Постанова № 75069082, 03.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи № 757/10533/17-ц

Апеляційне провадження 22-ц/796/4884/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Кравець В.А., Лапчевської О.Ф.

при секретарі Борисенко Д.В.

сторони

позивач ОСОБА_1

(відповідач

за зустрічним)

відповідач ОСОБА_2

(позивач за

зустрічним)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Москаленко К.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,

в с т а н о в и л а :

у/н справи № 757/10533/17-ц № а/п 22-ц/796/4884/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.у лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом його вселення в квартиру та виселення з неї невстановлених осіб.

В обґрунтування позову зазначав, що він вселився у спірну квартиру і проживав у ній разом зі своєю сім'єю: дружиною - ОСОБА_2, дочками - ОСОБА_5 та ОСОБА_4.), а також матір'ю - ОСОБА_8. 24.09.1993 року квартира була приватизована ним та членами його сім'ї в рівних частках. Після смерті матері він успадкував право власності на 1/5 частку цієї квартири, що за життя належала матері. 06.12.2011 року під тиском відповідача, не усвідомлюючи наслідків своїх дій, він подарував належні йому 2/5 частин квартири своїй дружині. При укладенні договору дарування дружина обіцяла йому, що право користування ним квартирою нарівні з власниками збережеться на тих же умовах, які були при вселенні ще у 1993 році. Однак, через певний час після укладення договору дарування відповідач почала створювати йому нестерпні умови для проживання в квартирі, що тривало декілька років, а потім і взагалі вигнала його з квартири, замінила замки, та на даний час він не має можливості потрапити до квартири. Зазначає про те, що відповідач у квартирі не проживає, в ній проживають невідомі особи.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні їй права розпоряджання квартирою АДРЕСА_3 шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цією квартирою.

В обґрунтування позову зазначала, що у 2001 року вона та ОСОБА_1 виїхали з квартири на постійне місце проживання у приватний будинок, який знаходиться у с. Осещина Вишгородського району Київської області. З кінця 2008 року вона почала здавати квартиру в оренду, при цьому, ОСОБА_1 двічі надавав їй довіреності на управління, користування, здавання в оренду (найм) квартири, зокрема від 23.10.2008 року та від 24.10.2011 року. З часу укладення договору дарування частки квартири та до 22.02.2017 року ОСОБА_1 жодного разу про своє право на користування квартирою не заявляв, у ній не проживав та квартирою не цікавився, а відтак втратив право користування цією квартирою. Натомість ОСОБА_1 з січня-лютого 2017 року почав створювати їй перешкоди у користуванні квартирою шляхом складання актів про недопущення до квартири.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2017 року, занесеною до журналу судового засідання, зустрічну позовну заяву ОСОБА_9 було прийнято до спільного розгляду, та залучено до участі у справі як третіх осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24.01.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні нею права користування квартирою АДРЕСА_4 шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування цією квартирою. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1, через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд дав неправильну оцінку виданим ним довіреностям. За цими довіреностями він передав право здати в оренду належні йому на праві власності 2/5 частини спірної квартири від його імені і до укладення договору дарування спорів між ними не було. А після укладення договору дарування, тобто після 06.12.2011 року він як член сім`ї власника квартири не надав права на здачу квартири в найм. Немає такої згоди й в договорі дарування, який навіть не містить обов'язку виселитися з квартири. До того ж виходячи зі змісту довіреностей вони стосувалися здебільшого питань належного утримання квартири, та оформлення необхідних документів, довідок та дозволів щодо квартири в БТІ та інших комунальних та обслуговуючих організаціях. Крім спірної квартири за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на два житлових будинки, квартиру у м. Чорноморськ, яку вона продала 13.07.2013 року за договором купівлі-продажу; кафе та машиномісце НОМЕР_1 а тому квитанції про сплату податків з отриманих за договором оренди доходів не є належними доказами, оскільки у цих квитанціях не вказано, що це дохід саме від здачі в оренду спірної квартири, а не іншого нерухомого майна. Договори оренди квартири, з датами укладення з вересня 2013 року по 11.03.2017 року не можуть вважатися допустимими доказами у даній справі, оскільки в порушення ст. 158 ЖК України не містять відмітки про реєстрацію в ДП «Укржитлосервіс», органи управління будинком АДРЕСА_5, або у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, а тому в силу закону є неукладеними. Суд не врахував, що свідки не бачили його у квартирі, оскільки його не допускають у спірну квартиру. Натомість показання свідка ОСОБА_10 підтверджують обставини створення відповідачкою перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою, оскільки саме він останній час (два роки станом на 24.01.2018) проживає в цій квартирі та не допускає його у квартиру. Суд також не врахував, що договір дарування укладено ним під тиском дружини та на той час він через хворобу не усвідомлював наслідків своїх дій.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що ОСОБА_1 після вибуття зі складу співвласників квартири, з 06.12.2011 року до 22.02.2017 року (дата подачі первісного позову) жодного разу про своє право на користування квартирою не заявляв, в квартирі не з'являвся, питаннями стосовно квартири не цікавився.Об'єктивно ОСОБА_2 не могла чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою, оскільки останній в квартирі з 2001 року і по сьогоднішній день не проживає і не користується нею.Натомість з січня 2017 року ОСОБА_1 почав створювати перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у здійсненні ними права розпоряджання квартирою (квартира здається в оренду), а саме: складати акти про недопущення до квартири, намагатися відволікати сусідів та орендарів квартири, тощо. Доводи апеляційної скарги про зміст довіреностей, про наявність у ОСОБА_2 іншого нерухомого майна, сплату нею ПДФО не стосуються предмету доказування і не можуть впливати на спірні правовідносини. Посилання апелянта про можливу недопустимість таких письмових доказів як договори оренди квартири з підстави відсутності відмітки на цих договорах про їх реєстрацію безпідставні, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України недотримання умови ч. 2 ст. 158 ЖК України щодо реєстрації договору найму жилого приміщення у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється при відсутності у ст. 810 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказівки на необхідність державної реєстрації договорів найму (оренди) житла не тягне за собою недійсність такого договору.

У відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4. - ОСОБА_11 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає ті ж самі обставини, які містяться у відзиву ОСОБА_2.

У відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5. - ОСОБА_11 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає ті ж самі обставини, які містяться у відзиву ОСОБА_2.

У судовому засіданні представники ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_12 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_11, який також є представником третіх осіб просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.09.1993 року спірна квартира АДРЕСА_1 була приватизована відповідно до розпорядженням № 941 від 23.09.1993 року та належала на праві приватної, спільної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в рівних долях.

Згідно довідки Ф. № 3 від 13.02.2017 року, виданої ДП «Укржитлосервіс» у спірній квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Відповідно до договору дарування від 06.12.2011 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 2/5 частини квартири.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, видом діяльності якої є здавання в оренду власного нерухомого майна та з 25.06.2013 року припинила таку підприємницьку діяльність.

Відповідно до довіреностей від 23.10.2008 року та від 24.10.2011 року ОСОБА_1 надав згоду ОСОБА_2 на передачу квартири в оренду строком на три роки.

Відповідно до договорів оренди, укладених з вересня 2013 року по 11.03.2017 року, та квитанцій зі сплати ПДФО ОСОБА_2 продовжила здавати спірну квартиру в оренду.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу надавав ОСОБА_2 дозвіл на здачу квартири в оренду, а після закінчення строку довіреності не ініціював вселення у квартиру.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі більше одного року без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 06.12.2011 року подарував ОСОБА_2 2/5 частини спірної квартири, а відтак перестав бути співвласником цієї квартири. Разом з тим, ОСОБА_1 продовжував бути зареєстрованим за адресою спірної квартири, оскільки на той час перебував у шлюбі з ОСОБА_2.

Рішенням Печерського районного суду від 11.04.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2017 року шлюб між сторонами розірвано. В ухвалі апеляційного суду вказано, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вказав на неможливе примирення сторін, оскільки ОСОБА_1 фактично створив нову сім`ю та в нього народилася дитина від іншої жінки.

При розгляді даної справи у апеляційному порядку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 зазначила, що останній проживає з іншою жінкою з кінця 2011 року.

ОСОБА_1 не заперечував, що з 2008 року у спірній квартирі не проживав та за погодженням з іншими співвласниками квартири ця квартира здавалася в оренду. На здачу в оренду належної йому частки у квартирі ОСОБА_1 надавав довіреності. Строк дії довіреності від 24.10.2011 року закінчився 24.10.2014 року.

До 06.12.2011 року (дата укладення договору дарування) ОСОБА_1 був співвласником спірної квартири, а після укладення договору дарування втратив права співвласника, але право користування квартирою за ним залишилося як за членом сім`ї власника квартири.

Проте, ні після укладення договору дарування, ні після закінчення строку дії останньої довіреності на право передачі квартири в оренду до 20.01.2017 року ОСОБА_1 будь - яких спроб вселитися у спірну квартиру та проживати в ній не вчиняв.

Відтак, якщо між сторонами і існувала домовленість про те, що член сім`ї власника квартири не буде в ній проживати на час здачі квартири в оренду, то така домовленість існувала до 24.10.2014 року.

За вимогами ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла зберігає за собою право користування цим житлом, якщо він в ньому проживає. У випадку ж коли член сім'ї власника житла не проживає у спірному житловому приміщенні більше одного року без поважних причин та між ним та власником житла відсутня домовленість про те, що право користування таким житлом за ним буде зберігатися понад рік, він втрачає право на користування цим житлом.

Оскільки ОСОБА_1 не виявив бажання проживати у спірній квартирі після закінчення домовленості про передачу квартири в оренду та виявив таке бажання лише більше ніж через два роки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що він втратив право користування спірною квартирою.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування укладено під тиском не впливають на вирішення даного спору, оскільки дійсність договору презюмується. Вимоги про визнання договору дарування недійсним не були предметом розгляду у даній справі та такий договір недійсним не визнавався.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди не було зареєстровано у належний спосіб, та, що суд не перевірив від здачі в оренду якого майна сплачувався податок не впливають на висновки суду, оскільки для вирішення даного спору мають значення обставини проживання чи не проживання члена сім'ї власника житла у цьому житловому приміщенні, причини такого не проживання та наявність чи відсутність домовленості з власником житла щодо не проживання у ньому члена сім'ї власника житла більше одного року.

Сплата ж податків власником житла, використання власником житла цього житла для особистого проживання чи для проживання інших осіб, за відсутності домовленості з власником житла про збереження за собою права користування цим житлом не має правового значення.

Як вказала представник апелянта у судовому засіданні ОСОБА_1 має на праві власності квартиру у м. Києві, яку перетворив у офісне приміщення.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови виготовлений 03.07.2018 року.

Головуючий

Судді