Рішення № 75070600, 18.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/2821/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомДержавного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова»ДоЗакритого акціонерного товариства «Станкосервіс» Простягнення 100 000,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Татерина В.Є.;

від відповідача: Кудряшов О.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Станкосервіс» про стягнення 100 000,00 грн та зобов'язання повернути майно, а саме токарні полуавтомати в кількості 2 одиниць.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з виконання робіт за договором № 63 від 30.10.2001, а також неповернення попередньої оплати за вказаним договором та токарних полуавтоматів в кількості двох одиниць.

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що незважаючи на те, що позивачем в порушення умов договору № 63 від 30.10.2001, не здійснено оплати в повному обсязі, ЗАТ «Станкосервіс» виконало взяті на себе зобов'язання та відремонтувало, доукомплектувало станки, про що неодноразово було повідомлено позивача. Позивач з 2003 року на звернення ЗАТ «Станкосервіс» не відповідав, станки не забирав, заборгованість не сплачував. 12.11.2009 ЗАТ «Станкосервіс» в черговий раз звернулось до позивача з листом № 22, в якому виклало вимогу щодо сплати заборгованості по договору № 63 від 30.10.2001, компенсації витрат на зберігання станків, та зазначило, що у випадку відсутності відповіді позивача до 31.12.2009, вимушене буде здати станки в металобрухт. Відповіді від позивача до 31.12.2009 не було.

Також відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності. Зокрема, останнім зазначено про те, що згідно умов укладеного договору, відповідач мав виконати роботи протягом 4 місяців з дати поставки станків на виробничі площі виконавця. За твердженнями позивача, станки були передані по акту від 10.12.2001, у зв'язку з чим роботи по ремонту повинні були бути виконанні у строк до 10.04.2002. Тобто, у випадку невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 63 від 30.10.2001, у позивача виникло право звернутись до суду з квітня 2002 по квітень 2005. Також відповідач послався на доданий позивачем до позову акт звіряння взаєморозрахунків від 31.07.2009 за договором №63 від 30.10.2001, згідно якого ЗАТ «Станкосервіс» не визнало будь-яких зобов'язань перед позивачем. У випадку незгоди позивача з цією позицією відповідача, позивач мав право звернутись до суду з 31.07.2009 по 31.07.2012.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/2821/18 від 19.03.2018 позовну заяву Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Закритого акціонерного товариства «Станкосервіс» про стягнення 100 000,00 грн та зобов'язання повернути майно залишено без руху.

02.04.2018 від Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2018.

Враховуючи те, що суддя Спичак О.М., починаючи з 29.03.2018 по 07.04.2018 перебував на лікарняному, з 10.04.2018 по 12.04.2018 знаходився у відпустці, а 13.04.2018 перебував у відрядженні, то розгляд зазначеної позовної заяви відбувся після виходу судді на роботу.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі № 910/2821/18 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.05.2018.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 14.05.2018 представника відповідача, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.05.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

15.05.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, викликано відповідача у підготовче засідання, призначене на 29.05.2018.

15.05.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про залучення доказу надсилання відзиву позивачу.

У судовому засіданні 29.05.2018 судом постановлено ухвалу про надання відповідачу строку подання до суду заперечення щодо відповіді на відзив у порядку, передбаченому статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, а також постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.06.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

14.06.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні, призначеному на 18.06.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 18.06.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 18.06.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 18.06.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 18.06.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, подих сторонами.

У судовому засіданні 18.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2001 між Закритим акціонерним товариством «Станкосервіс» (далі - виконавець, відповідач) та Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний ім.О.М. Макарова» (далі - замовник, позивач) було укладено договір № 63, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався провести відновлювальний ремонт чотирьох токарних полуавтоматів моделі: 1Б290НП-6К заводський № 787, 1Б290НП-6К заводський № 793, 1Б290НП-6К заводський № 795, 1Б290НП-6К заводський № 796.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором підряду .

