на операції з придбання цього ж товару за період листопад 2015р. – грудень 2016р. і мав наслідком формування податкового кредиту з ПДВ за 2016р. у сумі 15.745,00грн. (за кількістю товару – металеві листи 6,031т.) та у листопаді 2015р. 2,967т. (2,967т. = 9,007т. визнані позивачем – 6,031т. придбані у 2016р. та віднесені на збільшення податкового кредиту з ПДВ) * 10.512,00грн. (ціна придбання за одиницю кількості товару без ПДВ за податковими накладними №6 від 06.11.2015р. та №6 від 09.11.2015р.) = 31.190,59грн. * 20% (ставка ПВД) = 37.482,70 грн. (де ПДВ - 6.238,00грн.).

Підсумкова величина податкового кредиту з ПДВ віднесеного позивачем на збільшення податкового кредиту з ПДВ на операціями з придбання товару – металевих листів у кількості 9,007р. складає 21.938,00грн.

Указана величина за правилами п.184.7 ст.184, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України і є розміром податкового зобов’язання з ПДВ за операцією з «умовного продажу» («умовного постачання») товару, котрий фактично знаходився на залишках у платника (з урахуванням самостійно та добровільно визнаних позивачем обставин) станом на звітний податковий період з ПДВ, коли було прийнято рішення про анулювання реєстрації особи як платника ПДВ.

У решті 33.914,00грн. (як добуток 55.852,00грн. – 21.938,00грн.) податкове зобов’язання у спірних правовідносинах обчислене контролюючим органом неправильно.

На указаний основний платіж з ПДВ за правилами п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України припадає 5.495,75грн. штрафу.

У решті 8.467,25грн. (13.963,00грн. – 5.495,75грн.) штраф у спірних правовідносинах обчислений контролюючим органом неправильно.

Пунктом 65.10 ст.65 Податкового кодексу України передбачено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Приписи наведеної норми кодексу прямо спростовують усі доводи представника позивача про порушення контролюючим органом прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_4, адже подія припинення статусу самозайнятої особи не тягне жодних правових наслідків у галузі податкової справи.

Навпаки у силу дії прямої норми закону громадянином мають бути виконані усі без виключення податкові зобов’язання самозайнятої особи.

При розв’язанні спору суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «ОСОБА_5 проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_6 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), який засвідчує, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції у повній відповідності до ч. 2 ст. 19 КАС України, адже не перевірив обставин формування податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання металевих листів, у визначеному законом порядку не встановив достовірного залишку ТМЦ – металевих листів, при обрахунку ПДВ вдався до самотужки та на власний розсуд визначеної процедури реалізації управлінської функції.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом в частині перевищення розрахованої контролюючим органом суми ПДВ над сумою податку, що припадає на визнані платником обставини наявності залишку ТМЦ та включення ПДВ за цими ТМЦ до складу податкового кредиту з ПДВ, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування спірного рішення в частині невірно обчисленої владним суб’єктом суми податку.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0000751315 від 22.01.2018р. в частині основного платежу у сумі 33.914 (тридцять три тисячі дев’ятсот чотирнадцять) грн.. та у частині штрафу у сумі 8.467 (вісім тисяч чотириста шістдесят сім) грн.. 25 коп.

У решті вимог позов – залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Розяснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що судове рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 04.07.2018 року.

Суддя Сліденко А.В.