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За умовами п. 1.2 договору, виконавець проектує та виготовляє 6 накладок для повної токарної обробки деталей УТ1-172, УТ1-195, УТ1-240.

Згідно з п. 2.2 договору, результати випробувань затверджуються актом приймання.

За умовами п. 2.2 договору, строк виконання робіт - протягом 4 місяців з дати поставки на виробничі площі виконавця станків.

Згідно з п. 4.1 договору, ціна визначається із фактично понесених витрат, являється договірною визначається на певні станки і складає 120 000,00 грн.

Умови п. 4.2 договору передбачають, що ціна залишається незмінною протягом всього строку дії договору.

Вартість робіт по даному договору складає 480 000,00 грн (п. 4.3 договору).

Передоплата в розмірі 30 % від вартості етапу протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору (п. 4.4 договору).

Залишок в розмірі 70 % сплачується протягом 5-ти банківських днів після підписання акту приймання, відвантаження (п. 4.5 договору).

За умовами п. 7.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до виконання зобов'язань обома сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено проте, що на виконання умов укладеного договору, токарні полуавтомати 1Б290НП- 6К заводські № 795, № 787 були передані ЗАТ «Станкосервіс» на його виробничі площі для проведення ремонту, про що свідчить Акт здачі-приймання від 10.12.2001, який підписаний повноваженими представниками сторін.

Згідно умов зазначеного договору, дані токарні полуавтоматам 1Б290НП-6К заводські № 795, № 787, ЗАТ «Станкосервіс» повинне було у строк протягом чотирьох місяців з дати підписання акту приймання-передачі відремонтувати та провести випробування. Проте відповідачем в зазначені строки роботи виконанні не були, токарні станки замовнику не повернуті.

За твердженнями позивача, ним, на виконання умов п. 4.3 договору, на рахунок відповідача була перерахована сума попередньої оплати у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 12.01.2006 та актом приймання-передачі від 31.07.2009.

Позивачем зазначено, що всупереч умовам Договору № 63 та чинному законодавству з боку ЗАТ «Станкосервіс» роботи з відновного ремонту токарних полуавтоматів 1Б290НП-6К заводські № 795, № 787 досі не виконані. Акт виконаних робіт ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» отриманий не був. Обладнання, що було передане за Договором № 63 досі знаходиться у ЗАТ «Станкосервіс», у зв'язку з чим позивач позбавлений права користуватися і розпоряджатися майном.

Враховуючи те, що ЗАТ «Станкосервіс» своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строки стало явно неможливим, у 2017 році Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова» направило на адресу ЗАТ «Станкосервіс» лист-відмову від договору № 63 від 30.10.2001, а також претензію з вимогою повернути передоплату в сумі 100 000 грн та обладнання.

Позивач вважає, що внаслідок односторонньої відмови від договору, він має право на отримання передоплати в сумі 100 000,00 грн, яке виникло у грудні 2017, тобто, з моменту односторонньої відмови від договору № 63, про що свідчить лист від 11.12.2017 № 304/421.

Враховуючи вищезазначене, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача 100 000,00 грн суми попередньої оплати та зобов'язання повернути майно, а саме токарні полуавтомати в кількості 2 одиниць.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що відносини за договором № 63 від 30.10.2001 хоч і виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, проте продовжували існувати після набрання ним чинності, то у даному випадку суд вважає, що до спірних правовідносин мають застосовувати норми саме даного кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Умовами п. 2.2 договору передбачено, що строк виконання робіт встановлено протягом 4 місяців з дати поставки на виробничі площі виконавця станків.

Позивачем зазначається, що відповідачем всупереч умов договору, роботи по ремонту станків виконанні не були.

Проте суд приходить до висновку, що дані твердження позивача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та нижченаведеним.

З наявного в матеріалах справи акту здачі-приймання вбачається, що токарні полуавтомати 1Б290НП- 6К заводські № 795, № 787 були передані ЗАТ «Станкосервіс» на його виробничі площі для проведення ремонту 10.12.2001.

В матеріалах справи міститься лист Закритого акціонерного товариства «Станкосервіс» № 110 від 10.06.2003, з якого вбачається, що відповідач повідомляв позивача про готовність станків 1Б290НП- 6К заводські № 795, № 787 ще з лютого 2002 року. Повідомляв також позивача про необхідність підписати договір відповідального зберігання переданих станків.

Також в матеріалах справи міститься лист № 22 від 12.11.2009, в якому відповідач наголошував на готовність станків ще з лютого 2002, а також повідомляв про наявність заборгованості Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» у розмірі 105 500,00 грн, яка відповідачем була списана. Також в даному листі повідомляв про необхідність підписати договір відповідального зберігання переданих станків. Крім того, повідомляв позивача, у випадку відсутності відповіді до 31.12.2009, для часткової компенсації витрат, змушений буде здати станки в металобрухт.

Твердження позивача про те, що ним на виконання умов п. 4.4 договору № 63 від 30.10.2001 було перераховано на рахунок відповідача суму попередньої оплати у розмірі 100 000,00 грн, нівелюються тим, що з платіжного доручення № 5 вбачається, що грошові кошти були перераховані 12.01.2006, тобто більше ніж через чотири роки. При цьому, в призначені платежу значиться «оплата згідно договору 63 від 30.10.2001», а не те, що зазначені кошти є сумою попередньої оплати.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про невиконання відповідачем робіт з ремонту станків, з огляду на що відсутні підстави для стягнення суми у розмірі 100 000,00 грн, так як зазначені кошти є сплатою за виконані роботи з ремонту.

Щодо застосування до вимог позивача про стягнення 100 000, 00 грн наслідків спливу строків позовної даності, про застосування якого згідно ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України заявлено відповідачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача в частині позовних вимог про стягнення 100 000,00 грн, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про повернення токарних полуавтоматів моделі: 1Б290НП-6К заводський № 787, 1Б290НП-6К заводський № 793, то судом зазначається наступне.

Відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом № 22 від 12.11.2009 (позивачем зазначений лист отримано 20.11.2009) наголошував про готовність станків ще з лютого 2002, а також повідомляв про наявність заборгованості Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» у розмірі 105 500,00 грн, яка відповідачем була списана. Також в даному листі повідомляв про необхідність підписати договір відповідального зберігання переданих станків. Крім того, повідомляв позивача, у випадку відсутності відповіді до 31.12.2009, для часткової компенсації витрат, змушений буде здати станки в металобрухт.

За умовами п. 2.2 договору, строк виконання робіт - протягом 4 місяців з дати поставки на виробничі площі виконавця станків.

З наявного в матеріалах справи акту здачі-приймання вбачається, що токарні полуавтомати 1Б290НП- 6К заводські № 795, № 787 були передані ЗАТ «Станкосервіс» на його виробничі площі для проведення ремонту 10.12.2001.

Отже, з урахуванням вимог п. 2.2 договору, відповідач свій обов'язок по виконанню робіт повинен був виконати у строк до 12.04.2002, і саме зі спливом зазначеного строку, у позивача виникло право вимагати повернення переданого на ремонт обладнання і, відповідно, розпочався перебіг строку позовної давності.

Враховуючи викладене вище та вимоги ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, строк позовної давності щодо вимоги про повернення станків - токарного полуавтомата 1Б2920НП-6К № 795 і токарного полуавтомата 1Б2920НП-6К № 787 сплинув 12.04.2005, а позовну заяву до Господарського суду міста Києва позивачем було подано лише в 2018 році. Поважних причин пропуску строків позовної давності позивачем не наведено, а судом не встановлено.

З урахуванням тривалості часу протягом якого позивачу було відомо про порушення його прав, приймаючи до уваги заяву відповідача, Господарським судом м. Києва застосовується позовна давність при вирішенні спору в частині вимог про повернення станків - токарного полуавтомата 1Б2920НП-6К № 795 і токарного полу автомата 1Б2920НП-6К № 787, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в даній частині.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 02.07.2018

Суддя Спичак О.М.